Гіпертонічна хвороба є полігенним захворюванням, в розвитку якого беруть участь кілька генетичних локусів і мають значення особливості дієти (високий вміст солі), способу життя (переїдання, вживання алкоголю, малі фізичні навантаження), психоемоційні і соціальні стреси. Одним із найважливіших регуляторів АТ і водно-сольового балансу служить ренін-ангіотензин-альдостеронова система. Система включає кілька основних ланок — ангіотензиноген, ренін, ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), рецептори ангіотензину, ферменти біосинтезу стероїдів, генетичні варіанти яких можуть відігравати роль у розвитку гіпертонічної хвороби.
Із всіх компонентів системи найбільший інтерес нині привертає ангіотензин, який утворюється з неактивного ангіотензиногену в результаті дії на нього реніну і ангіотензин-перетворювального ферменту. Зв'язуючись із специфічними рецепторами, він спричинює звуження судин, стимулює продукування альдостерону, обумовлює затримку натрію і води. Для гена ангіотензину (АGТ, 1q42) описано більше 15 видів поліморфізму. Серед них найбільше значення має однонуклеотидний поліморфізм цього гена, в результаті якого в білок в 235 положенні включається метіонін або треонін (М235Т). У популяції можливе існування трьох генотипів: ТТ (обидва алельні гени кодують треонін), ММ (обидва алельні гени кодують метіонін) і МТ (один алельний ген кодує метіонін, другий — треонін). У гомозигот за алелем Т рівень даного пептиду майже на 20 % вище, ніж у гомозигот за алелем М. Дослідження, проведені наприкінці 90-х рр., показали збільшення ризику розвитку артеріальної гіпертонії на 20-40 % у носіїв алеля Т, що належать до європеоїдної раси. Питання про асоціацію поліморфізму М235Т з артеріальною гіпертонією поки що залишається відкритим, оскільки цей зв'язок виявлено не всіма дослідниками.
Ренін є ключовим ферментом в утворенні ангіотензину І і розглядався як один із генів-кандидатів при пошуку генетичних детермінант артеріальної гіпертонії, однак зв'язок артеріальної гіпертонії з певними генетичними варіантами реніну поки не знайдено.
Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ або АСЕ) обумовлює перетворення ангіотензину І в ангіотензин II, а також брадикініну в кінін. Ген АПФ (17q24) характеризується поліморфізмом типу «вставка (форма І — присутність Аlu повтору завдовжки 287 п. н.) — відсутність вставки (форма D)» у 16 інтроні. У осіб, гомозиготних за алелем D, активність ферменту в два рази вище порівняно із гомозиготами І і підвищений ризик ураження серцево-судинної системи. Виявлено асоціацію алеля D з артеріальною гіпертонією, гіпертрофією лівого шлуночка і виникненням інфаркту міокарда, розвитком діабетичної нефропатії. Частота гомозигот DD серед європейців становить приблизно 30 %.
Поліморфізм гена рецептора до ангіотензину II асоціюється з артеріальною гіпертонією, зміною стінки судин, що супроводжується розвитком їх «жорсткості» і підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда.
Виявлено зв'язок з артеріальною гіпертонією генетичних варіантів синтази альдостерону і генів системи оксиду азоту.
Гени ангіотензин-ренінової системи важливі і в розвитку патології нирок. Генетичними факторами, що сприяють несприятливому перебігу ферментопатій і розвитку ХПН, є її алель АПФ і М235Т ангіотензиногену.