Інсулінзалежний цукровий діабет (ІЗЦД) Тип 1 юнацького віку є аутоімунним захворюванням, при якому відбувається деструкція бета-клітин підшлункової залози, продукуючих інсулін. Генетичну компоненту ІЗЦД вивчено поки що недостатньо. Аналіз зчеплення генів з ІЗЦД виявив один із генів-кандидатів NQO1, який відповідальний за синтез NАD(Р)Н — ферменту, який каталізує детоксикацію хіноїнів і захищає клітину від оксидативного стресу. Виявлено поліморфізм Р183S (заміна серину на пролін в положенні 187). Гомозиготи за цією мутацією взагалі не виявляють активності білка, а у гетерозигот активність білка знижена удвічі. Низька активність ферменту може бути причиною загибелі бета-клітин підшлункової залози. Частота гомозигот (Р183S/Р183S) в європейській популяції становить 3,3 %.
Встановлено тісне генетичне зчеплення ІЗЦД з генами НLА. Більше 90 % пацієнтів мають в геномі алелі DRЗ і DR4, що враховується при розрахунку генетичного ризику в сім'ях із спадковою схильністю.
Інсуліннезалежний цукровий діабет тип 2 (ІНЗЦД) починається в зрілому віці і пов'язаний з резистентністю клітин різних органів і тканин до цукрознижуючої дії інсуліну. Метаболізм глюкози і збереження нормальної толерантності до неї визначається секрецією інсуліну бета-клітинами, швидкість якої залежить від рівня глюкози в крові, і дією інсуліну на периферії. На чутливість тканин до інсуліну впливають вік, надмірна маса тіла, артеріальний тиск, ІХС, дисліпідемія, куріння, тренованість організму.
Генетичні механізми розвитку інсулінорезистентності при цукровому діабеті типу 2 гетерогенні. Причиною можуть бути різні мутації генів інсулінового рецептора (виявлено більше 30 мутацій), глікогенсинтетази, протеїнфосфокінази, фактори транскрипції та ін. При вивченні генів-кандидатів вдалося виділити моногенно успадковані форми цукрового діабету МODY— діабет дорослих у молодих. MODY виявляється у 2-3 % хворих із цукровим діабетом.