ПОРУШЕННЯ ІНШИХ ВИДІВ МЕТАБОЛІЗМУ

Спадкова патологія метаболізму мукополісахаридів має назву мукополісахаридоз, що трапляється у виг­ляді щонайменше 8 самостійних форм. Ця група спад­кових захворювань сполучної тканини характери­зується ураженням опорно-рухового апарату, внутрішніх органів, очей, нервової системи. Вже через кілька місяців після народження у дитини відзнача­ються такі зміни: гіпертелоризм, екзофтальм, збільшен­ня черепа, навислий лоб, запале перенісся, широкий ніс, товсті губи (гаргоїлізм). Розвиваються пахові й пупкові грижі. Звертають на себе увагу короткі шия, кінцівки; деформація хребта і грудної клітки, контрак­тури суглобів. Виявляють також гепатоспленомега-лію, вади серця. Різні форми мукополісахаридозів зумовлені порушенням метаболізму глікозаміноглі-канів на рівні різних ферментів.

Лабораторне дослідження виявляє в сечі підвище­ну екскрецію глікозаміногліканів (дерматансульфату, кератансульфату, гепарансульфату). При гістохімічно­му дослідженні відмічається метахромазія фібробластів і лімфоцитів.

Синдром Гурлєра (І тип) проявляється карликові­стю, люмбальним горбом, характерною глибокою демен­цією, вадами серця. Дитина помирає до 10-річного віку. Основний біохімічний дефект — дефіцит L-ідуроніда-зи. Успадковується патологія за АР-типом.

Синдром Гантера (II тип) характеризується добро­якісним перебігом. Інтелект збережений. Тривалість життя досить значна (до 60 років). В основі розвитку

синдрому — біохімічний дефект ідуронатсульфатази. Успадковується за ХР-типом.

Синдром Санфіліппо (III тип) перебіг має відносно легкий. Розвиваються клінічні симптоми мукополіса-харидозу, розумова відсталість. Змінюється поведінка хворого: дитина стає збудженою, агресивною, нездат­ною зосередитися, порушується сон, погіршується слух. Характерна гетерогенність (типи A,B,C,D) за біохімі­чними дефектами — ушкоджені різні ферменти. Хворі живуть до 20 — 30 років. Успадкування синдрому Санфі­ліппо відбувається за АР-типом.

Синдром Моркіо —Брайлсфорда (IV тип) відзна­чається численними деформаціями скелета, знижен­ням слуху. У хворого дуже коротка шия, низький зріст. Спостерігають помутніння рогівки, остеопороз, серцева і неврологічна патологія. Тривалість життя — до 20 років. Основний біохімічний дефект — дефіцит галак-тозамін-6-сульфат-сульфатази, або бета-Д-галактозидази. Успадковується дане порушення за АР-типом.

Синдром Шейє (V тип) проявляється грижею та помутнінням рогівки від моменту народження. Інші, помірно виражені, характерні для мукополісахаридозу симптоми розвиваються в шкільному віці. До них відно­сять тугорухомість кисті, що набуває вигляду кігтистої лапи, ураження аортальних клапанів, погіршення слу­ху і зору. Біохімічний дефект — дефіцит альфа-L-іду-ронідази (можливо, алельна форма синдрому Гурлє-ра). Успадковується синдром Шейє за АР-типом.

Синдром Марото—Ламі (VI тип) проявляється в 2-3-річному віці. Спостерігається відставання у рості, наростають усі симптоми, властиві мукополісахаридо­зу. Викривляються гомілки. Хворий помирає у віці до 20 років. Біохімічний дефект — дефіцит арилсульфа-тази В. Успадковується за АР-типом.

Хвороба Слая (VII тип) характеризується такими самими клінічними симптомами, що й синдром Маро-

то —Ламі. Є форми захворювання без гепатоспленоме-галії. Біохімічний дефект — дефіцит бета-Д-глюкуроні-дази. Успадковується також за АР-типом.

Синдром Вінчестера (мукополісахаридоз псевдорев-матичний) проявляється карликовістю, контрактурами, помутнінням рогівки, остео порозом, ревматоїдно подіб­ною деструкцією суглобів. Успадковується за АР-типом.

Лікування всіх мукополісахаридозів симптоматич­не: гормональні препарати, великі дози ретинолу, дієта з малим вмістом аскорбінової кислоти. Розробляються методи замісної терапії.

Спадкові порушення пуринового і піримідинового обміну залежно від рівня ушкодження метаболічного ланцюга можуть перебігати або дуже важко з народ­ження — знижується життєздатність, інтелект, з'явля­ються значні неврологічні ураження (синдром Леша — Найгана) або нагадувати хвороби людей похилого віку (подагра).

Синдром Леша — Найгана — природжена патологія, що проявляється спастичним церебральним паралічем, затримкою фізичного і розумового розвитку, аутоагре-сією, а також змінами, характерними для подагри: підви­щенням рівня сечової кислоти в крові, гематурією, ури-курією, нефропатією, гострим артритом. Первинний біо­хімічний дефект — дефіцит гіпоксантин-гуанін-фосфо-рибозил-трансферази. Порушується синтез ДНК. Успад­ковується синдром Леша —Найгана за ХР-типом. Пато­генетичного лікування поки що немає. Нині розроб­ляється пряма генна терапія цієї патології.

Ксантинурія проявляється нирковокам'яною хворо­бою, у деяких дітей спостерігають нічне нетримання сечі, ускладнення у вигляді пієлонефриту. Знижується рівень сечової кислоти в сироватці крові та екскреція кислоти із сечею. Основний біохімічний дефект — зни­ження активності ксантиноксидази. Успадковується за АР-типом. Хворим рекомендується більше пити і об­межувати споживання м'ясних страв.

Подагра позначається болем у суглобах, обмежен­ням їх рухомості та зміною форми. Запальних змін у суглобах немає. Подагра супроводжується нирковока­м'яною хворобою, анкілозами. Відзначають порушення обміну сечової кислоти, зниження активності гіпоксан-тин-гуанін-фосфорибозинтрансферази. Гетерогенність генетичної природи захворювання зумовлює форми з АД- і ХР-успадкуванням (алельні синдрому Леша — Найгана), а також із полігенною схильністю.

Адреногенітальний синдром (АГС) — група гетеро­генних захворювань, зумовлених генетичними дефек­тами метаболізму андрогенних гормонів, що належить до спадкових дефектів обміну стероїдів. Описані 5 форм цієї патології залежно від рівня ушкодження біохімі­чного ланцюга: дефіцит 21-альфа-гідроксилази або 11-бета-гідроксилази, або 17-альфа-гідроксилази, або 20, 22-десмолази, або 3-бета-ол-стероїд-дегідрогенази. Отже, ця ендокринна патологія, як і низка інших спадково зумовлених ендокринопатій, є ензимопатією. Перші два дефекти зустрічаються найчастіше. Захворювання по­чинається в період внутрішньоутробного розвитку.

Адреногенітальний сцндром може бути з втратою солі або без неї. У новонароджених дівчаток спостері­гається маскулінізація, гіперпігментація, зниження рівня статевого хроматину при каріотипі 46,XX. Без специ­фічного гормонального лікування вторинний статевий розвиток не настає.У хлопчиків першим клінічним сим­птомом є передчасний статевий розвиток, низький зріст. При частковому дефіциті 21-альфа-гідроксилази елек­тролітний баланс не порушується, не змінюється рівень кортизолу і альдостерону. Абсолютний блок ферменту (відсутність 21-альфа-гідроксилази) призводить до розвитку адреногенітального синдрому з втратою солі. Він проявляється блюванням, дегідратацією, тахікар­дією, гіпонатріємією, гіперкаліємією. У сечі підвищується рівень 17-кетостероїдів і прегнантріолу.

Адреногенітальний синдром з артеріальною гіпертен­зією. У дівчаток, як і в разі описаної вище форми синд-

рому, спостерігається маскулінізація зовнішніх стате­вих органів, а у хлопчиків — пігментація калитки. У дитячому віці розвивається артеріальна гіпертензія. Внутрішні статеві органи формуються правильно. Первинним біохімічним дефектом є дефіцит 11-бета-гідроксилази: у сечі підвищується рівень 17-оксикорти-костероїдів і 17-гідроксикортикостероїдів, у крові зни­жується рівень кортизолу і альдостерону.

АР-тип успадкування властивий обом описаним фор­мам. Призначають відповідну до дефекту замісну гор­мональну терапію. Хворий повинен постійно перебува­ти під контролем ендокринолога. Більш повно всі 5 типів АГС та їх різні клінічні форми описані О.А.Беніковою, Т.І.Бужієвською, О.М.Сильванською (1993).

Гіпофізарна карликовість (пангіпопітуїтарна карли­ковість) пов'язана з недостатністю всіх тропних гор­монів гіпофіза і проявляється пропорційною затрим­кою росту, зниженням тиреотропної та адренокортико-тропної функцій. Можлива повна затримка росту, відсутність статевого дозрівання, прояви різних ступе­ней олігофренії. Описані спорадичні АР-, ХР- форми успадкування. Застосована терапія — комплексна, гор-монально-замісна — може бути достатньо успішною (рис. 7, 11).

Із спадкових дефектів обміну типу ензимопатій широко відомі порфірії — група захворювань, що спри­чиняються порушенням синтезу порфіринів і гема. Внас­лідок цього в тканинах організму накопичуються різні порфірини, котрі частково виводяться із сечею та ка­лом. Розрізняють еритропоетичну (порушується син­тез порфіринів в еритробластах кісткового мозку) і печінкову (порушення синтезу в печінці) порфірію.

Еритропоетичні порфірії (хвороба Гюнтера) поділя­ють на дві форми — еритропоетичну природжену та еритропоетичну протопорфірію. Захворювання від мо­менту народження і до 5 років проявляється виразним фото дерматозом (міхурці, пухирі від денного світла і

 

бактерицидних ламп), кератитом, кон'юнктивітом, гіпер-трихозом, зміною пігментації шкіри, появою в крові нор-мобластів кісткового мозку, збільшенням вмісту уро-порфірину в сечі. Зуби мають червоно-коричневе або фіолетове забарвлення. Відзначається дефіцит уропор-фіриноген-ІП-косинтетази. Характерний АР-тип ус-

падкування. Лікування симптоматичне, у випадку знач­ного гемолізу показана спленектомія.

При еритропоетичній протопорфірії основним сим­птомом є фотодерматоз, успадковуваний за АД-типом. Лікування полягає в захисті шкіри від сонячного оп­ромінення.

Печінкові порфірії проявляються різними клінічни­ми формами, які зумовлені ушкодженням відповідних ферментів. Описана порфірія гостра переміжна (шведсь­ка спадкова), проявляється з дитинства впродовж цілого життя або може бути латентною, або схожою на напа­ди апендициту, але з виразними симптомами уражен­ня ЦНС аж до коматозного стану. Напад гемолізу про­вокують: прийом лікарських препаратів (барбітурати, сульфаніламіди, дифеніл, гризеофульвін тощо), дія пе­стицидів,, голодування, інфекції, естрогени (за 2 — 3 дні перед менструацією), прогестерон, пероральні контра­цептиви. Характерне АД-успадкування.

Лікування включає призначення дієти багатої на вуглеводи й білки, відміну препаратів, які провокують напад.

Порфірії пістрявій (південноафриканській) властиві фотосенсибілізація (міхурці, пухирі, рубці, пігментація шкіри, гіпертрихоз, ознаки склеродермії) та неврологічні симптоми. Відзначається збільшенням вмісту сігма-амі-нолевулінової кислоти в сечі. Характерним є АД-тип успадкування. Лікування таке ж, як і при переміжній порфірії.