Із цієї групи спадкової патології найвідоміші гемоглобінопатії (значно поширені в небезпечних щодо малярії регіонах) та гемофілії. До гемоглобінопатій зараховують такі генетичні дефекти.
Анемія гемолітична, що зумовлена порушенням структури або швидкості синтезу гемоглобіну внаслідок мутацій в генах, що кодують альфа-, бета-, гама- або сігма-ланцюги молекули глобіну, -або в регуляторних ділянках цих генів. Нині відомі понад 200 варіантів таких точкових мутацій. За ступенем важкості клінічних проявів гемоглобінопатії об'єднують у 3 групи: важкі
— з вираженим гемолізом; легкі — зі зтертими
клінічними симптомами захворювання; проміжні фор
ми. Найпоширеніші аномальні гемоглобіни HbS, HbC,
HbE, HbD.
Анемія гемолітична серпоподібноклітинна зумовлена заміною в поліпептиді шостої амінокислоти глутамі-ну на валін (HbS: альфа-2, бета-2, 6 ГЛУ—>ВАЛ) внаслідок мононуклеотидної мутації в ДНК. Клінічний перебіг характеризується гемолітичним кризом, жовтянич-ністю, гепатомегалією, пальці набувають вигляду барабанних палиць, еритроцити — форми серпа. Розвиваються компенсаторна кардіомегалія, гіперплазія кісткового мозку. Успадковується патологія за АР-типом. Під час гемолітичного кризу проводять гемотрансфузії, після його закінчення призначають повноцінну дієту, аспірин, фолієву кислоту.
Анемія гемолітична (НЬС: альфа-2, бета-2, 6 ГЛУ—>ЛІЗ)
— форма, алельна серпоподібноклітинній анемії. Спос
терігаються напади гемолізу, біль у животі, геморагіч
ний синдром. Визначаються мішенеподібні еритроцити.
Спленектомію проводять рідко, необхідності в гемот-
рансфузіях звичайно немає. Захворювання успадковується за АР-типом.
Анемія гемолітична (НЬЕ) — помірна анемія. Вирізняються мікроцитоз і мішенеподібні еритроцити. Характерний АР-тип успадкування. Лікування симптоматичне.
Анемія гемолітична (HbD: альфа-2, бета-2, 121 ГЛУ—> ГЛІА У цьому випадку точкова мутація в гені глобіну призводить до заміни глутаміну в 121 положенні на гліцин. Можливі гемолітичні кризи. Успадкування здійснюється за АР-типом. Лікування симптоматичне.
Зазначені захворювання проявляються клінічне не дише в гомозиготному стані, але й у вигляді компаундів, коли в організмі є 2 різних мутантних алелі одного гена.
Відомі 3 форми гемолітичної анемії, зумовлені фе-: стальним гемоглобіном (HbF). Найпоширеніша анемія [-— вроджена гіпопластична (синдром Даймонда — Блек-фана). Це гетерогенне захворювання, що може успадковуватись або за АД-, або за АР-типом. У 3-місячному віці з'являються блідість, потім тахікардія, серцева недостатність. Збільшуються печінка і селезінка. У зв'язку з частими трансфузіями крові можливий розвиток гемосидерозу.
Окрім гемоглобінопатій, відомі анемії, спричинені мутантними формами білків, котрі входять до складу мебран еритроцитів, у тому числі ферментів. Деякі з цих захворювань описані в розділі фармакогенетич-них ензимопатій.
Гемофілія — це результат генетичних вад білків, причетних до каскадного процесу коагуляції. На даний час визначені 10 спадкових дефектів, котрі призводять до порушення зсідання крові. Найчастіше трапляються гемофілія А (дефектний фактор VIII) і В (дефектний фактор IX). Обидва гени розташовуються на Х-хро-мосомі, відтак успадковується дана патологія за ХР-
типом. Гемофілія передається від діда матір'ю до онука; це було відомо ще до нашої ери й знайшло відображення в записах Талмуду, де йшлося про небезпеку обрізання у хлопчиків, чиї старші брати й дядьки по матері страждали на кровоточивість. Мутація, що відповідає за гемофілію А, трапляється з частотою 1:10 000, гемофілію В — 1:100 000 (у 10 разів рідше). Водночас гемофілія В у популяції спостерігається лише в 5 разів рідше у зв'язку з ранньою смертністю дітей з гемофілією А. У 28% випадків — це прояви нових мутацій.
Гемофілія А, або класична гемофілія, характеризується кровотечами, гемартрозами і здебільшого розпізнається на 2 —3-му році життя, коли дитина починає активно самостійно пересуватися. У важких випадках у хлопчиків одразу після народження виявляють ке-фалогематоми, кровотечу з пупкового канатика. Типові Крововиливи в колінні, ліктьові, гомілкові суглоби, що призводять до їх тугорухомості й деформації. Відзначається зниження прокоагулянтної активності VIII фактора зсідання крові. Популяційна частота становить 1:2500 живонароджених хлопчиків.
Клінічна картина гемофілії В, або хвороби Крістма-са, схожа на описану вище. У крові знижена активність IX фактора, подовжений час зсідання крові.
Розвиток 5% гемофілій пов'язаний не з цими мутаціями, а з появою в організмі аутоантитіл до VIII і IX білкових факторів. Можливе зчеплення з HLA генами. При лікуванні таких хворих необхідно використовувати амінокапронову кислоту. У решті випадків проводять замісну терапію відповідними білковими факторами під контролем їх співвідношення в крові хворого.
Хвороба Віллєбрандта (псевдогемофілія судинна, капіляропатія) характеризується дуже тривалими кровотечами при ін'єкціях, порізах, мікротравмах, а також носовими кровотечами, гіперменореєю у жінок.
Можливі й шлунково-кишкові кровотечі. Остеоартроз звичайно не розвивається. Шляхом лабораторного дослідження визначають подовження часу зсідання крові, зниження прокоагулянтної та антигенної активності фактора VIII, агрегації тромбоцитів у присутності ри-стоцетину. Успадковується патологія за АД-типом. Лікування включає призначення кровоспинних засобів, переливання свіжої плазми, крові. Застосовують також криопротеїни. Тимчасове поліпшення настає при використанні кортикостероїдних гормонів, серотоніну, ад-реноксину та ін. З віком стан здоров'я хворих поліпшується.
До аномалій білків плазми крові зараховані такі патологічні стани.
Анальбумінемія — може проходити безсимптомно, проте іноді супроводжується набряками (альбумін переносить різні речовини й підтримує онкотичний тиск).
Абеталіпопротеїнемія — супроводжується зміною форми еритроцитів, на поверхні яких з'являються остисті виступи, а також стеатореєю в рацньому віці. У більш старших дітей спостерігається атактична нейро-патія, у дорослих — пігментний ретиніт. У плазмі крові різко знижується рівень холестерину, фосфоліпідів і тригліцеридів. Успадкування відбувається за АР-типом.
Анальфаліпопротеїнемія (хвороба Танжьє) — характеризується збільшенням мигдаликів, що набувають оранжевого кольору, печінки, селезінки й лімфатичних вузлів. У крові знижується рівень холестерину і ліпо-протеїдів високої густини. Даній патології властивий АР-тип успадкування.
Відсутність трансферину веде до гемосидерозу і цирозу печінки.
Брак церулоплазміну спричиняє розвиток гемосидерозу та спостерігається при хворобі Вільсона—Коновалова.