ПЕРВИННІ ІМУНОДЕФІЦИТИ

Клінічні прояви (фенотип) кожної, особливо інфек­ційної та алергічної патології, залежить від імуногене-тичної програми індивідуума. Захисні імунні сили організму реалізуються в ході життєдіяльності 2 • 1012 клітин, роботи 4-х специфічних органів (тимусу, кістко­вого мозку, селезінки та лімфатичних вузлів).

В-лімфоцити у відповідь на зустріч організму з антигеном синтезують специфічні антитіла, імуногло-буліни G, М,А, Е та D ( залежно від будови важкого ланцюга молекули). Кожна молекула імуноглобуліну складається з чотирьох поліпептидних ланцюгів: 2 лег­ких (має по одній варіабельній та константній частині) і 2 важких ( по одній варіабельній та три константні частини). Гени, які кодують імуноглобуліни, утворюють З групи зчеплення (дві для легких ланцюгів та одна для важкого ланцюга) на різних хромосомах. Узгодже­на експресія цих генів забезпечує специфічність та своє­часність Імунних реакцій організму. В молекулі іму­ноглобуліну варіабельні ділянки (V) двох ланцюгів (легкого —L, важкого—Н) створюють «пастки для ан­тигенів», акцепторні закінчення. Константні (С) ділян­ки двох важких (Н) ланцюгів утворюють ефекторний кінець молекули, від якого залежить частка специфіч­ного комплексу антиген + антитіло: аглютинація, лізис, зв'язування комплементу та ін.

Схематичне зображення молекули гаммаглобуліну подано на рис. 12.

Т-клітини залежно від функції, яку вони викону­ють, можуть бути : помічниками (Т-хелпери), пригноб­лювачами (Т-супресори), вбивцями (Т-кілери). У цих клітинах працюють гени-модифікатори імунної від­повіді, що кодують інтерферони, інтерлейкіни та інші імуномодулятори. Мутації в різних генах різних клітин зумовлюють весь спектр первинних імунодефіцитів. Під


час кожної імунної відповіді створюється клон спеціа­лізованих лімфоцитів, які зберігають пам'ять про ан­тиген. Щоразу під час створення імунітету клітини повинні інтенсивно розмножуватися, тому повинна ба­гаторазово реплікуватися ДНК (проходити її синтез). Дефект одного з ферментів, що бере участь в синтезі ДНК — аденозиндезамінази (забезпечує гідролітичне дезамінування аденозину) є причиною тяжкої комбіно­ваної імунної недостатності (ТКІН).

ТКШ проявляється від народження дитини лімфо-пенією й аплазією вилочкової залози, відсутністю гіпер-


чутливості уповільненого типу, порушенням синтезу імуноглобулінів. Лімфоцити хворих не реагують на мітогени in vitro. АР-тип успадкування. Етіологічне значення мають мутації в генах аденозиндезамінази та в гені активації рекомбінації (ГАР-1). Єдиним ефек­тивним методом лікування в наш час вважається транс­плантація гістосумісного кісткового мозку. До операції хворі діти потребують забезпечення стерильних умов існування (стерильні їжа, повітря, скафандр і т. ін.).

Серед найбільш розповсюджених спадкових імуно­дефіцитів слід зупинитися на таких.

Агаммаглобулінемія, гіпогаммаглобулінемія — про­являються у віці від б місяців до 2 років хронічними (пневмонії, синусити) інфекціями, що викликаються незвичними, іноді навіть непатогенними збудниками. При цьому спостерігається дефіцит імуноглобулінів G. Можливі поствакцинальні ускладнення. Існують форми з АР- та ХР- (хвороба Брутона) типом успадкування.

Селективний дефіцит імуноглобулінів А — звичай­но починає проявлятися в 3 —7-річному віці. З цим імунодефіцитним станом пов'язані: ревматоїдний ар­трит, червоний вовчак, анкілозивний спондиліт, дерма­томіозит, атонічний дерматит, ячміні, отит, лямбліоз, цукровий діабет, тиреоїдит та інші аутоімунні проце­си. АР-тип успадкування, частина цих станів зчеплена з аномалією 18-ї хромосоми.

Зміна співвідношення імуноглобулінів М та G вбік збільшення концентрації IgM характерна для лімфа-денопатії.

При генетично зумовленому Ig Е-синдромі спосте­рігається непогана стійкість до звичайних інфекцій. Водночас у дітей поволі, майже непомітно з'являються холодні абсцеси, без болю та підвищення температури тіла, сверблячий дерматит, алергічні стани, кандидоз.

У дітей до 2 — 3 міс життя може спостерігатися тран-зиторна гіпогаммаглобулінемія, яка пов'язана з пізнім імунологічним стартом.


Імунопроліферативна хвороба — проявляється чут­ливістю до вірусу Епстейна-Барра та схильністю до зах­ворювання на лімфому (навіть злоякісну) та інфек­ційний мононуклеоз. ХР-тип успадкування.

Гіпоплазія тимуса (синдром Ді Джорджі). З одного боку — це ПВР, з іншого — Т-клітинний імунодефі­цит. Проявляється з народження судомами (гіпопара-тиреоз), підвищеною схильністю до вірусних та грибко­вих інфекцій, аномаліями розвитку кісткової системи, ротової порожнини, внутрішніх органів, аплазією або гіпоплазією вилочкової залози, недостатністю Т-клітин-ного імунітету. Без відповідного лікування смерть хво­рого настає до 2 років життя. Описані родини з АР-або АД-типом успадкування, делецією хромосоми 22q 11, спостерігаються спорадичні випадки.

Синдром Віскотта —Олдріча — імунодефіцит з тром­боцитопенією та екземою. Клінічно проявляється з на­родження: тромбоцитопенічна пурпура, рідкі випорож­нення з домішками крові, згодом приєднуються пнев­монія, отит, дерматити, екзема, можливе виникнення зло­якісних пухлин, що нагадує ретикулоендотеліоз. Про­відним є геморагічний синдром, генетичний'блок на рівні В-лімфоцитів. Тип успадкування — ХР.

Атаксія-телеангіектазія (синдром Луї —Бара) — комплексне захворювання імунної, нервової та ендок­ринної систем з частим ушкодженням шкіри та печін­ки. Одним з симптомів цієї патології є резистентний до інсуліну цукровий діабет, схильність до злоякісних пухлин ретикулярного типу. АР-тип успадкування.

Лікування імунодефіцитів, головним чином, симпто­матичне: вітамінотерапія, антибіотики, гемотрансфузія; трансплантація кісткового мозку в наших умовах про­блематична; імуномоделююча терапія може і буде ви­користовуватися все більше в зв'язку з досягненнями генно-інженерної промисловості та зростаючими мож­ливостями діагностики імунного статусу (дзеркала) кожного хворого.