Наприкінці другого тисячоліття вже ні в кого не йиникає сумнівів в можливостях лікування спадкової ЇІатології. Патологія, як і здоров'я, є наслідком реалізації генетичної програми в конкретних умовах життя. Якщо змінити або програму, або умови її реалізації, можливим стає зміна фенотипу і в багатьох випадках навіть призводить до зворотного розвитку хвороби.
Можливості хірургічного виправлення аномалій розвитку зростають з кожним днем. Оперативне втручання щодо усунення природжених вад розвитку успішно здійснюється навіть в антенатальному періоді. У багатьох країнах широко розвинута пластична хірургія (етична медицина) косметичних дефектів: корекція шестипал ості, синдактилій, зміна розрізу очей, форми носа, рота, вух і таке інше, що спостерігаються при генних і хромосомних синдромах та негативно впливають на психосоматичний розвиток дитини. При цьому мутантні гени зостаються в генофонді популяції, разом з ними не елімінуються і всі інші (до 100 тис. у кожного організму) гени і всі їх, можливо, успішні комбінації. Популяції організмів живуть за своїми особливими законами, остаточно не пізнаними.
Тому намагання вплинути на ці закони шляхом елімі-дації «поганих», на нашу думку, генів з популяції можуть викликати непередбачені генетичні зміни, з якими люд-ІЬтво не зможе впоратися. Завдання ж медицини в цілому і кожного лікаря особисто — зберегти всі генотипи, все Генетичне розмаїття людства, бо «погані» сьогодні в гомозиготному стані гени можуть виявитися (як правило, так і
е) генами селективної переваги в гетерозигот ному, наборі завтра, коли зміниться навколишнє середовище. "
Сьогодні ж лікар обов'язково повинен скорегувати навколишнє середовище для кожного хворого таким чином, щоб запобігти клінічним проявам хвороби, або полегшити її перебіг, не пошкодивши генотипи наступних поколінь. Саме це, виходячи з клятви Гіппократа, відповідає законам медичної етики: дотримання інтересів тільки хворого, пробанда, а не сім'ї, не суспільства, не держави. Лікарі — це особлива спільнота людей, які мають перед собою завдання, зовсім відмінні, навіть альтернативні тим, що стоять перед юридичною, правоохоронною та іншими службами, для яких інтереси держави та суспільства вищі понад усе. Принцип не елімінувати, а зберігати генотипи, має застосовуватися не тільки щодо природжених вад розвитку, але тим паче до лікування спадкових хвороб метаболізму, дефектів сечостатевої системи, імунодефіцитів, фарма-когенетичних вад.
Основи лікування формулюються так:
1. Дієтотерапія: усунення з їжі речовин, змінений ме
таболізм яких веде до інтоксикації або порушення
функцій організму (ФКУ, галактоземія, целіакія та ін.).
2. Замісна терапія: введення гормонів, антигемофіль-
них, імуномоделюючих факторів, ферментів та інших про
дуктів генів, які не утворюються в організмі хворого.
3. Усунення факторів зовнішнього середовища, що провокують патологію (травми при гемофілії, фосфат-діабеті; лікарські препарати при фармакогенетичних ензимопатіях; ультрафіолетове опромінення, інсоляція при порфіріях та дефектах репарації ДНК; інфікування при муковісцидозі та імунодефіцитах і таке інше). 4. Очищення організму від накопичених у ньому токсичних продуктів метаболізму (унітіол, Д-пеніциламін, купреніл при гепато-лентикулярній дегенерації та інші).
5. В останнє десятиріччя багато уваги дослідники приділяють методам прямої корекції мутантного гена в соматичних клітинах пацієнта. Але ці методи ще не досконалі і не в змозі забезпечити специфічність заміни пошкодженого локусу і саме в клітинах компетентних тканин; ставитися до цих методів необхідно з осторогою, усвідомлюючи неможливість зважити всі (в тому числі небажані) наслідки втручання в генетичну програму людини. Досвід, набутий в модельній системі (інформаційні віруси в програмах комп'ютерів), не викликає оптимізму.
Будь-який вид специфічного лікування спадкової патології, застосований ще до появи клінічної картини захворювання, попередить розвиток патології, тобто буде мати профілактичний характер. Саме в таких випадках використовується термін профілактичне лікування — профілактика хвороби у носія комплексу мутацій, достатнього для розвитку патологічного процесу. Встановлення правильного етіопатогенетичного діагнозу в доклінічному періоді генетичних дефектів має вирішальне значення для збереження здоров'я про-банда.
Профілактика виникнення нових мутацій тісно пов'язана з санацією (оздоровленням) довкілля, раціональне збереження якого може принести відчутні позитивні наслідки.
Профілактика передачі мутацій у поколіннях нащадків повністю залежить від медико-генетичної служби країни, яка складається з мережі медико-генетич-них центрів, консультацій та кабінетів. Саме в цих закладах лікарями-генетиками має бути встановлено правильний діагноз з урахуванням генетичної гетерогенності, типу успадкування, наявності гено- та фенокопій, визначено прогноз для хворого та членів родини (захворіти чи мати хворих дітей) та комплекс заходів, достатніх для реабілітації хворого і родини.
Генетичний ризик для нащадків хворого, його сибсів та інших членів родини залежить від того, мутаційної чи тератогенної природи є природжена патологія, набута чи успадкована мутація та тип успадкування. Ця інформація має вирішальне значення для проведення генетичного моніторингу в умовах постійного антропогенного забруднення, змінення середовища існування живих організмів, серед яких живе і до яких належить людство.