Генетичний моніторинг — це слідкування за величиною та динамікою (темпу та спектру) генетичного вантажу. Визначити величину генетичного вантажу можна за допомогою виконання скринуючих програм, — масових та селективних. Скринінг, тобто просіювання, всього населення або всіх новонароджених, усіх підлітків, вагітних, новобранців та інших є масовим. Здійснення цього виду скринінгу повинно бути економічно вигідним, тобто витрати на його проведення мають бути значно меншими за кошти, необхідні для медичного і соціального обслуговування державою хворих дітей і дорослих.
Масовий скринінг дозволяє виявити спадкову патологію до її клінічного прояву і, застосовуючи профілактичне лікування, забезпечити здоров'я дитини в родині й людини в суспільстві. Масові скринінги — це великі соціально-економічні програми' зорієнтовані на виявлення доволі поширених (не менш як 1:50 000) генетичних дефектів, що ведуть до значного зниження життє- та працездатності індивідуума. Крім того, методи масового скринінгу мають бути відносно простими, дешевими, швидкими (експрес-методи) та позбавленими псевдонегативних результатів. Головною ж вимогою до генетичної патології, що пропонується для масового скринінгу, є її курабільність. Навіщо виявляти хворих, яких не знаємо як, або не маємо чим лікувати? Це аморально й економічно не виправдано. У наших економічних умовах в Україні всім цим вимогам відповідають дві нозологічні форми: фенілкетонурія та гіпотиреоз. Неонатальний масовий скринінг на фенілкето-нурію та гіпотиреоз дозволяє щороку зберегти здоро-
в'я та розумову повноцінність майже всім дітям з цією патологією: 5 з 10 000 новонароджених, тобто не менше як 10 дітей у місті Києві, або більше як 200 дітей в Україні. Ці дві скрикуючі програми повинні виконуватися на всій території України при 100% охопленні новонароджених.
До програми цього плану відноситься також масовий скринінг (ультразвукове дослідження — УЗД) вагітних на виявлення природжених вад розвитку у плода.
Усі масові скринінги повинні мати ще й обов'язковий другий етап більш складної, а отже точної та дорогої діагностики для зняття діагнозу у псевдопозитив-них випадках і контролю за ефективністю лікування.
Селективні скринуючі програми означають обстеження певної групи хворих вже після прояву генетичного дефекту з метою виявлення конкретної спадкової патології. Наприклад, обстеження на фенілкетонурію всіх дітей з розумовою відсталістю, або на муковісцидоз — усіх хворих з.хронічною легеневою або кишковою патологією, всіх чоловіків з безпліддям, зумовленим природженою агенезією сім'явиносних проток. Ефективність таких програм значно нижча, тому що генетичний дефект виявляється вже після його клінічного прояву, що зменшує успіх лікування. Але одержана інформація має неоціненне значення для проведення медико-генетичного консультування пробанда та членів його родини.
Результатом проведення скрикуючих програм та цілеспрямованої праці мережі медико-генетичних установ в напрямку диспансеризації родин зі спадковою патологією повинно стати створення реєстру генетичних дефектів в популяції. Саме тоді буде вирішене питання про величину та структуру генетичного вантажу на сьогодні.
Генетичний моніторинг за динамікою генетичного вантажу, за темпом мутаційного процесу треба провадити постійно, застосовуючи всі запропоновані методи. А саме:
1. Фенотипічний моніторинг: слідкування (краще з моменту народження) за частотою домінантної пато-логії з повною пенетрантністю і достатньою експресивністю, відсутністю гено- та фенокопій, що клінічно проявляються в ранньому дитячому віці. До цієї патології належать ахондроплазія, аніридія та інші «вартові» фенотипи, тобто патологія, за якої легко клінічно відокремити успадковані мутації від новонабутих. Але більш докладну інформацію з цього питання має дати реєстр спадкової патології, складений лікарями-гене-тиками.
2. Біохімічний моніторинг за частотою нових мутацій
є методом вивчення поліморфізму білків крові. Цей вид
моніторингу вимагає дослідження максимально вели
кої кількості локусів у максимальної кількості людей.
Він надзвичайно дорогий і не дуже ефективний. Запро
понована модифікація цього методу (Ю.Г. Алтухов)
— біохімічний селективний моніторинг за частотою
нових мутацій мономорфних білків (дуже обмежена
кількість існуючих алелів) серед організмів з леталь
ною патологією (викидні, ПВР, перинатальна смертність).
Ця модифікація не суттєво збільшує результативність
біохімічного моніторингу, бо головним його недоліком
(як і при всіх інших методах) є неможливість підтвер
дити біологічне батьківство, щоб виключити успадко-
ваність мутації.
3. Цитогенетичний моніторинг за частотою нових хро
мосомних та геномних мутацій дуже дорогий та трудо
місткий. Він потребує обстеження членів родини та
виключення випадків успадкування хромосомних абе
рацій, варіантів або умов, що призводять до їх виник-
нення під час мейозу.
4. Молекулярно-генетичний моніторинг зараз тільки
розробляється з метою встановлення нових мутацій на
рівні хромосомної та мітохондріальної ДНК в стате-вих або соматичних клітинах з обов'язковим підтверд-женням батьківства. Це — моніторинг майбутнього.
5. Моніторинг заархівними документами (Н.П.Бочков) дозволяє визначити темп мутаційного процесу зазмінами частот летальних та умовнолетальних мутацій (викиднів, недоношеності, новонароджених з ПВР, перинатально! смертності). Моніторинг за природженими вадами розвитку не дає відповіді на питання, м^та-ційної чи тератогенної природи є виявлена патологія, і тим паче не визначає кількості нових мутацій.
Результативність, успішність генетичного моніторингу повною мірою залежить від рівня знань генетики лікарями усіх спеціальностей, насамперед педіатрами, акушерами-гінекологами, неврологами, нефрологами, психіатрами, ендокринологами, дерматологами, патологоанатомами. З метою удосконалення медико-генетич-ного обслуговування населення, збереження генофонду популяції необхідно об'єднати існуючі медико-ге-нетичні установи в єдину уніфіковану систему, оснастити її сучасною комп'ютеризованою технікою, апаратурою, реактивами, методиками і єдиними формами документів звіту та обліку. Тоді можна буде створити єдину базу даних і використовувати її задля генетичного моніторингу популяції населення нашої країни. Крім того, треба завжди пам'ятати, що основою генетичної мінливості популяції є мутаційний процес, але його роль не суттєва. У зміненні генофонду популяцій головного значення набувають природний стабілізуючий відбір, міграція та випадкові флуктуації (дрейф генів).
Але ці основні механізми еволюції розглядаються популяційною генетикою.