При відборі проектів іноді розглядають такі підходи, які можуть визначати вагу впливу проектів на довколишнє середовище. Вони називаються потенційно можливими (застосовуваними), бо для їх застосування потрібна або ретельніша підготовка, або вони вимогливіші до наявних та інших ресурсів, або вимагають більш категоричних передбачень, аніж прийоми, до яких звичайно вдаються в таких ситуаціях. Втім, це не означає, що дані прийоми не придатні для використання в аналізі проектів. За вмілого використання багато з цих прийомів можуть істотно вдосконалити оцінку проекту через пряме інкорпорування фінансової вартості, що виражає ступінь впливу проекту на довколишнє середовище.
Використання сурогатних цін. Результати багатьох видів впливу довколишнього середовища не мають фінансового (грошового) виразу. До них можна віднести чисте повітря, соціальні перспективи, приємну обстановку, тобто товари чи послуги, які включають в себе характеристики суспільного товару. Ринки, котрі існували б на такі види товарів, ще не сформувалися. Проте, у багатьох випадках можна опосередковано оцінити вплив як імпліковану цінність на товар або послуги, що стосуються довколишнього середовища, через сплачувану на ринку ціну за продукцію чи послуги іншого роду, що існують на ринку. В таких випадках ми маємо справу з цінністю властивостей, Цінністю характеристик. На цінність такого товару як будинок впли-2 багато змінних: розмір, тип будівлі, місце розташування, якість навколишнього середовища. Коли контролюються такі змінні як змір, тип будівлі і місце розташування (мається на увазі відстань до місця роботи, наявність крамниць на даній території), то різниця в ціні будинків здебільшого відображає змінні якості місцезнаходження або якості довколишнього середовища. Прикладами таких змінних можуть бути розташування будинку з видом на море або гарний краєвид з вікна. Така інформація, у свою чергу, використовується як сурогатний спосіб визначення змінних цін на товари, які не мають ціни за визначенням.
Отже, ринкові прийоми сурогату пропонують підходи, що використовують ринкову ціну для визначення цінності впливу довколишнього середовища, яке не може мати оцінного виразу. Головне припущення зводиться до того, що спостережувана ціна відображає загальну оцінку, яку покупець дає товару чи послузі. Оцінка включає як матеріальні компоненти, ціну котрих досить легко визначити, так і нематеріальні, що стосуються довколишнього середовища. (Скажімо, коли йдеться про власність, продавці визначають більшу частину ренти за гарний краєвид, що втілюється як характеристика власності, в інших випадках ця рента може проявитись як частина надбавки до ціни, яку покупець готовий заплатити.) Хоча використання цього прийому доволі обмежене, його можна успішно застосовувати при оцінці досить широкого кола впливів довколишнього середовища в найрізноманітніших контекстах і за певних обставин.
Визначення вартості землі. При визначенні вартості землі використовується принцип «наявної ринкової ціни» (звичайно у формі роздрібної ціни на землю) для комплексної оцінки ряду факторів впливу довколишнього середовища. Якщо, наприклад, сусідні ділянки землі оцінено, то будь-які відмінності між такими оцінками можуть пояснюватися звичайно одним з двох факторів: ефектом продуктивності землі або впливом довколишнього середовища, яке не має ціни. Ефект продуктивності можна вимірити, використовуючи підхід, коли визначається мінлива вартість виробленої продукції, про що йшлося вище. Капіталізовану вартість продуктивності землі має бути відображено в роздрібній ціні на землю. Крім того, можуть існувати й інші фактори впливу, ціну котрих неможливо прямо встановити, але їх закладено й відображено у вартості землі. До них належать такі явища, як естетична цінність, знижений ризик повеневих затоплень, імовірність інших природних катастроф (хоча останнє може бути відображено в аналізі продуктивності землі) або підвищена привабливість даної ділянки з погляду можливості збереження острівця незайманої природи.
Ще один приклад стосується використання підземних споруд у певній місцевості. Одні й ті самі послуги можна забезпечити через використання підземних і надземних ліній передач, коли йдеться про електрику електрику. Більшість людей віддає перевагу підземному прокладенню кабелів, хоча такі будівельно-монтажні роботи є дорожчими. То чи варті вигоди таких додаткових витрат? При визначенні ринкової вартості землі порівнюватимуться ділянки з різними типами прокладення ліній електропередач. Якщо існує різниця в ціні, її можна пояснити як відображення капіталізованої цінності вигід від підземного прокладення ліній в очах окремих людей.
У цьому випадку з погляду вартості землі використовувався метод наявних ринкових цін на землю, коли враховувались різні якості для визначення цінності елементу довколишнього середовища, який звичайно не визначається у формі ціни. Звісно, тут надзвичайно важливо погасити (виключити) будь-які відмінності, які є наслідком неоднакової родючості землі, хоча ці відмінності кваліфікують оцінку вигід з погляду довколишнього середовища для багатьох проектів з управління земельними та водними ресурсами.
Диференціація заробітної плати. Теоретично цей підхід припускає, що в умовах абсолютної конкурентної рівноваги попит на трудові ресурси є вартістю граничної ціни праці робітників і що пропозиція праці змінюється залежно від стану умов роботи та життя у даній місцевості. Отже, щоб забезпечити наявність пропозиції трудових ресурсів на забруднених територіях або в професіях, пов'язаних з підвищеним рівнем ризику, необхідно стимулювати їх вищою оплатою праці. Вважається, що робітники не мають обмежень в свободі пересування та зміні роботи і тому можуть вибирати конкретну роботу в конкретній галузі при певному рівні оплати праці, що значно підвищує ефективність використання робочої сили. Якщо рівень заробітної плати встановлюється централізовано, якщо вона періодично не переглядається задля досягнення рівноваги на ринку праці і якщо Робітники не мають свободи пересування, цей підхід не годиться для використання.
Різні рівні оплати при однаковій роботі можна розглядати як функцію різних рівнів привабливості роботи, які стосуються характеру Умов праці та життя в місцевості, де реалізується дана робота. Якщо такі відносини між рівнем оплати праці та властивостями (характеристиками) робочого місця можуть бути виражені у формі кількісної оцінки, доречно використати імпліковані ціни (як у випадку з оцінкою нерухомого майна). Припустивши існування постійних імплікованих цін, які відображають граничну готовність платити за нижчий або вищий рівень конкретних якостей, можна оцінити вигоди від удосконалення рівня якості.
Можна визначити велику кількість характеристик, що впливають на різницю в оплаті праці. Втім, лише дві з них, які звичайно бер за основу при порівнянні, включають ступінь ризику для життя здоров'я і міські зручності (або їх відсутність), зокрема забруднення повітря. Імплікована ціна останньої якості зумовлює ціну поступки при виборі: «чисте повітря» чи «вища оплата праці».
Прикладів використання такого підходу небагато. У практиці і інвестування використання цього підходу може бути обмежене ступенем конкурентності ринку праці, обсягом потоків інформації та мобільністю трудових ресурсів. Втім, якщо люди певних професій, що вважаються шкідливими через вплив несприятливих зовнішніх факторі-дістають надбавку «за шкідливість», цей підхід можна використати для визначення розмірів надбавки.
Задля використання методу транспортних витрат було проведе» дослідження з метою визначення існуючого характеру користування парком. Респондентів просили повідомити час і транспортні витрат пов'язані з відвіданням зон відпочинку, відстань до місця відпочинку та інші соціоекономічні змінні. Зона початкових користувачів парку звичайно визначається з погляду збільшення відстані (або фінансових витрат), щоб дістатися до парку. Як правило, таке дослідження показує, що частота користування парком фізичними особами, я звичайно вимірюється кількістю відвідувань на 1000 чоловік населення, обернено пропорційна відстані між парком та місцем проживання. Іншими словами, чим вищі витрати на оплату квитків і більше часу потрібно на те, щоб дістатися до парку, тим менша для такого споживача ймовірність користування парком.
Щоб побудувати шукану криву попиту, необхідно зробити кілька допущень і провести ряд кроків. По-перше, припускається, що фізичні особи мають однакові функції як користувачі (або можуть бути об'єднай в групи за ознакою місця проживання, до яких входять люди з подібними функціями користувачів). По-друге, припускається, що люди реагуватимуть на рівень транспортних витрат так само, як і на підвищення вхідної плати в парк. Це означає, що при певній величині вартості вхідного квитка (або транспортних витрат) ніхто парком не користуватиметься. За інших рівних умов відвідання парку стане надто «дорогим». По-третє, проведено розрахунки, які показують зменшення частоти візитів у всіх зонах за різними незалежними змінними (залежних і незалежних від витрат на транспорт). Виведено найпростіше рівняння регресії, я показує співвідношення між частотою відвідання парку та витратами: транспорт. Це рівняння потім використовується у визначенні зони споживчого надлишку для користувачів парками в усіх зонах. Ця величина обчислюється окремо за кожною зоною з використанням рівняння вартості проїзду та початковими значеннями для кожної зони. Відтак робиться припущення, що компонент вартості проїзду зростає поступово, а відвідуваність парку падає з кожним збільшенням вартості. Це робиться для того, щоб визначити точку, коли кількість відвідувань парку дорівнюватиме нулю. Накреслюється крива попиту для цієї зони і визначається точка, в якій попит на відвідання парку дорівнюватиме нулю. Площу під визначеною таким чином кривою попиту називають площею надлишку користувачів парку в даній зоні. Розрахунки повторюються для кожної зони, а споживчі надлишки підсумовуються для визначення загального споживчого попиту на парк.
Слід наголосити, що величина транспортних витрат сама по собі не дорівнює цінності парку. Дані про транспортні витрати використовуються лише для визначення кривої попиту. Крім того, підхід з погляду транспортних витрат заснований на вже сформованому характерові користування парком для визначення цінності і значною мірою залежить від наявності інших альтернативних місць відпочинку.
Хоча використання підходу з погляду транспортних витрат спершу видавалося непридатним для більшості інвестиційних проектів, цим прийомом часто користуються для того, щоб визначити вартість компонента більшого проекту. Наприклад, проект будівництва греблі з водоймою може спричинитися до появи нової зони відпочинку, де можна буде кататися на човнах, а також реалізувати проект з розвитку плавання та аматорської риболовлі. Підхід з погляду транспорт-витрати може визначити цінність використання місцевості для відпочинку (але тільки після заводнення та початку користування). За допомогою такого підходу можна аналізувати культурно-історичні місця як потенційні зони відпочинку. У таких випадках одержана вартість має бути чітко визначена як мінімальна оцінка лише частини загальної оцінки ресурсів.
Технічний аналіз. Цілі технічного аналізу та його місце у підготовці інвестиційного проекту. Технічний аналіз посідає проміжне місце між аналізом ринку та фінансовим аналізом. Аналіз ринку покликаний дати відповідь на питання, що виробляти і за якою ціною продавати, а технічний аналіз — як виробляти і з якими витратами. Одержавши відповіді на ці питання, можна переходити до розрахунку різних фінансових показників та документів.
Технічні аспекти інвестиційного проекту, на перший погляд, видаються особистою справою підприємця і не обходять інвестора. Але насправді будь-який серйозний інвестор не може ігнорувати цей аспект інвестиційного проекту, оскільки він демонструє можливість технічного здійснення проекту з прийнятним рівнем витрат. Тому якщо інвестор не дає грошей ані під заставу, ані під урядову гарантію, а робить ризиковане вкладення капіталу, він має переконатися хоча б у тому, що фінансований ним проект може бути здійсненим.
Як показує досвід Державної інвестиційної корпорації Росії, саме технічний розділ інвестиційних проектів є найвразливішим місцем в одержуваних нею проектах. Понад 3/4 усіх відхилених проектів було забраковано через помилки в технічному обгрунтуванні проекту. Цю ситуацію легко зрозуміти, якщо згадати, за яких умов формувались і працювали інженерні кадри країн СНД. Планова економіка СРСР з державним фінансуванням інвестицій створювала в свідомості людей стереотип безвідповідального ставлення до технічної обгрунтованості інвестиційних проектів. Втрата бюджетних грошей у разі провалу проекту не позначалась на матеріальному становищі осіб, які ухвалювали рішення про його фінансування, тому і ставлення до цих грошей було доволі легковажне. (Звичайно, ситуація за часів Сталіна була не така. За технічну помилку тоді можна було поплатитися жит тям. Сучасне покоління інженерів зросло в умовах, коли породжувана жорстоким репресивним режимом відповідальність зникла, а матеріальної відповідальності ще немає. Зліт не готового до випробувань Ан-70 та його катастрофа є прикладом такого ставлення до технічного обгрунтування рішень.)
Досвід Москвіна С. О., одного з авторів навчального посібника, дає підставу говорити про вкрай різне ставлення західних та українських інженерів до обгрунтованості проектів. Тому перша відмінність у техніко-економічному обгрунтуванні проектів у плановій та ринковій економіці, яку необхідно зазначити і запам'ятати, полягає в тому, що в ринкових умовах це обгрунтування не може бути формальним. Таким, не зовсім академічним, вступом технічного аналізу проектів підкреслимо: якщо не здолати стереотип нехтування ретельним обгрунтуванням проектів, стереотип безвідповідальності за державні кошти, то не варто читати все викладене далі.
Інституційний аналіз. Мета, завдання та методи інституційного аналізу. Інституційний аналіз має на меті дати оцінку можливості здійснення проекту в існуючому політичному, економічному та правовому полі, впливу зовнішнього середовища на процес реалізації проекту, а також здатності організації власне реалізувати проект.
Інституційний аналіз передбачає вирішення таких завдань:
• характеристика політичних та економічних факторів, що впливають на проект;
• оцінка найважливіших законів та нормативних актів, що безпосередньо пов'язані з проектом;
• визначення оптимальної форми організації виконання проекту;
• вибір організаційної структури підприємства, що створюється або реорганізується для виконання проекту;
• принципи комплектування та навчання персоналу для виконання проекту;
• оцінка слабких і сильних сторін організації проекту, людських ресурсів фірми, кваліфікації, управлінських та адміністративних можливостей всіх учасників проекту.
Основними методами інституційного аналізу є такі:
• збирання та опрацювання опублікованих даних про середовище проекту та можливості організації;
• бесіди із зовнішніми експертами та співробітниками організації;
• анкетне опитування зовнішніх експертів і співробітників організації.
Методика інституційного аналізу заснована на розглянутих вище способах вивчення впливу середовища на проект та аналізу діяльності організації в минулому і планів на майбутнє. Опрацювання данихвимагає знання методів макроекономіки та статистики, а вміння вести бесідуй проводити анкетне опитування — обізнаність з методами соціології та психології. При цьому аналітик завжди повинен мати нормативну модель сприятливого середовища і правильної організації, відхилення від якої дає йому змогу відхилити проект, прийняти із застереженням про усунення недоліків або прийняти беззастережно. Якщо аналітик виконує роль розробника проекту, він має дотримуватися своєї нормативної моделі і рекомендувати її своїм партнерам.