Фінансово-кредитні відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності являють собою важливу організаційно-правову форму регулювання інвестиційного процесу. Ці відносини виникають в умовах ринку з приводу мобілізації грошових ресурсів, необхідних для здійснення інвестиційних проектів.
Фінансове забезпечення проектів може здійснюватися на безповоротній або поворотній основі. Фінансування на безповоротній основі — це надання коштів (здійснення витрат) різними інвесторами на невизначений час у надії на одержання від реалізації проекту в майбутньому доходів, що покриють із прибутком ці витрати.
Фінансування на поворотній основі — це надання інвестором коштів на визначений час, із зобов'язанням повернути їх до зумовленого терміну з відсотками.
При першому методі джерелами фінансування є бюджетні асигнування, державні субсидії, кошти позабюджетних фондів, власні кошти інвесторів, а також притягнуті ними кошти (фінансування за рахунок випуску акцій).
При другому методі використовується національний кредит, кредити міжнародних фінансово-кредитних інститутів, комерційних банків і інших фінансово-кредитних установ.
Усе більше значення як джерело фінансування здобувають інші позикові кошти: комерційний кредит, іпотечні позички, кошти кредитних союзів, кошти від випуску і продажу облігацій, кошти від лізингових і факторингових операцій.
Основними принципами фінансово-кредитних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності є договірний, прямий, цільовий і безперервний характер фінансування, принцип взаємного фінансового контролю.
Фінансування проектів здійснюється на підставі договорів (контрактів) в міру їх виконання. Відповідно до цього принципу оплата робіт або послуг виробляється після їх виконання в цілому або в міру виконання окремих етапів.
Проектно-пошукові роботи звичайно оплачуються або за проект у цілому, або за виконану проектно-кошторисну документацію, необхідну для першого року будівництва.
Будівельно-монтажні роботи можуть оплачуватися: за об'єкту цілому, за окремий конструктивний етап, наприклад, за нульовий цикл, наземну частину, опоряджувальні роботи. В умовах інфляції найчастіше розрахунки виробляються щомісячно — за фактично виконаний обсяг робіт.
Технологічне устаткування може оплачуватися або після його комплектного постачання, або за прямим договором — після його монтажу і комплексного випробування, або в міру його надходження на будівництво.
Прямий і цільовий характер фінансування зумовлюють надходження коштів безпосередньо замовникові і тільки на той об'єкт, для спорудження якого їх передбачено.
Ритмічність і безперервність будівельного виробництва вимагають і безперервності його фінансування, своєчасної оплати виконаних робіт.
Фінансовий контроль за цільовим і раціональним використанням виділених коштів здійснюється у залежності від форми власності інвестора і використовуваних джерел фінансування проекту, наприклад, за бюджетних асигнувань його здійснюють державні органи фінансово-господарського контролю, за довгостроковим кредитом — комерційні банки.
Контроль використання власних і притягнутих коштів інвесторів здійснюється або ним самостійно, або на договірній основі інжиніринговою фірмою або комерційним банком; фінансове забезпечення інвестиційного процесу — це, по суті, участь фінансів у відтворенні основного капіталу. В економічній теорії розвинутих країн розрізняються поняття фінансування й інвестування,
Процес визначення джерел і виділення (залучення позики) коштів для інвестицій називається фінансуванням.
Після пошуку джерел фінансування і визначення структури, оформлення договорів фінансування (кредитного договору) починається процес інвестування, тобто перетворення грошової форми капіталу в продуктивну. Потім капітал у процесі обороту починає приносити дохід у виді грошових потоків (прибутку і амортизації) і частково вивільнятися (через ліквідність), поповнюючи тим самим власні джерела фінансування.
Крім прибутку і амортизації, до власних джерел фінансування прийнято відносити мобілізацію внутрішніх ресурсів (МВР). До них відносяться кошти від реалізації устаткування, що вибуває, непотрібних матеріалів, інструменту, інвентарю, ліквідації тимчасових будинків і споруджень, реалізації корисних копалин, що видобуваються попутно (за винятком витрат з їхньої реалізації).
При господарському способі будівництва до МВР відносяться планові накопичення й економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, амортизація з засобів праці, використовуваних у будівництві.
Фінансування державних будівництв може здійснюватися як за підрядним, так і за господарським способом за рахунок різних джерел.
За повного або часткового фінансування за рахунок бюджетних асигнувань для його оформлення необхідна розробка таких документів: план капітального будівництва, план фінансування, перелік будівництв і об'єктів, включених у державне замовлення (контракт), титульний список будівництва, підрядний контракт на будівництво і копія зведеного кошторисного розрахунку.
Фінансування таких будівництв здійснюється банком після експертизи представлених інвестором (замовником) зазначених документів і затвердженої проектно-кошторисної документації.
Фінансування за рахунок бюджетних асигнувань будівництв, здійснюваних хозспособом, не вимагає представлення підрядного контракту, однак банк може зажадати договір із проектною організацію для оплати виконаних нею робіт.
Після оформлення фінансування банк відкриває інвесторові (засновникові) окремий рахунок, з якого здійснюється оплата виконаних робіт, придбання устаткування й інших витрат відповідно до зведеного кошторисного розрахунку.
При фінансуванні будівництва державних об'єктів можуть використовуватися й інші джерела: власні кошти підприємств, кредити банків, позики тощо.
Важливим джерелом фінансування є кредит, наданий інвесторам, незалежно від форми власності, для здійснення реальних інвестицій. Як правило, це довгостроковий (на термін більш одного року) кредит. Такий кредит може надаватися комерційними банками на договірних засадах, державою (національний кредит) із коштів Держбюджету і Національним банком за рахунок центральних кредитних ресурсів, комерційного кредиту, іпотечних позичок, лізингових операцій.
Основою взаємин інвестора і банку (іншого кредитодавця) є кредитний договір, де зумовлюється розмір наданого кредиту, його забезпеченість, гарантії повернення, терміни його використання і способи погашення, процентні ставки за користування, майнова відповідальність сторін.
Укладанню кредитного договору передує представлення позичальником ряду документів, у яких обґрунтовується потреба в кредиті під інвестиційний проект. Звичайно потреба в кредиті визначається як різниця між загальним обсягом інвестицій та власними і притягнутими ресурсами. Але можливо і повне фінансове забезпечення проекту за рахунок кредиту. Наданню кредиту передує оцінка банком кредитоспроможності позичальника або самостійно, або, з його доручення, аудиторською фірмою.
У1995 р. комерційні банки практично не надавали інвесторам довгострокового кредиту. У першому півріччі він склав у загальному обсязі кредитних вкладень лише кілька відсотків. З осені 1992 р. в Україні Для активізації інвестиційної діяльності передбачено надання державних довгострокових кредитів, а також довгострокове кредитування інвестиційних програм і проектів за рахунок централізованих Ресурсів Національного банку.
Державний кредит використовується інвесторами тільки для фінансування реконструкції, технічного переозброєння і нового будівництва виробничих об'єктів під гарантію міністерств і відомств. Кредити за рахунок централізованих ресурсів Національного банку Надаються на підставі рішення Верховної Ради України тільки державним підприємствам і тільки на цільові програми з впровадженням нових технологій, модернізації виробництва, розширення випуску товарів народного споживання.
Вибір джерел фінансування інвестиційних проектів визначається факторами:
• масштабністю проекту (глобальний, великомасштабний, регіональний, галузевий, локальний) і обсягом необхідних фінансових ресурсів;
• наявністю і доступністю фінансових ресурсів;
• впливом обраного джерела фінансування інвестиційного проекту на фінансовий стан підприємства.
Масштабність інвестиційного проекту й обсяг необхідних фінансових ресурсів. Ухвалення рішення про джерела фінансування будь-якого інвестиційного проекту пов'язано не тільки і не стільки із прогнозною його ефективністю, скільки з обмеженнями абсолютного і відносного характеру.
Абсолютні обмеження визначаються наявністю (відсутністю) фінансових ресурсів у масштабі економіки, галузі. Наприклад, абсолютне обмеження у використанні засобів федерального, місцевих бюджетів на реалізацію глобальних, великомасштабних, регіональних інвестиційних проектів встановлюється за прийняття відповідних бюджетів на поточний календарний період.
Обмеженням відносного характеру може слугувати встановлення спеціальних вимог до інвестиційного проекту соціального або екологічного характеру. В умовах обмеженості фінансових ресурсів жорсткість, наприклад, екологічних вимог, може привести до здійснення проекту у менших масштабах або взагалі до відмовлення від нього.
Наявність і доступність фінансових ресурсів. Здійснення підприємствами традиційних інвестиційних проектів локального характеру, пов'язаних з освоєнням продукту і процесів-інновацій, також зіштовхується з проблемою абсолютних і відносних обмежень у фінансових ресурсах. При цьому основними джерелами фінансування локальних інвестиційних проектів є власні засоби підприємства і притягнуті фінансові ресурси.
Абсолютним обмеженням можуть слугувати:
• відсутність або нестач власних засобів підприємства;
• відмовлення у наданні кредитних засобів внаслідок несприятливого фінансового стану підприємства;
• різке падіння курсу акцій підприємства на фондовому ринку. Такого роду абсолютні обмеження носять тимчасовий характер і пов'язані з фінансовою благополучністю підприємства-позичальника з фінансовим станом кредитної організації, загальним положенням фондового ринку.
Відносні обмеження пов'язані з встановленням особливих умов надання кредиту для позичальників, що мають неоднаковий фінансовий стан. Для цього організації, що кредитують, можуть робити рейтингову оцінку позичальників, використовуючи різні (в залежності від виду наданого кредиту) критерії. Найбільш часто у їх якості використовуються коефіцієнти:
• термінової ліквідності (0,7-0,8 і більше);
• співвідношення запозичених і власних коштів (значення, що рекомендується — менше 0,7);
• забезпеченості власними коштами (значення, що рекомендується — більше 0,1-0,5).
Після оцінки позичальників за зазначеними показниками у залежності від їхніх техніко-економічних особливостей, ситуації на позичковому ринку, кредитної політики інвестора, приймається рішення про умови кредитування. Значне відхилення наведених показників від величин, що рекомендуються, у несприятливу сторону може привести до абсолютного обмеження, тобто відмовлення від кредитування.
У свою чергу підприємства визначають для себе найбільш ефективну форму фінансування інвестицій. При цьому необхідно враховувати не тільки співвідношення результатів і витрат за фазами здійснення інвестиційного проекту, а також його прибутковість і інші характеристики, що враховуються при оцінці ефективності.
Вплив обраного джерела фінансування інвестиційного проекту на фінансовий стан підприємства. Для визначення такого впливу розглянемо найбільш розповсюджені джерела:
• власні засоби;
• короткострокові кредити;
• довгострокові кредити.
Використання власних коштів (прибутку і амортизації)за інших рівних умов знижує коефіцієнт термінової ліквідності, оскільки частина прибутку відволікається від поповнення власних обігових коштів на здійснення інвестиційного проекту. Однак при цьому фінансова стійкість підприємства не порушується, тому що співвідношення власних і позикових засобів залишається на попередньому рівні.
Використання короткострокових кредитів погіршує платоспроможність підприємства, збільшуючи короткострокову кредиторську заборгованість. Крім того, короткостроковий кредит погашається за Рахунок вільних фінансових резервів підприємства, оскільки інвестиційний проект до терміну погашення заборгованості ще не окупиться.
Довгострокове кредитування погіршує співвідношення власних і позикових засобів, але не змінює термінової ліквідності підприємства.
Таким чином, при виборі джерела фінансування інвестиційних проектів необхідно орієнтуватися не тільки на його доступність і умови надання, але і вплив його на фінансовий стан підприємства у перспективі.
Наявність власних або притягнутих джерел інвестування ще не означає достатності фінансових ресурсів для здійснення інвестиційних проектів. Як правило, потреба у фінансових ресурсах завжди перевищує можливий обсяг їхнього надання. У цих умовах виникає проблема вибору найбільш значимого інвестиційного проекту (проектів) для досягнення найкращого результату.