Життєвий цикл проекту (або проектний цикл) — це проміжок час) між моментом появи проекту і моментом його ліквідації. Проектний цикл є вихідним поняттям для рішення проблеми фінансування робіт з проекту, прийняття відповідних рішень. Відповідно до сформовано практики, стани, через які проходить проект, називаються фазами (етапами, стадіями). У самому загальному виді проектний цикл поділяється на три фази:
1) передінвестиційна;
2) інвестиційна;
3) експлуатаційна.
У рамках кожної фази можна виділити ряд етапів.
Наприклад передінвестиційна фаза може бути розділена на етапи:
- розробка концепції проекту;
- оцінка життєздатності проекту;
- планування проекту; розробка технічних вимог;
- вибір і оформлення земельної ділянки;
- ескізне проектування.
Інвестиційна фаза може мати такі етапи:
- детальне (робоче) проектування;
- організація торгів і укладання контрактів;
- організація закупівель і постачань;
- будівельно-монтажні роботи;
- завершення робіт (пусконалагоджувальні роботи, здача об'єкта).
Чіткого (раз і назавжди визначеного) розподілу фаз на етапи бути не може. По-перше, існує специфіка окремих країн і секторів економіки, у яких реалізується інвестиційний проект. По-друге, є досить широке коло учасників реалізації інвестиційного проекту (спонсори, проектна компанія, підрядчики, кредитори, інвестори, оператори і т. д.), і кожен учасник може дивитися на проектний цикл «своїми очима», мати особливе представлення про фази, етапи, стадії проектного циклу. Зокрема, слід зазначити такі найважливіші відмінності у підходах до проектного циклу кредитора (комерційного банку) і позичальника (компанії, що безпосередньо веде роботи з проекту).
1. Для позичальника проектний цикл має більш широкі часові рамки; саме в нього, як правило, зароджується концепція проекту (початок проектного циклу); і саме він в основному доводить інвестиційний об'єкт до ліквідації (демонтаж, продаж, корінна реконструкція — кінець проектного циклу).
Для кредитора проектний цикл по суті починається з моменту одержання від майбутнього позичальника заявки на фінансування проекту, а закінчується моментом, коли позичальник виконує усі свої платіжні зобов'язання з кредиту і кредитний договір припиняє свою дію.
2. У рамках окремих фаз проектного циклу позичальник і кредитор виділяють для себе різні етапи. Для кредиторів найбільш важливими є етапи: відбору і оцінки проекту; переговорів і ухвалення рішення про фінансування проекту; контролю за реалізацією проекту.
Третій етап охоплює відразу інвестиційну й експлуатаційну фази проектного циклу. Досить важливо, щоб кредитор мав чітке уявлення проектний цикл позичальника, а позичальник — кредитора, щоб припускатися збоїв у просуванні проекту і діяти максимально скоординировано. Банку необхідно доскональне знання проектного циклу позичальника для того, щоб:
- максимально повно врахувати усі витрати і доходи, пов'язані з реалізацією проекту (у кожній фазі і за кожним етапом):
- уявляти всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту (знов-таки в кожній фазі і аа кожним етапом);
- розробити свій графік контролю за реалізацією проекту (з означенням часових крапок, що відокремлюють різні фази і етапи один від одного).
Слід зазначити, що членування власного проектного циклу банку на три етапи є загальним і універсальним. У деяких банках можуть бути додаткові етапи, наприклад, у банках, що спеціалізуються на фінансуванні інвестиційних проектів і працюють за схемами проектного фінансування. Так, проектний цикл Міжнародного банку реконструкції і розвитку містить у собі шість основних етапів:
1) відбір проектів;
2) підготовка проектів;
3) оцінка проектів;
4) ведення переговорів і затвердження проекту;
5) реалізація проекту і контроль за її ходом;
6) оцінка результатів реалізації проекту.
У банках, що спеціалізуються на фінансуванні інвестиційних проектів, звичайно розробляються внутрішні інструкції, що чітко регламентують проектний цикл банку, визначають списки і формати необхідних внутрішніх і зовнішніх документів, посадові обов'язки співробітників.
Відбір проектів і їх оцінка.Банки, що спеціалізуються на фінансуванні інвестиційних проектів (ІП), звичайно мають справу зі стійким потоком заявок і проектних пропозицій від компаній-спонсорів проектів. Такі банки звичайно створюють системи добору і сортування заявок на основі цілого ряду формальних і неформальних критеріїв.
Первісна «фільтрація» заявок здійснюється на основі таких формальних ознак, як галузева приналежність проекту, розміри запитуваного кредиту і загальна сума інвестицій у проект, ступінь пропрацьованності проекту (наявність техніко-економічного обґрунтування, бізнес-плану, технічної документації та ін.), наявність гарантій або інших способів забезпечення платіжних зобов'язань позичальника з кредиту, тип інвестиційного проекту (нове будівництво, реконструкція існуючих потужностей, розширення виробництва тощо) і деякі інші. Усі ці формальні ознаки (критерії) мають бути сформульовані внутрішнім керівництвом банку.
До розряду неформальних критеріїв належать: комерційна життєздатність проекту, фінансовий і загальноекономічний стани позичальника, технічні, фінансові, екологічні та інші ризики реалізації проекту професійна здатність позичальника здійснювати реалізацію проекту, державна підтримка проекту та ін. «Фільтрація» і добір заявок і проектних пропозицій на основі неформальних критеріїв вимагає знань і досвіду, і ця функція покладається звичайно на професіоналів,що представляють різні галузі знання.
У західних банках операція з «фільтрації» і попереднього відбору проектних пропозицій зветься «скринінг»— «просвічу-заявок, або експрес-аналіз. Іноді під скринінгом розуміється експрес-аналіз заявок на основі формальних критеріїв, а аналіз основі неформальних критеріїв зветься «попередній огляд». 3 Найбільш відповідальний етап проектного циклу банку — оцінка інвестиційного проекту.
Об'єктом Інвестиційного проектує документація, що належить до інвестиційного проектування:
- техніко-економічне обґрунтування інвестицій у проекті або бізнес-план;
- фінансова звітність підприємства-заявника;
- звіти фінансового аудиту;
- установчі документи підприємства-заявника;
- допоміжні (стосовно ТЕО) дослідження (звіти про до розвідку корисних копалин; оцінка впливу проекту на навколишнє середовище; звіти технічних, енергетичних і екологічних аудитів; поглиблені маркетингові дослідження та ін.) ;
- контракти або проекти контрактів (на постачання машин і устаткування, підрядні роботи постачання майбутнього проектного продукту та ін.);
- дозволи, ліцензії і узгодження державних органів (на надрокористування, викиди у навколишнє середовище, землевідводи та ін.);
- інші документи і матеріали.
Цілями оцінки інвестиційного проекту є:
- перевірка вихідних посилок і даних, закладених у техніко-економічне обґрунтування інвестицій (і/або у бізнес-план) ;
- перевірка на основі власних аналізу і розрахунків кінцевих висновків і кількісних показників, що характеризують життєздатність проекту (чиста приведена вартість, внутрішня рентабельність інвестицій, строк окупності, індекс прибутковості та ін.);
- формулювання рекомендацій і умов заявнику; формулювання рекомендацій кредитному комітету (раді директорів) банку з питання про надання кредиту для фінансування ІП; визначення рамкових фінансових умов для ведення переговорів надання кредиту (процентна ставка, терміни використання кредиту, пільговий період, спосіб погашення та ін.).
Оцінка ІП оформляється у виді оцінної доповіді з проекту (структура може досить варіювати в різних банках), однак типовими розділами доповіді є:
o резюме;
o оцінка фінансового і економічного стану підприємства-позичальника;
o загальний опис ІП;
o технічна й екологічна оцінки ІП;
o оцінка організаційного плану робіт і керування ІП;
o оцінка комерційної (а іноді також економічної, соціальної, бюджетної) ефективності ІП;
o оцінка основних ризиків за ІП;
o план фінансування ІП;
o рекомендації і висновки.
За представленою керівництву банку оцінною доповіддю приймається рішення щодо доцільності ведення переговорів і рамкових умов кредитної угоди.
Переговори і затвердження проекту. Переговори банку з позичальником ведуться насамперед за кредитною згодою. У цій угоді (або угодах), крім всіх інших питань, властивих будь-якій кредитній угоді, розглядаються такі:
- звітність позичальника про хід реалізації ІП;
- способи реалізації ІП (закупівлі товарів, послуг і робіт на основі конкурсного відбору постачальників (консультантів) підрядчиків; закупівлі на основі прямого контрактанта; проведення робіт господарським способом);
- графік ведення робіт і заходів щодо ІП;
- графік витрати засобів на реалізацію ІП і категорії витрат, фінансованих за рахунок кредиту банку;
- можливість кредитора втручатися в керування ІП у випадку відхилення від графіків ведення робіт, погіршення фінансового становища позичальника, порушення графіка погашення заборгованості за кредитом та ін.
Принципове рішення про фінансування проекту керівництво банку звичайно приймає на стадії парафування кредитної угоди, після чого вона підписується.
Деякі домовленості між кредитором і позичальником (як правило, з технічних питань) можуть бути зафіксовані в протоколі ведення переговорів.
Набрання чинності кредитної угоди відбувається не тільки після виконання позичальником необхідних від нього умов, але і повідомлення банку про те, що угода вступає в силу: з цього моменту починається інвестиційна фаза проектного циклу.