Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і представлення фінансової звітності.
Принципи бухгалтерського обліку і фінансової звітності, закріплені Законом “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і П(С) БО, припускають різні підходи до оцінки статей звітності, можливість вибору методів обліку в межах запропонованих варіантів. Цей вибір робиться підприємствами самостійно і закріплюється документом про облікову політику (наказом), за розробку і формування якого несе відповідальність головний бухгалтер.
Керівник затверджує наказ про облікову політику і несе відповідальність за його зміст.
Наказ про облікову політику є одним з первинний документів, які використовуються податковою інспекцією, аудиторськими фірмами і іншими відповідними службами при перевірці діяльності підприємства.
Конкретний механізм розробки облікової політики підприємства є для кожного підприємства індивідуальним і обгрунтовується:
– умовами діяльності;
– ступенем усвідомлення особливостей діяльності;
– кваліфікацією персоналу;
– економічною політикою підприємства;
– податковою політикою підприємства;
– технологією виробництва і структурою підприємства.
Формування облікової політики полягає в тому, що зі всієї сукупності можливих способів ведення бухгалтерського обліку обираються ті, які придатні в даний момент і за даних умов.
При формуванні облікової політики підприємствам слід орієнтуватися на стандарти, що діють, та інші нормативні акти.
Перелік основних складових і варіантів для розробки облікової політики, орієнтований на діючі стандарти, наведено в таблиці 1.