Структурні фактори швидкісно-силових спроможностей людини (довжина саркомерів у міофібрилах, вміст швидко- і повільноскорочувальних волокон у м'язах) генетично обумовлені, тому основним методичним шляхом покращення швидкісно-силових якостей спортсменів є підбір засобів і методів, які могли би покращити АТФ-азну активність міозину та посилити синтез скорочувальних білків у м'язах. Для вирішення цих завдань на сьогодні застосовують два основні методичні прийоми – метод максимальних зусиль і метод повторних граничних вправ.
Для тренування здібностей до максимального прояву швидкісно-силових якостей застосовуються вправи, близькі за біодинамічною структурою до змагальних вправ. Вони виконуються з граничною мобілізацією на прояв максимального зусилля з невеликим числом повторів і нерегламентованими інтервалами для відпочинку, достатніми для відновлення і повторної мобілізації на максимальне зусилля (як правило, 1-2 хв відпочинку між вправами).
Граничний обсяг вправ з максимальним проявом сили, швидкості або потужності визначається критичною концентрацією КрФ у м'язах, нижче від якої вже неможливо підтримувати максимальну швидкість ресинтезу АТФ. За великої частоти повторень розвивається локальна втома, що призводить до порушення координації рухів і зниження потужності скорочень. Зниження вмісту КрФ у працюючих м'язах нижче від критичного значення супроводжується посиленням гліколізу, накопиченням молочної кислоти та різким падінням внутрішньоклітинного рН. Під впливом цих змін відбувається пригнічення міозинової АТФ-ази і, як наслідок, – зниження максимальної потужності вправи. Тому тренування необхідно зупинити, щойно спостерігається виражене зниження максимальної потужності або різка зміна вмісту молочної кислоти й показників кислотно-лужної рівноваги крові.
Метод повторних граничних вправ застосовують для посилення синтезу скорочувальних білків та збільшення м'язової маси. Для розв'язання цієї задачі може бути використане широке коло вправ, які достатньою мірою навантажують обрану групу м'язів. Опір, що долається, зазвичай не перевищує 70% від максимальної ізометричної сили. Вправи виконуються з великим числом повторень до граничного навантаження.
При опорах, що складають більш ніж 50% від максимальної ізометричної сили, кровотік через м'яз різко зменшується, в результаті розвивається локальна гіпоксія. В цих умовах (за дефіциту аеробної енергопродукції) значно вичерпуються алактатні анаеробні резерви, і в м'язах накопичується багато вільного креатину, помітно підвищується вміст молочної кислоти в результаті гліколізу. Через дефіцит макроергічних сполук відбувається розщеплення м'язових білків і накопичуються продукти їхнього розпаду (амінокислоти, пептиди та інші). Продукти розщеплення білків, вільний креатин активують синтез білків у періоди відпочинку. В ці періоди відновлюється нормальне постачання тканин киснем і доставка до них поживних речовин. При систематичному повторенні таких тренувань у м'язах суттєво збільшується вміст скорочувальних білків і збільшується загальний об'єм м'язової маси.
Розумне поєднання та послідовність застосування обох методів у процесі тренування можуть забезпечити високий рівень розвитку швидкісно-силових якостей спортсмена.