Біохімічні фактори витривалості

Витривалість можна характеризувати відношенням величини енергетичних резервів, доступних для використання, до швидкості витрати енергії при виконанні даного виду вправ. Іншими словами, витривалість визначається часом функціонування з заданою інтенсивністю до повного вичерпання наявних енергетичних ресурсів.

Виділяють три складових компоненти витривалості – алактатний, гліколітичний та аеробний. Вплив окремих компонентів у проявах витривалості змінюється в залежності від потужності та кінцевого (граничного) часу виконання вправ. У помірних вправах, де рівень загальних витрат енергії не перевищує значень максимального зусилля швидкості аеробного утворення енергії, витривалість представлена переважно її аеробним компонентом. Зі збільшенням потужності вправ вище за критичний рівень, що відповідає максимуму споживання кисню, роль аеробного компоненту витривалості поступово зменшується, і тією ж мірою зростає значення анаеробних компонентів. У короткочасних вправах максимальної потужності прояви витривалості носять переважно анаеробний характер з приблизно рівним представництвом алактатного і гліколітичного компонентів.

Таким чином, показники витривалості залежать як від аеробних, так і анаеробних енергетичних можливостей спортсменів, тому систему тренування на витривалість повинно бути орієнтовано перш за все на підвищення цих біоенергетичних властивостей організму.