Методи, які сьогодні використовують для розвитку витривалості, справляють вибіркову дію на окремі біоенергетичні функції. Найбільш ефективними методами розвитку та збільшення витривалості є метод тривалої безперервної роботи (рівномірної або перемінної), а також методи потворного та інтервального тренування. Зазвичай їх розділяють за спрямованістю на розвиток аеробного або анаеробного компонентів витривалості.
У тренуванні, спрямованому на розвиток алактатного анаеробного компоненту витривалості, частіше за все застосовують методи повторної та інтервальної роботи (інтервальний спринт). Основна мета такого роду тренування – досягти максимального вичерпання алактатних анаеробних резервів у працюючих м'язах і підвищити стійкість ключових ферментів алактатної анаеробної системи (міозинової АТФ-ази і саркаплазматичної креатинфосфокінази) в умовах накопичення продуктів анаеробного розщеплення (АДФ, Н3РО4, молочної кислоти і т. д.). Вирішити це завдання можна лише шляхом великої кількості повторів короткочасних (тривалістю не більш ніж 10-15 с) вправ високої інтенсивності.
На відміну від методу повторного тренування, при якому інтервали відпочинку не регламентуються, при застосуванні інтервального методу їхня величина підбирається таким чином, щоб забезпечити найбільш виражений вплив на тренувальну функцію. Зміна цієї величини при повторному виконанні вправ максимальної потужності впливає на динаміку біохімічних зрушень в організмі.
За розвитку гліколітичного анаеробного компоненту витривалості можна використати методи одноразової граничної, повторної та інтервальної роботи. Обрані характеристики вправ повинні забезпечити граничне посилення анаеробних гліколітичних перетворень у працюючих м'язах. Таким умовам відповідає виконання граничних зусиль в інтервалі від 30 с до 2,5 хв.
У тренуванні, спрямованому на розвиток аеробного компоненту витривалості, використовують методи одноразової безперервної, повторної та декілька варіантів інтервальної роботи. Щоб забезпечити достатній вплив на аеробний обмін, загальна тривалість вправ повинна складати не менш ніж 3 хв, що достатньо для вироблення та виходу на стаціонарний рівень споживання кисню.
Інтенсивність виконуваних вправ за одноразової безперервної роботи повинна забезпечити значну активацію процесів окислення у тканинах. Після початкового періоду рівень споживання кисню наблизиться до максимальних значень. Виконання такої роботи потребує значного напруження кардіореспіраторної системи, яка відповідає за доставку кисню до працюючих м'язів.
Ефективним засобом для підвищення показників аеробної потужності є інтервальне тренування на коротких відрізках. Про біохімічні основи цього режиму інтервальної праці ми вже говорили вище при аналізі реакцій на повторне виконання короткочасних вправ максимальної потужності з короткими інтервалами відпочинку.
Також можна застосовувати модифікацію інтервального тренування на коротких відрізках – так зване міоглобінове інтервальне тренування, що включає дуже короткі періоди (5-10 с) роботи, які чергуються з такими ж короткими паузами відпочинку. В короткі періоди роботи витрачаються внутрішньом'язові запаси кисню, пов'язаного з міоглобіном, однак вони швидко відновлюються в коротких паузах відпочинку. Така робота може виконуватися у великому обсязі з підтриманням високого рівня споживання кисню і сприяти розвиткові аеробної ефективності.
Слід підкреслити, що високий рівень розвитку витривалості може бути досягнуто лише при одночасному вдосконаленні всіх її основних компонентів за допомогою комплексу різноманітних заходів і методів, які здатні забезпечити вибіркову дію на відповідні функції та якості спортсмена. Застосування всіх цих заходів і методів повинно базуватися на знанні основних закономірностей біохімічної адаптації в процесі тренувань.