В теорії спортивного тренування розрізняють п'ять принципів, які базуються на закономірностях біологічної адаптації. До них перш за все слід віднести такі принципи: специфічності, зворотності дії, позитивної взаємодії, послідовної адаптації, циклічності.
Принцип специфічності вказує, що найбільш виражені адаптаційні зміни під впливом тренування відбуваються в органах і системах, які найбільш навантажені при виконанні навантаження. Відповідно до характеру й величини обраного навантаження в організмі формується домінуюча система, гіперфункція якої забезпечує розвиток адаптації.
Принцип зворотності дії базується на непостійності адаптаційних змін в організмі, які викликані тренуванням у певному виді навантажень, оскільки після припинення дії навантаження або на перерві у тренуванні позитивні структурні та функціональні зрушення в домінуючій системі поступово знижуються та зникають.
Принцип позитивної взаємодії полягає в тому, що кумулятивний ефект, який виникає після багаторазового повторення навантаження, не являється простою сумою певного числа термінових і відставлених тренувальних ефектів. Кожне наступне навантаження впливає на адаптаційний ефект попереднього навантаження й може видозмінювати його. В результаті посилення адаптаційних змін виникає позитивна взаємодія.
Принцип послідовної адаптації заснований на фактах гетерохронізму (різночасності) біохімічних змін, які виникають у результаті тренування (в різний час відбуваються окремі біохімічні процеси – алактатні анаеробні процеси, процеси анаеробного гліколізу, тканинного дихання, окислювального фосфорилювання).
Принцип циклічності виходить із фазового характеру адаптаційних процесів при тренуванні, а наявні зміни у швидкості розвитку адаптації з боку провідних функцій мають різну амплітуду й довжину хвиль. Для розвитку адаптації тренувальні ефекти різних навантажень повинні сумуватися за певними правилами, складаючи закінчений цикл впливу на провідні функції.