Зворотний характер адаптаційних змін, які виникають у відповідь на навантаження, найбільш чітко проявляються у феномені суперкомпенсації. Суперпозитивний тренувальний ефект досягається лише в тому випадку, якщо повторне навантаження призначають у фазі суперкомпенсації після попереднього навантаження.
При короткочасних інтервалах між повторними навантаженнями, недостатніми для виникнення суперкомпенсації, як і при занадто тривалих інтервалах, за яких викликані навантаженням зрушення встигають повернутися в норму, не може бути досягнуто прогресивне збільшення адаптаційних змін в організмі.
Розвиток адаптації в період після припинення тренування відображає особливості режимів тренувальної роботи. За частого повторення тренувань із наростаючими навантаженнями приріст показників провідної функції відбувається швидко, але він так само швидко знижується після зменшення або припинення навантажень. За поступового і тривалого нарощування тренувальних навантажень приріст показників провідної функції та їхній регрес у період зниження чи припинення навантаження відбувається більш повільно.
Для підтримання тренувальної функції на досягнутому рівні після змін загальної спрямованості роботи достатньо зберегти спрямованість навантажень, які застосовують у напружений період на одному-двох заняттях на тиждень.
Відновлення тренування після тривалої перерви призводить до відновлення рівня тренувальної функції приблизно з тією же швидкістю, що й у попередні тренувальні періоди. Однак, якщо його зниження при перервах у тренуванні буде занадто великим, і для відновлення спортивної форми буде потрібно збільшити навантаження, то швидко настане виснаження адаптаційних резервів організму, що призведе до зниження працездатності та погіршення спортивних результатів.
На думку фахівців, багаторазове повторення циклів “адаптація – реадаптація” має високу функціональну “вартість” і виснажує резервні можливості організму. Найбільш ефективним шляхом адаптації є тренування з адекватними за величиною навантаженнями, що сприяє його підтримці на стабільно високому рівні.
Основні причини, які обумовлюють зворотність адаптації в процесі тренування, пов'язані з внутрішньоклітинними механізмами активації генетичного апарату. Зниження активності генів у результаті припинення тренування викликає зниження швидкості синтезу нуклеїнових кислот і білків, а також посилення розпаду бездіючих внутрішньоклітинних структур. Посилення цих процесів, які “стирають” сліди попереднього тренування та активують розвиток деадаптації, є важливим біологічним пристосуванням, що, як правило, виникає ще в процесі еволюції. Усунення біологічних структур, що не використовуються, вивільняє пластичні ресурси організму і створює можливості їхнього використання для формування нових адаптацій за участю вже інших функціональних систем.