• технологія;
• ставлення до організації з боку керівництва та робітників;
• динаміка зовнішнього середовища;
• стратегія, яка здійснюється.
Організаційна структура повинна відповідати розміру організа- ції. Вона не повинна бути складною, якщо немає в цьому потреби. Елементарна структура, якщо один керівник здатний керувати. Якщо він вже не здатний (норма керованості), то з’являється проміжний рівень в управлінні та застосовується функціональна структура. Подальше зростання організації викликає необхідність утворення нових рівнів управління, в результаті чого можуть бути застосовані такі організаційні структури, як:
• дивізійна (тобто як скоординована децентралізація. Напри- клад: завод холодильників, завод автомобілів) «продуктова спря- мованість», багатонаціональна корпорація;
• матрична структура, якщо виникають комплексні проекти. На організаційну структуру впливає:
1. Географічне розташування організації. У випадку, якщо регіони досить ізольовані один від одного, відбувається делегу- вання прав у прийнятті рішень, і у зв’язку з цим у структурі з’являються функціональні підрозділи, а якщо вони мають само- стійний статус, то застосовують дивізіональну структуру.
2. Вплив технології, який полягає в тому, що вона повинна бути такою, щоб дозволяла здійснювати технологічні інновації.
3. Відношення менеджерів до нетрадиційних форм побудови організації. Працівники творчого спрямування схильні до структур, які дають можливість свободи та самостійності. Звичайні праців- ники тяжіють до традиційних форм організаційних структур.
4. Динамізм зовнішнього середовища. Якщо середовище ста- більне, мало змінюється, то структура може бути механічною – мало гнучка, якщо середовище динамічне, то структура повинна передбачати високий рівень децентралізації, наявність великих прав у структурних підрозділів у прийнятті рішень.
Стратегія має великий вплив на вибір організаційної структури. Зовсім не обов’язково змінювати організаційну структуру щоразу, коли організація переходить до реалізації нової стратегії, але обов’язково необхідно встановити, чи відповідає стратегії існуюча організаційна структура, а вже потім вносити зміни, якщо є в цьо- му потреба.
Звідси висновок: організаційна структура, яка встановлює межі структурних підрозділів та формальні зв'язки між ними, виступає в ролі «хребта» організації, «душею» організації, яка встановлює відносини всередині організації, виступає як організаційна культура. Вона виглядає, як цінності, що розділяються членами організації, норми поведінки, вірування та ін.
Вважається, що організаційна культура складається із таких елементів:
1) філософія, яка складає саме існування організації та її від- ношення до співробітників та клієнтів;
2) домінуючі цінності, на яких базується організація та які становлять цілі її існування або способи досягнення її цілей;
3) норми, що поділяються співробітниками організації, які ви- значають принципи взаємостосунків в організації;
4) клімат, ритуали поведінки (використання виразів, сленг та
ін.).
Організаційна культура формується, як реакція на дві групи проблем:
1) внутрішні проблеми (спільна мова, термінологія, стосунки між співробітниками, їх межі; норми, що регулюють неформальні відносини, оцінки поведінки співробітників, що бажано, що ні);
2) проблеми, які організація повинна вирішувати під час взає- модії із зовнішнім середовищем.
Американські вчені Пол Р. Лоуренс та Джея У. Лорч теоретично довели те, що кожен організаційний підрозділ має своє власне середовище і реагує на нього. Лоуренс і Лорч запропонували ще одну класифікацію організацій – за двома головними показниками: диференціацією та інтеграцією.
Диференціація – це ступінь, до якої організація структурова- на на підрозділи. Фірма з великою кількістю підрозділів є дифере- нційованою; організація з невеликою кількістю підрозділів має низький рівень диференціації. Інший показник – інтеграція. Для неї характерний певний рівень співпраці між різними відділами шляхом координації. Якщо кожна одиниця організації конкурує на іншому ринку і має свої власні виробничі потужності, то інтегра- ція їй не потрібна. Лоуренс і Лорч виявили, що відповідна ступінь диференціації та інтеграції залежить від стабільності середовища, в якому перебуває той чи інший підрозділ організації.
Тема 7.Організаційна діяльність як загальна функція менеджменту