Соцiальнi норми вiдображають певного роду iнтереси – суспiльнi, класовi, колективнi та груповi. Головне i безпосереднє завдання цих норм – погодити всi види iнтересiв. Оскiльки iнтереси визначають спрямованiсть поведiнки окремих людей i їхнiх груп, то взаємне узгодження суспiльних та особистих iнтере- сiв має вирiшальне значення для функцiонування механiзму регулювання управлiнських вiдносин.
Розрiзняють норми права, норми моралi й авторитету громад- ської думки. Iнакше кажучи, управлiнськi вiдносини регулюються трьома видами соцiальних норм:
1) юридичними (правовими) нормами, якi встановлюються або санкцiонуються державою;
2) суспiльними (неюридичними) нормами, якi встанов- люються громадськими органiзацiями й товариствами;
3) нормами моралi, якi формуються у свiдомостi людей у процесi виховання i життєдiяльностi.
Класифiкацiя соцiальних норм може бути здiйснена й за iнши-
ми ознаками:
· залежно вiд типу i виду взаємовiдносин, що регулюються;
· ступеня обов’язковостi норм;
· способів їх утворення та механiзмів дiї;
· ступеня формалiзацiї;
· характеру виникнення;
· охоплюваної ними сфери цiнностей (полiтичнi, релiгiйнi, право- вi, культурнi, моральнi, етичнi, органiзацiйнi тощо).
Правовi норми встановлюються державою, і їх дотримання забезпечується як переконанням, так i – у випадку потреби – засо- бами примусу. Порівняно з iншими видами соцiальних норм правовi норми вiдрiзняються бiльшим ступенем розробленостi та формалiзацiї й регулюють найбiльш суттєвi вiдносини.
Дiя правових норм поширюється на державнi, а здебільшого –
і на громадськi системи.
Норми, якi приймаються громадськими органiзацiями, дiють у межах вiдповiдних органiзацiй. Однак можливi й винятки з цих правил, коли нормативнi акти готуються i видаються спiльно з державними i громадськими органами та набувають одночасно i правового, i громадського характеру. Такими є, наприклад, норми права, що регулюють оплату i охорону працi, пенсiйне забезпе- чення та iнше. Дiяльнiсть громадських органiзацiй регулюється
нормативними актами рiзного походження. Йдеться насамперед про акти, якi визначають статус тих чи iнших громадських органi- зацiй (наприклад, Закон України «Про споживчу кооперацiю»).
Однак бiльшiсть актiв, що регулюють управлiнськi вiдносини в громадських органiзацiях, розробляється цими ж організаціями. Такi акти об’єднуються в три групи:
– статути, положення про окремi громадськi органiзацiї;
– постанови з окремих питань дiяльностi громадських органi- зацiй;
– iнструкцiї громадських органiзацiй.
Виконання норм, розроблених громадськими органiзацiями, гарантується авторитетом цих органiзацiй, а також деякими фор- мами примусу, передбаченими нормативними документами, що визначають статус цих органiзацiй.
Постiйно зростаючого значення у регулюваннi управлiнських вiдносин набувають норми моралi. Пiд мораллю, як вiдомо, розу- мiють правила (принципи) поведiнки людей, якi стосуються сфери взаємовiдносин мiж ними, а також взаємовiдносин їх із суспіль- ством.
Норми моралi, на вiдмiну вiд норм права, пiдтримуються авторитетом громадської думки i, як правило, їх дотримання грун- тується на власних переконаннях. Чим бiльшого визнання в управліннi набувають цi норми, тим воно досконалiше. У цьому зв’язку досить посилатися на такий соцiальний феномен, як громадська думка, яка значною мiрою грунтується на нормах моралi. Громадська думка виявляється у специфічній формi колективного судження суспiльства, класу чи соцiальної групи, виражаючи їх ставлення до певних явищ i фактiв соцiальної системи, а також вчинкiв окремих людей.
Як iнструмент регулювання вiдносин управлiння громадська думка цiнна тим, що вона завжди звернена до особистостi як члена суспiльства і вимагає вiд неї вiдповiдальностi перед суспiльством i соцiальною системою, в якiй вона працює. Таким чином здiйснюється вплив на психiчний стан людини, її емоцiї i волю, сприяючи виробленню у неї бажаних ціннісних орiєнтацiй.
Соцiальне регулювання – це заходи щодо пiдтримання соцiальної справедливостi у колективi та удосконалення соцiаль- них вiдносин мiж працiвниками.
Тема 11.Методи менеджменту