Управлiнськi рiшення є соцiальним актом, що органiзовує i спрямовує в певне русло дiяльнiсть трудового колективу та виконує роль засобу, який сприяє досягненню мети, поставленої перед пiдприємством.
Процес розробки i прийняття рiшень, як правило, включає ряд стадiй:
· розробку i постановку мети;
· вибiр i обгрунтування критерiїв ефективностi та можливих наслiдкiв рiшень, якi приймаються;
· розгляд варiантiв рiшень , якi приймаються;
· вибiр i кiнцеве формулювання рiшення;
· прийняття рiшення;
· доведення рiшень до виконавцiв;
· контроль за виконанням рiшень.
Тому пiд управлiнським рiшенням розумiють вибiр альтер- нативи, акт, який спрямований на вирiшення проблемної ситуацiї. У кiнцевому пiдсумку управлінські рiшення є результатом управ- лiнської дiяльностi. У бiльш широкому розумiннi управліньськi рiшення розглядають як основний вид управлiнської працi, суку- нiсть взаємопов`язаних, цiлеспрямованих i логiчно послiдовних управлiнських дiй, якi забезпечують реальнiсть управлiнських завдань.
Управлінські рішення класифікують за такими ознаками.
За роллю в досягненні цілі організації: стратегічні й тактичні.
За часовим горизонтом: прогнозні, планові, оперативні.
За результатами: вірогідні, детерміновані.
За мірою жорсткості: директивні, рекомендувальні, орієн- туючі.
За періодом дії: довгострокові, середньострокові, коротко- строкові.
За функціональним змістом: організуючі, координуючі, активі- зуючі, регулюючі, контролюючі.
За широтою охоплення: вибіркові, систематичні, суцільні.
За об’єктами: виробничі, фінансові, кадрові тощо.
За способом прийняття: одноосібні, сумісні, консультативні, парламентські.
За ступінню універсальності: загальні, спеціальні. За визначеністю: запрограмовані, незапрограмовані. За наслідками: ризикові, безризикові.
За характером: творчі, стандартні.
Мескон М., Альберт М. i Хедоурi Ф. видiляють органiзацiйнi, iнтуїтивнi та рацiональнi рiшення.
Органiзацiйнi рiшення – це вибiр, який повинен зробити керiвник, щоб виконати обов`язки, зумовленi посадою. Мета органiзацiйного рiшення – забезпечення руху до поставлених перед органiзацiєю завдань.
Органiзацiйнi рiшення дiлять на двi групи:
1) запрограмованi;
2) незапрограмованi.
Запрограмовані рішення – це такі рішення, які однозначно диктуються обставинами, постійно повторюються. Вони пропонують набір стандартних дій: вимагають від керівника інструктажу, сигналу про початок дій, контролю, стимулювання.
Незапрограмовані рішення пов’язані з унікальними ситуаціями, пропонують нестандартні дії та вимагають від керівника дослід- ження проблем, розробки альтернатив, вибір варіантів, навчання підлеглих.
Інтуїтивні рішення ґрунтуються на припущенні, що вони засновані на “шостому почутті” і на тому, що вибір правильний. Вони приймаються за умови, що є досвід роботи і відсутність часу. Недоліком цих рішень є відсутність гарантії успіху.
Адаптаційні рішення базуються на аналогії з минулими успіш- ними діями. Вони приймаються за умови, що є добрі загальні знання, досвід, здоровий глузд. Недоліками такого рішення є те, що здоровий глузд зустрічається рідко, необхідний досвід може бути відсутній, обставини можуть не відповідати тим, які вже були. Раціональні (аналітичні) рішення ґрунтуються на всесторон- ньому науковому аналізі, наявності можливостей дослідження проблеми. Недоліком таких рішень можуть бути великі затрати
часу та засобів.
Відносно альтернативності рішень потрібно відмітити, що вони можуть бути безальтернативні, бінарні, багатоваріантні та інноваційні. Безальтернативні рішення це такі, які мають лише один варіант дій. Бінарні передбачають два протилежних варіанти дій. Багатоваріантні мають декілька різних варіантів дій, із яких необхідно вибрати оптимальний. Інноваційні штучно складаються із елементів, які підходять і раніше були відкинуті. Так форму- ється принципово новий варіант.
Тема 12.Управлінські рішення