робить найбільш успішно. Цей підхід різко відрізнявся від старої системи, за якої робітники самі планували свою роботу.
Наукове управління не нехтувало людським фактором. Важ- ливим внеском цієї школи було систематичне використання сти- мулювання з метою зацікавлення працівників у підвищенні про- дуктивності і збільшенні обсягів виробництва.
Концепція наукового управління стала серйозним переломним етапом, завдяки якому управління почало широко визнаватися як самостійна галузь наукових досліджень. Вперше керівники, прак- тики та вчені побачили, що методи й підходи, які викладалися в науці і техніці, можуть бути ефективно використані в практиці досягнення цілей організації.
2. Класична або адміністративна школа в управлінні (1920– 1950)
Появу цієї школи пов’язують з іменами А. Файоля, Л. Урвіка, Д. Мунл. А. Файоль керував великою французькою компанією з видобутку вугілля. Л. Урвік був консультантом з питань управ- ління в Англії. Д. Мунл працював під керівництвом Альфреда П. Слоуна в компанії “Дженерал Моторс”.
Школа адміністративного управління базувалася на розробці й використанні універсальних принципів і функцій управління під- приємством, таких як: структура виробництва, розподіл праці, централізація, ініціатива, планування, дисципліна, система заохо- чень, підпорядкованість особистих інтересів загальним.
Метою класичної школи було створення універсальних принци- пів управління. При цьому виходили із ідеї, що дотримання цих принципів безперечно забезпечить успіх організації.
3. Школа людських відносин (1930–1950)
Рух за людські відносини зародився у відповідь на нездатність повністю усвідомити значення людського фактора як основного елементу ефективності організації. Цей рух був реакцією на недо- ліки класичного підходу. Тому школу людських відносин інколи називають неокласичною школою.
Вчених Мері Паркер Фоллетт і Елтона Мейо можна назвати найбільшими авторитетами у розвитку школи людських відносин в управлінні.
Знамениті експерименти Мейо відкрили новий напрям у теорії управління. Мейо довів, що чітко розроблені робочі операції і ви- сока заробітна плата не завжди приводять до підвищення продук-
тивності праці. Інколи працівники реагували значно сильніше на тиск з боку колег по групі, ніж на бажання керівництва та матері- альні стимули. Пізніші дослідження, які були проведені Абраха- мом Маслоу та іншими психологами, допомогли зрозуміти при- чини цього явища.
Дослідники психологічної школи вважали, що якщо керівниц- тво виявляє велику турботу за своїх працівників, то й рівень задо- воленості їх буде зростати, а це приведе до підвищення продукти- вності. Вони рекомендували використовувати прийоми управлін- ня людськими відносинами, які містили більш ефективні дії без- посередньо керівників, консультації з робітниками та надання їм більш широких можливостей спілкування на роботі.
4. Поведінкові науки (1950 – дотепер)
Серед найбільш великих постатей розвитку поведінкового на- прямку можна згадати Криса Арджириса, Ренціса Лайкерта, Дуг- ласа Мак-Грегора і Фредеріка Герцберга. Вони вивчали різні ас- пекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторите- ту, організаційної структури, комунікації в організації, лідерства, зміни змісту роботи та якості родового життя.
Якщо школа людських відносин зосереджувала свою увагу, головним чином, на методах налагодження міжособистих відно- син, то новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості. Методи вивчення працівника ґрунтували- ся на застосуванні науки про поведінку до побудови і управління організаціями. Метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ре- сурсів.
Популярність поведінкового підходу значно виросла в 60-ті роки. Ним були охоплені всі галузі управління. Представники цієї школи пропагували свій підхід як єдиний найкращий шлях вирі- шення управлінських проблем. Головним в історії поведінкових наук було утвердження того, що правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і підприємства в цілому.
Емпірична школа управління
У процесі подальшого розвитку управлінської думки відбуло- ся повернення до практики управління. З’явився новий напрям менеджменту – емпірична школа, яка є відображенням поперед- ніх течій. На думку теоретиків цієї школи, головним завданням у
Тема 3. Історія розвитку менеджменту