а) за каналом авторитету (члени групи визнають перевагу лідера перед іншими в силу його положення, досвіду, майстер- ності, освіти тощо); б) за каналом харизматичних властивостей (людяність, ввічливість, моральність). У реальному житті все це виливається в добровільне визнання винятковості лідера, що характеризується в неухильному наслідуванні, копіюванні його дій і в цілому його поведінки.
Лідер – істотна ланка соціальної групи. Як тільки на світ з’являється яка-небудь людська спільність, у її структурі народ- жується свій лідер. У міру розростання функцій групи і розши- рення сфер її діяльності, складається ієрархія лідерів. Отут починають діяти і “формальні”, і “неформальні” лідери. Перші одержують повноваження керувати людьми з рук вищої інстанції, другі стають лідерами за визнанням навколишніх. Справжнім лідером, здатним вести за собою людей, стає той, хто знаходить у людей загальне визнання. Навколишні сприймають такого лідера за чотирма моделями:
1. “Один із нас”.Передбачається, що спосіб життя лідера ідентичний способу життя будь-якого члена соціальної групи. Лідер, як і всі, радіє, переживає, обурюється і страждає: життя приносить йому і приємне, і неприємне.
2. “Кращий із нас”.Мається на увазі, що лідер – це приклад для всієї групи як людини і професіонала. У зв’язку з цим поведінка лідера стає предметом наслідування.
3. “Втілення чеснот”.Вважається, що лідер є носієм загально- людських норм моралі. Лідер розділяє з групою її соціальні цін- ності і готовий їх відстоювати.
4. “Виправдання наших очікувань”.Люди сподіваються на сталість поведінкових дій лідера незалежно від мінливої ситуації. Вони хочуть, щоб лідер завжди був вірний слову, не допускав відхилень від схваленого групою курсу поведінки.
Люди хочуть, щоб їхній лідер не був тільки і не стільки професіоналом технократичного толку, орієнтованим винятково на процес виробництва, а насамперед керівником з людським обличчям, що володіє всіма гамами психічних переживань. У його діяльності на першому плані повинна стояти орієнтація на людину. У цьому і полягає справжня суть лідерства. Не кожному керівнику (менеджеру) дано стати лідером. Таким може бути людина, що володіє цілком визначеними якостями:
а) чесність– повна ясність із приводу дотримання норм загально- людської моралі. Відповідь на запитання – “Пішов би ти з цією людиною в розвідку?” – повинна бути позитивною;
б) інтелект –швидкість, гнучкість і прогностичність розуму; стійка увага, вміння володіти мовою; допитливість;
в) здатність розуміти людей– уміння зрозуміти поведінку співрозмовника; здатність бачити в людині особистість; прагнення збагатити людину духовно;
г) стійкість поглядів– адекватна реакція на ситуацію; контроль над емоціями; сталість дій;
ґ) впевненість у собі– прагнення брати на себе відповідаль- ність;
– поінформованість про свої достоїнства і недоліки;
– наполегливість у досягненні мети;
д) скромність у побуті– відсутність спрямованості до розкоші; раціоналізм у поводженні з речами; схильність до самообслугову- вання;
е) ерудованість– широта і глибина пізнання в різних галузях науки і техніки; гарна поінформованість у філософії, політології, історії; знання у сфері людинознавства.
Оскільки лідерство внутрішньо властиве груповій діяльності, а виробництво товарів здійснюється людьми, зібраними в робочі групи, то лідерство і менеджмент взаємообумовлені. Чи хочуть організатори виробництва чи ні, але в будь-якій робочій групі неминуче з’являється і діє свій лідер. Він необхідний групі як символ єднання, як батько-наставник, як опора в складній взаємодії з керівництвом та іншими робочими групами. Поява лідера у всіх осередках людського фактора так само неминуча, як неминучий той факт, що за днем приходить ніч. Однак який в цілому вплив лідера на психологічний клімат і трудовий настрій робочої групи?
Природно, він може бути позитивним чи негативним. В остан- ньому випадку діяльність лідера буде не бажаною. Звідси теоретики і практики менеджменту давно дійшли такого виснов- ку, що процесом лідерства потрібно керувати. Сама процедура управління досить проста:
а) врахування психологічних закономірностей функціону- вання соціальної групи (спонтанний прояв групових реакцій, реалізація внутрішньо-групових цілей, функціонування нефор- мального лідера);
Те ма 14. Керівництво та лідерство