як краще досягти поставлених цілей, розробити і впровадити методи їхнього досягнення. У процесі виконання виробничих функцій керівник здійснює координаційну і направляючу діяль- ність. При цьому можна поставити проміжні цілі для полегшення орієнтації. Крім того, у процесі роботи можна знижувати чи підвищувати інтенсивність діяльності підлеглих. Ця модель відрізняється від усіх інших тим, що вона не містить у собі цілеспрямованих спроб визначити самий ефективний стиль управління в конкретних умовах. Більше того, ця теорія стоїть на позиції сполучення різних стилів, закликає керівників бути гнучкими у своїх діях. Керівник повинен бути готовим до вибору завжди. При цьому можливі чотири ситуації.
1. У директивному стилі управління лідер ставить цілі, визна- чає тимчасові рамки, методи роботи і стандарти виконання тих чи інших операцій для своїх підлеглих.
2. Чуйне керівництво. Керівник приділяє особливу увагу підлег- лим, довіряє їм і поважає кожного. Настроєний винятково дружньо, чуйний до будь-яких соціальних нестатків усіх членів колективу, особливо тим, що стосуються їхньої особистої участі в процесі виробництва.
3. За управління, орієнтованого на виробничі досягнення, керівник розраховує середній рівень щорічної модернізації вироб- ництва, планує його вплив на ефективність виробництва, особли- ву увагу приділяє постійному підвищенню якості продукції, що випускається, її привабливості. Чуйність є головною рисою атмос- фери на робочих місцях. За особливі досягнення встановлена щедра винагорода. У таких організаціях усе поставлено на службу виробництва, але не на шкоду людям.
4. Управління, засноване на участі, в основу ставить участь підлеглих у процесі прийняття рішень. Керівник враховує рекомен- дації, ідеї й оцінки, зроблені кожним із членів колективу до того, як прийняти рішення.
Наприклад, Роберт Хаус стверджує, що авторитарне керів- ництво найбільш ефективне за виконання унікальних, нестан- дартних операцій. Чуйне керівництво виправдовує себе у випадку з рутинною роботою. Коли колектив має високий потенціал ініціа- тивності, варто помізкувати над тим, наскільки ефективний був би стиль управлінської поведінки, орієнтований на виробничі досяг- нення. Якщо ж рівень професійних навичок персоналу високий, а
досвід роботи великий, то найбільш правильним буде вибір поведінки, орієнтований на участь підлеглих у процесі прийняття рішень.
14.6. Типологія стилів керівництва
Стиль управління (керівництва) – це стала сукупність особистих та індивідуально-психологічних характеристик керівника, за допомо- гою яких реалізується той чи інший метод (методи) керівництва.
Стиль лідерства (керівництва)– це типова для лідера
(керівника) система прийомів впливу на ведених (підлеглих).
У практиці та теорії управлінської діяльності виділяють різні типи стилів керівництва за ознакою переважання одноосібних чи групових способів впливу на організацію виробничого процесу.
1. Авторитарне управління(директивне, імперативне): керівник сам визначає групові цілі, сам приймає рішення, на підлеглих діє, головним чином, наказом, розпорядженням, які не підлягають обговоренню. Авторитарне управління має різні форми.
А. Патріархальне: всі “члени сім’ї” повинні слухатися керів- ника, а він вважає підлеглих такими, які не “доросли” до прийнят- тя рішень. Але це його “діти”, про яких він, звичайно, повинен піклуватися.
Б. Автократичне: більш притаманне інституціям (державі, підприємству), ніж окремим особам. Керівництво здійснюється апаратом через підлеглі інстанції, які побічно проводять рішення автократа (самодержця), залишаючись підлеглими йому.
В. Бюрократичне: домінує деперсоналізація (людина – носій регламентованих функцій), керівники всіх рівнів займають своє місце в структурі інстанцій і мають право на виконання даних їм повноважень. Системі регулювання підпорядковуються і керівництво, і підлеглі (предметна компетентність).
Г. Харизматичне (харизма – милість Бога): за лідером визна- ються видатні, єдині у своєму роді якості, а тому він може побажати будь-якої жертви від підлеглих і не зобов’язаний про них турбуватися.
2. Демократичне управління(кооперативне, колективне): керівник мобілізує групу на колективну розробку рішень і колек- тивну їх реалізацію, організовує систематичний обмін інформа- цією, думками, на підлеглих діє переконаннями, порадами, аргументами.
Те ма 14. Керівництво та лідерство