«Ситуаційний підхід» не обмежується галуззю організаційних структур, але все більш виразно виявляється і у вивченні інших елементів управління. Так, ситуаційний підхід до проблеми керів- ництва розроблявся Ф. Фідлером у його дослідженні «Теорія ефективності керівництва». Цей автор намагався категоріально визначити різні типи і ситуації групової поведінки людей в організації і відповідно стиль керівництва, найбільш ефективний для даної ситуації. Аналогічний підхід характерний і для У. Уайта, що в роботі «Організаційна поведінка: теорія і її застосування» праг- нув визначити типи групової поведінки в організації і досліджува- ти вплив різних методів керівництва на групову поведінку і поведін- ку індивідуумів. Ці й інші дослідження свідчили про те, що ситуа- ційний підхід починає превалювати й у цій галузі, а це означає визначений відхід від традиційного прагнення американської теорії управління формувати універсальні принципи керівництва людь- ми в організації.
Слід зазначити, що прихильники ситуаційного підходу вбачали можливість подолання існуючих розбіжностей між біхевіорист- ською і математичною інтерпретаціями проблем управління. Ана- лізуючи сутність методів дослідження операцій, Моклер справед- ливо підкреслював, що в основі обох підходів лежить саме аналіз ситуації. Однак він писав, що фахівці з дослідження операцій дуже часто не застосовують ситуаційне мислення, будучи заглибленими в механіку лінійного програмування, теорії черг, теорії ігор тощо. І чим більше ці люди заглиблюються у свої методи, тим далі вони відходять від проблем бізнесу і стають менш здатними знаходити спільну мову з менеджерами.
Методологія ситуаційного підходу дозволяє, на думку його прихильників, послідовно перебороти цей недолік. Однією з кон- кретних спроб представити методи дослідження операцій з пози- цій ситуаційного підходу є робота Д. Міллера і М. Старра
«Управлінські рішення і дослідження операцій». Автори цієї кни- ги навмисно будують виклад матеріалу не навколо різних методів, таких як лінійне програмування, теорія черг, теорія ігор тощо, а на основі типів ділових ситуацій і таких напрямків ділової діяльнос- ті, як ринкові операції, виробництво, фінанси й ін. Вони не стільки прагнуть зробити читачів книги фахівцями з різних методів дослідженя операцій, скільки намагаються показати менеджерам і фахівцям з дослідження операцій, як можна використовувати
методи кількісного аналізу в різних конкретних ситуаціях. Ситуа- ційний підхід переводить теорію управління і навчання менедже- рів у галузі реальності. Занадто часто теоретики управління схи- лялися до розробки загальних теорій і внаслідок цього втратили зв’язок з реальністю дійсної роботи з управління. Як видно з приве- дених міркувань, «ситуаційний підхід» починав ставати доміную- чою тенденцією в американській теорії організації та управління.
Через ситуаційний підхід реалізується принцип адаптивності, що є основним принципом стратегічного управління. Його суть полягає в тому, що всі внутрішньоорганізаційні побудови (культура організації, оргструктура, система планування тощо) є реакцією організації на відповідні зміни в зовнішньому оточенні і деякі змі- ни у внутрішньому середовищі.
Наприклад, якщо зовнішнє середовище відносно стабільне, керівництво організації прагне до більшої централізації управління, створенню твердої організаційної структури управління, орієнтова- ної на управлінський контроль у всьому технологічному ланцюжку. Коли зовнішнє оточення нестабільне й у ньому відбуваються постійні зміни, що містять у собі небезпеку і несуть нові можли- вості для організації, – керівництво змушене більше піклуватися про проблему виживання організації, більшу гнучкість системи управління. Організаційні структури стають більш децентралізо- ваними, гнучкими, що дозволяють швидко й адекватно реагувати на зміни, що відбуваються.