| Стадії життєвого циклу | Головна ціль підприємства | Проміжні цілі |
| 1. Народження | Виживання | Вихід на ринок |
| 2. Дитинство | Короткочасний прибуток | Укріплення становища на ринку |
| 3. Юність | Прискорене зростання обсягів продажу та прибутку | Захват своєї частини ринку |
| 4. Рання зрілість | Постійне зростання обсягів діяльності | Диверсифікація діяльності (освоєння додаткових напрямків діяльності) |
| 5. Зрілість | Формування іміджу підприємства та збалансоване зростання | Зміцнення становища підприємства на освоєному ринку |
| 6. Старіння | Збереження позицій | Забезпечення стабільності господарської діяльності |
| 7. Відродження | Пошук додаткових імпульсів у діяльності підприємства | Технічне переозброєння, нові постачальники, впровадження нових технологій та інше |
Останнім часом на Заході одержала поширення теорія вижи- вання організації в умовах "структурного зрушення". В основі цієї моделі лежать наступні положення: 1) спеціалізовані підпри- ємства в цілому більш досконалі, ніж диверсифіковані, але менш живучі; 2) згодом рентабельність має тенденцію до зменшення; 3) з віком "смертність" підприємств падає. Автори даної теорії вважають, що в будь-якій організації відбувається боротьба між силами, зацікавленими в підвищенні ефективності її діяльності й у її виживанні. В перші роки після створення організації ефективність
відіграє переважну роль, але рано чи пізно організація входить у період "тривог", коли з найбільшою силою виявляються анта- гоністичні інтереси різних груп усередині і поза підприємствами. Акціонери виступають за глибокі перетворення, що дозволили б підприємству підвищити рентабельність; персонал, що бачить у перетвореннях загрозу своєму становищу – прагне блокувати будь-які глибокі зміни. Прикладом структурного зриву є купівля підприємства робітниками. Відповідно до цієї моделі кожна організація прагне саме до зриву, а не до максимізації ефектив- ності. Але цю тенденцію можна перебороти, якщо керівникам удається протистояти силам, що штовхають організацію до виживання без ефективності за допомогою організаційних іннова- цій, екстерналізації зайнятості, злетів і придбань.
Проблемам виживання підприємств присвячено багато робіт різних фахівців. Становить інтерес „біологічний підхід”, відображений у роботах А.Ерелі і Ж.Моно, які ставлять перед собою мету відповісти на запитання, чи існує життєвий цикл підприємств, аналогічний життєвому циклу біологічних об’єктів. Сучасні дослідження дозволили зробити наступні висновки:
• Підприємства старіють, як і живі істоти, що виявляється в зниженні сприйняття підприємства до всього, що виходить за формалізовані рамки. Така формалізація перетворює організації в закриті системи.
• Цілком закрита система, тобто система, що не може інтегру- вати нову інформацію, стає застиглою, а отже, мертвою. Вона перестає розвиватися, втрачає здатність до адаптації. Підпри- ємства можуть продовжувати існувати, але схожі на вмираючих, життя яких підтримується за допомогою складного устаткування.
• У рамках „біологічного підходу” роль керівника підпри- ємства полягає, з одного боку, в підтримці системи в стані відкри- тості, з іншого боку, він повинен орієнтувати ресурси організації на інновації, що забезпечать виживання підприємства, його адаптацію до оточення, що змінюється.
• Управління організацією в даному режимі містить визначе- ний ризик, зв'язаний з порушенням функціонування підприємства чи необхідністю зміни існуючих керівних структур (це може піти на користь підприємству, але являє загрозу для самих керівників). Підтримка відкритості системи обходиться дорожче в плані фінансів, часу, стресів, ніж управління на принципах планування, але є основним чинником виживання підприємства в сучасних
Тема 4. Організація як об’єкт управління