Основна ж маса на цій стадії діє в режимі „рольової культури”. На стадії розпадуможе бути використаний кожний з чотирьох типів культур. Коли настає криза в організації з метою її подолання нерідко застосовується „культура влади”. Керівник, намагаючись врятувати організацію, замикає все керування нею на собі, вольовими методами він прагне переломити хід подій. Іноді швидке, ефективне втручання приносить бажані результати. Але буває і так, що, зруйнувавши звичну структуру управління, вольове втручання тільки прискорює настання краху.
Інший сценарій розгортається в умовах панування „рольової культури”. Під час відсутності керівника, здатного взяти рішення проблем, які виникли, на себе, колективне керівництво підпри- ємством реагує на кризову ситуацію посиленням формальних, бюрократичних форм діяльності: проводяться нескінченні наради, приймається маса рішень, поширюються сотні інструкцій, що повною мірою не використовуються. Справа тоне в купі паперів і нескінченних розмов. Причому цей процес відбувається, як правило, на всіх рівнях даної організації.
На підприємствах з пануючою „культурою завдання” вихід із кризи намагаються знайти, йдучи вже уторованим шляхом. З цією метою керівництво підприємства створює нові групи проектів, що тепер уже вирішують не перспективні проблеми розвитку підпри- ємства, а нинішні „пожежні” питання, групові задачі стають усе частішими, а розв’язувані в них питання все більш багато- шаровими. Виробнича діяльність, у цілому, на підприємстві розвалюється. Зберігаючи працездатність, групи проектів прагнуть придбати статус автономних і відокремлюються від колективу підприємства. У цій ситуації різко загострюється боротьба за ресурси. Сильні групи захоплюють у свої руки контроль над власністю.
У випадку кризи на підприємствах з пануючою „культурою особистості” нерідко розвивається такий сценарій: яскраві інди- відуальності та інші співробітники, які у першу чергу думають про себе, свої особисті інтереси, а вже в другу чергу про справу, воліють діяти поодинці, починають кожний тягти „ковдру на себе”. У результаті дезорієнтації, що наступила, підприємства самознищуються.
4.9. Типи організацій в Україні
Форми об’єднань підприємств в Україні є наступні: асоціація, корпорація, консорціум, концерн, холдингова компанія, промислово-фінансова група.
Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з учасників.
Основними характерними рисами асоціації виступають:
– визначений ступінь централізації функцій;
– створення для учасників спеціалізованого органу управління асоціації, який є інформуючим, координуючим центром;
– привабливість для учасника поєднувати діяльність в цьому об’єднані з участю в інших асоціаціях та інших господарських об’єднаннях, зберігаючи всю рівновагу юридичної самостійності;
– різноманітність координаційних питань, які вирішуються.
Основна функція асоціації полягає у забезпеченні учасників необхідною внутрішньою та ринковою інформацією.
Форми організації підприємництва характеризують те, яким чином підприємці організують свою справу, як вони взаємодіють один з одним та з іншими учасниками підприємництва. Форми організації підприємницької діяльності, що визначені юридично, називаються організаційно-правовими формами підприємництва.
Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих уподобань і смаків, але в головному визначається об’єктивними умовами – сферою діяль- ності, наявністю грошових коштів, перевагами і недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, із чого можна вибрати.
Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.
Фірма– це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Як фірми можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об’єд- нання.
Компанія– це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших форм організації бізнесу.
Тема 4. Організація як об’єкт управління