Г.В. Осовська, О.А. Осовський. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

 

Це лише загальні назви, що використовуються стосовно будь- якого підприємства. Вони відбивають тільки той факт, що підприємства організації мають права юридичної або фізичної особи (громадяни-підприємці). Проте поняття “фірма” або “компанія” не відображають організаційно-правового статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організа- ційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяльності суб’єкта підприємництва.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

· кількість учасників створюваного господарського суб’єкта

(об’єднання);

· хто є власником використаного капіталу;

· джерела майна як матеріальної основи господарської діяль- ності;

· межі майнової (матеріальної) відповідальності;

· спосіб розподілу прибутку і збитків;

· форма управління суб’єктом господарювання.

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності (рисунок 4.10): 1) індивідуальне підпри- ємництво; 2) партнерство; 3) корпорація. Розглянемо детальніше ці форми.

 

	Індивідуальне підприємство -самостійне ведення справ, засноване на власності підприємця
	Партнерство - декілька окремих осіб домовляються про володіння підприємством та його управлінням (спільна власність)
Корпорація - незалежна юридична особа, підприємство, засноване на акціонерній власності

Рис. 4.10. Організаційно-правові форми підприємництва [3]

Індивідуальне підприємництво.Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самос- тійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов’язання фірми. Індивідуальне підприємництво має свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва є невеликими. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь- яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівни- ками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підпри- ємцями.

По-третє, індивідуальному підприємництву властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення підприємця.

Проте, ця форма підприємництва має і деякі недоліки.

1. Досить важко залучити великі капітали, так як власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку своєї справи. Через невисокий рівень платоспроможності банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

2. Повна відповідальність за борги. Тобто у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

3. Відсутність спеціалізованого управління: одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. У деяких випадках це негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже далеко не всі люди здатні на це.

4. Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника (рисунок. 4.11).

 

Тема 4. Організація як об’єкт управління