Розщеплення податків: ілюзорні переваги і реальні проблеми

 

Останніми роками Україна була свідком поступового переходу від старої системи фінансування місцевих бюджетів, що великою мірою спиралася на розщеплення податків, па­раметри якого змінювалися з року в рік, до прозорішої сис­теми закріплення податків за певними рівнями бюджетів та застосування трансфертів вирівнювання, що надаються з державного бюджету для фінансування видаткових потреб. Цей перехід планувалось завершити 1 січня 2002 р., коли на­беруть чинності відповідні статті Бюджетного кодексу Ук­раїни. Новий Бюджетний кодекс закріплює прибутковий податок з громадян, окремі види державного мита та плати за реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензії, а також частину єдиного податку на малі підприємства за місцевими бюджетами. Усі інші загально­державні податки, зокрема, ПДВ, акцизні збори та податок на прибуток підприємств закріплені за державним бюдже­том. Одночасно Бюджетний кодекс запроваджує прозору формульну систему дотацій вирівнювання, що надаються місцевим бюджетам.

Попри те, що політичне рішення про розподіл вже ре­алізоване у формі Бюджетного кодексу, і надалі доводиться чути критику такого розподілу податків і пропозиції повер­нутися до практики істотного застосування розщеплення основних загальнодержавних податків. Прихильники ідеї істотного розщеплення загальнодержавних податків вважа­ють, що це дозволить збільшити фінансову базу місцевого самоврядування, а отже, зменшити залежність місцевих ор­ганів влади від центрального уряду. Зокрема, лунають про­позиції надати статус регулюючих податків ПДВ та податку на прибуток підприємств, які, починаючи відповідно з 1997 та з 2000 рр., були закріплені за державним бюджетом (за винятком бюджетів міст Києва та Севастополя, до яких за­стосовується окремий порядок). Проте, з погляду бюджетної та податкової політики, обґрунтованим видається висновок про те, що така критика і пропозиції не заслуговують на увагу.