Реферат Курсовая Конспект
До екзамену з дисципліни Бюджетний менеджмент - раздел Менеджмент, Міністерство Фінансів України ...
|
МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ
КАФЕДРА ФІНАНСІВ
ФАКУЛЬТЕТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ТА ЗАОЧНОЇ ОСВІТИ
Методичні рекомендації щодо підготовки
До екзамену з дисципліни
«Бюджетний менеджмент»
Чернівці
Укладач: Сокровольська Н.Я. асистент кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту
Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту
Протокол № 14 від “10” лютого 2009р.
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………………..….5
ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ……………..………………………………………………..….6
СТРУКТУРА ЗАЛІКОВОГО КРЕДИТУ ДИСЦИПЛІНИ………………………….……….9
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ…..…………………………………………….…………11
1. Об¢єкт, суб¢єкти та предмет бюджетного менеджменту. Органи управління в бюджетному менеджменті……….…………………………………….………………………….11
2. Система управління бюджетом та складові бюджетного менеджменту.
Законодавче регулювання бюджетної діяльності………………………………...………..……12
3.Потреба в БК та ініціативи, які йому передували………………………..……………14
4. Законодавче регулювання бюджетної діяльності в Україні……………..…………...18
5.Сутність і роль бюджету. Бюджет як економічна категорія. Поняття, структура
та принципи бюджетної класифікації України………………………………..…………………19
6.Бюджетний дефіцит: причини, наслідки та межі………………………………..…….22
7. Розмежування доходів та видатків між бюджетами, взаємовідносини
між бюджетами………………………………………………………………………………….....26
8. Міністерство фінансів України - центральний орган державної виконавчої влади
в сфері фінансової діяльності…………………………………………………………………….29
9. Поняття бюджетного процесу та його основні елементи. Бюджетний
період, бюджетний календар……………………………………………………………………..31
10. Бюджетний устрій і бюджетна система України……………………………………32
11. Характеристика етапів складання бюджетів………………………………………..36
12. Поняття бюджетного фінансування та його організація. Основні
вимоги кошторисного фінансування…………………………………………………………….40
13. Взаємовідносини між ланками бюджетної системи………………………………..44
14. Завдання та методи бюджетного регулювання……………………………………..57
15. Порядок взаємодії між органами державного казначейства України та органами державної податкової служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами……………………………………………………………………………..65
16. Аналіз виконання бюджету за доходами…………………………………………….67
17. Розщеплення податків: ілюзорні переваги і реальні проблеми……………………..67
18.Касове виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та
видатками…………………………………………………………………………………..74
19. Організація виконання видаткової частини державного бюджету………………....77
20. Загальна організація та управління виконанням місцевого бюджету………….….78
21. Аналіз виконання місцевого бюджету за видатками………………………………..84
22.Облікова політика державного казначейства. Вимоги основних положень облікової політики органів державного казначейства……………………………………………………...95
23. Порядок відображення операцій у синтетичному та аналітичному обліку. Регістри бухгалтерського обліку……………………………………………………………………………97
24. План рахунків виконання бюджету: характеристика класів рахунків, загальні правила ведення бухгалтерського обліку……………………………………………………….98
25.Організаційні основи фінансової звітності…………………………………………..99
26. Сутність та призначення контролю. Його роль в системі бюджетного менеджменту, органи бюджетного контролю………………………………………………….101
27. Зміст, принципи, задачі бюджетного планування………………………………….103
28. Програмно-цільовий підхід - основа бюджетного планування…………………...109
29. Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів…………………………..111 30. Бюджетний механізм в зарубіжних країнах……………………………………..…116
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..………………………….……………..118
ВСТУП
Держава може виконувати свої функції та завдання, передбачені Конституцією, маючи у своєму розпорядженні достатньо бюджетних коштів.
Аналіз результатів економічної діяльності суб`єктів ринкового господарювання протягом останніх років засвідчує, що без стабільної економіко-правової бази, виваженої державної політики у бюджетній сфері неможливо належними темпами здійснювати реструктуризацію економіки, домагатись якісних трансформаційних перетворень.
Теоретичне дослідження механізмів формування і використання Державного та місцевого бюджету дозволить ефективно запроваджувати в Україні такі елементи фінансового механізму, які відповідають входженню нашої країни до європейського співтовариства. Сьогодні також важливо вдосконалити взаємозв`язки між Державним бюджетом і місцевими бюджетами, оскільки вони поки належним чином сприяють розвитку економічної діяльності територіальних громад.
Саме вивченню і розв`язанню цих проблем і покликана сприяти програма дисципліни "Бюджетний менеджмент".
Мета дисципліни- надання знань з організації та управління бюджетним процесом в державі.
Завдання дисципліни- вивчення функцій та структури органів оперативного управління бюджетом, теоретичних основ організації дохідної та видаткової частин бюджету; набуття вмінь ведення обліку виконання бюджету в органах державного казначейства, складання бюджетної звітності, контролю за виконанням бюджетом.
Предметом дисципліни є бюджетні ресурси держави і відносини, пов`язані з їх використанням.
Базою для вивчення дисципліни являється дисципліна "Фінанси", "Бюджетна система", "Податкова система", "Складання і виконання бюджетів", "Аналіз виконання кошторисів", "Бюджетний облік", "Облік і звітність в казначействі".
Студенти повинні знати:
- законодавчі акти та нормативні документи з питань бюджету;
- особливості формування доходів і видатків бюджету;
- суть та мету міжбюджетних відносин;
- взаємозв`язок дефіциту бюджету і державного боргу;
- структуру та принципи бюджетної системи України;
- порядок ведення обліку та складання звітності за виконанням бюджету;
- світовий досвід бюджетного процесу.
Студенти повинні вміти:
- проводити аналіз планування бюджету;
- здійснювати оперативний та кінцевий аналіз виконання бюджету;
- обробляти первинні документи та складати бюджетну звітність;
- здійснювати контроль за виконанням бюджету.
Для закріплення теоретичних знань і отримання необхідних навичок практичної роботи в фінансових органах, бюджетних установах передбачені практичні заняття з використанням практичного матеріалу базових установ.
Зміст навчальної дисципліни за темами
Змістовий модуль 1
Змістовий модуль 2
Тема 7. Звітність про виконання бюджету
Організація, види та форми бюджетної звітності. Періодичність бюджетної звітності.
Звітність розпорядників коштів про використання бюджетних коштів, одержаних із Державного та місцевих бюджетів. Склад звітних документів, терміни і порядок їх подання.
Звітність органів Державного казначейства про виконання Державного бюджету України. Склад звітних документів, терміни і порядок їх подання.
Розгляд та порядок затвердження звіту про виконання бюджету держави.
Система управління бюджетом та складові бюджетного менеджменту. Законодавче регулювання бюджетної діяльності.
Систему управління бюджетом можна представити як комбінацію двох елементів: сукупності органів управління та етапів і методів управлінської діяльності в бюджетному процесі.
Система бюджетної "матрьошки" зосереджує владу
На вершині фіскальної піраміди й сприяє
За відсутності Бюджетного кодексу
Модель "матрьошки" унеможливлює
Розділ 1. Доходи бюджету.
Розділ 2. Видатки бюджету.
Розділ 3. Фінансування бюджету.
Міністерство фінансів України - центральний орган державної виконавчої влади в сфері фінансової діяльності.
Міністерство фінансів України
Провідну роль у системі органів оперативного управління бюджетом відіграє Міністерство фінансів. Головними напрямами його діяльності є розроблення та реалізація фінансової політики держави, забезпечення бюджетного процесу, регулювання фінансового ринку й організація випуску державних цінних паперів, забезпечення міжнародних фінансових відносин держави, організація фінансових відносин у суспільстві, матеріальному виробництві, сфері послуг. У цій діяльності стрижневою основою є бюджет. З одного боку, всі напрями діяльності Міністерства фінансів так чи інакше відображаються в бюджеті, з іншого — саме через бюджет значною мірою реалізуються поставлені завдання та функції.
У своїй діяльності Міністерство фінансів керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Міністерство здійснює систематичний контроль за виконанням вимог законодавства України у фінансовій сфері. Воно узагальнює практику застосування законодавчих актів з питань, що входять до його компетенції.
Діяльність Міністерства фінансів регламентується спеціальним документом — «Положенням про Міністерство фінансів України». Згідно з ним основними завданнями, які покладено на Міністерство фінансів, є:
а) розроблення основних напрямів державної фінансової політики;
б) складання і забезпечення виконання Державного бюджету;
в) концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки, фінансового забезпечення державних гарантій щодо соціального захисту населення та створення державних фінансових резервів;
г) розроблення нових і вдосконалення діючих форм фінансових відносин:
— держави з іноземними державами та міжнародними фінансовими організаціями;
— держави з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності на основі економічних методів управління, проведення гнучкої податкової політики, спрямованої на створення належних умов для розширення виробництва, здійснення заходів щодо розвитку і регулювання фінансового ринку;
д) удосконалення фінансового механізму, методів фінансового і бюджетного планування та фінансування витрат шляхом широкого використання довгострокових фінансових норм і нормативів.
Організаційна структура системи Міністерства фінансів Основу побудови системи Міністерства фінансів України становить бюджетна система України. Водночас територіальні фінансові органи створюються тільки на регіональному рівні (в Автономній Республіці Крим та областях і їх районах) і в містах державного й обласного підпорядкування та їх районах. У містах районного підпорядкування, селах і селищах фінансові органи не створюються, а функції забезпечення бюджетного процесу покладаються, з одного боку, на районні фінансові органи, а з іншого — на відповідні місцеві Ради.
Територіальні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Так, обласні фінансові управління підпорядковуються по вертикалі Міністерству фінансів, а по горизонталі входять до складу обласної державної адміністрації. Районні фінансові управління відповідно підпорядковані головним фінансовим управлінням обласних державних адміністрацій і входять до складу районних державних адміністрацій.
Провідну роль у системі органів Міністерства фінансів відіграє центральний апарат, тобто безпосередньо Міністерство. Воно забезпечує втілення в життя державної фінансової політики шляхом розроблення економічних методів і важелів впливу на збільшення внутрішнього валового продукту і національного доходу, підвищення ефективності суспільного виробництва, аналізує показники розвитку економіки країни, здійснює заходи щодо оздоровлення фінансового стану галузей національної економіки та збільшення доходів бюджету.
Структура центрального апарату Міністерства фінансів визначається основними завданнями і функціями, які покладені на дане відомство.
Міністр фінансів є керівником Міністерства та членом Кабінету Міністрів України. Він призначається та звільняється з посади Президентом України. Міністр фінансів виконує такі основні функції:
— відповідає за якість і терміни складання проекту Державного бюджету України;
— визначає організаційно-методичні засади бюджетного планування, які покладені в основу підготовки бюджетних запитів;
— приймає рішення щодо обсягу доходів і видатків проекту Державного бюджету України;
— представляє проект Закону «Про Державний бюджет» на пленарному засіданні Верховної Ради України;
— затверджує розпис Державного бюджету України і забезпечує його відповідність установленим бюджетним призначенням;
— є головним розпорядником коштів Міністерства фінансів України;
— представляє звіт Кабінету Міністрів України про виконання Закону «Про Державний бюджет України» перед Верховною Радою України.
Через міністра фінансів Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Державної податкової адміністрації, Державної митної служби, Головного контрольно-ревізійного управління та Державного казначейства України.
Міністерство фінансів поділяється на департаменти, а ті, у свою чергу, — на управління, відділи.
Кожний департамент так чи інакше бере участь у виконанні всіх функцій Міністерства фінансів. Водночас кожен із них має свою специфічну сферу діяльності.
За ознакою ролі в забезпеченні бюджетного процесу департаменти можна розділити на три блоки: 1) ті департаменти, що організовують і здійснюють бюджетний процес; 2) департаменти, які виконують більш широкі функції у сфері фінансової діяльності в цілому і пов'язані тільки з окремими етапами і частинами бюджетного процесу; 3) департаменти, не пов'язані з бюджетнимпроцесом.
Розглянемо функції окремих департаментів за напрямами їхньої діяльності та відношенням до бюджетного процесу.
Провідну роль у методичному й організаційному забезпеченні відіграють департаменти, які організовують і здійснюють бюджетний процес.
Головна мета їх діяльності — ефективне управління фінансовими ресурсами, збалансування доходів та видаткової частини державного бюджету; здійснення перспективного фінансового планування і прогнозування фінансової бази економічного і соціального розвитку країни; формування бюджетних взаємовідносин між державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, забезпечення аналізу стану виконання державного бюджету
Метою діяльності другого блоку департаментів департаменти, які виконують більш широкі функції у сфері фінансової діяльності в цілому і пов'язані тільки з окремими етапами і частинами бюджетного процесу;є ефективне використання всіх інструментів, за допомогою яких можна мінімізувати навантаження державного боргу на бюджет і забезпечити здійснення фінансової експертизи всіх міжнародних угод та адаптацію законодавства з питань оподаткування і фінансових послуг до міжнародних стандартів.
Третій блок департаменти, не пов'язані з бюджетним процесом забезпечує ефективну організацію роботи структурних підрозділів Міністерства фінансів, взаємодію з Верховною Радою України та народними депутатами України, із Секретаріатом Кабінету Міністрів України, узгоджує проекти нормативно-правових актів, що розробляються Міністерством із центральними органами виконавчої влади, а також організовує діяльність підприємств та установ, що належать до сфери управління Міністерства фінансів.
Порядок взаємодії між органами державного казначейства України та органами державної податкової служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами
ЗАТВЕРДЖЕНО Наказом Державного казначейства України та Державної податкової адміністрації України 25.04.2002 №74/194
“ПОРЯДОК ВЗАЄМОДІЇ МІЖ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА України ТА ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО ТА МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ЗА ДОХОДАМИ”
1. Цей порядок установлюється у зв'язку з набуттям Державним казначейством України статусу учасника системи електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ).
2. Для забезпечення повноти надходжень платежів до бюджетів згідно з бюджетною класифікацією України органи державної податкової служби відповідно до порядку, встановленого чинним законодавством щодо казначейського обслуговування Державного бюджету України та місцевих бюджетів за доходами, до 1 грудня кожного року подають відповідним управлінням Державного казначейства в електронному вигляді списки складу платників податків, які перебувають на податковому обліку в кожному районі (місті), за:
юридичними особами та їх філіями;
фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності (за відповідним запитом органу Державного казначейства).
Списки складу платників податків повинні містити:
назву (або прізвище, ім'я та по батькові для фізичної особи) платника податків, його ідентифікаційний код (номер), коди платежів відповідно до бюджетної класифікації України за доходами.
При змінах у списках складу платників податків органи державної податкової служби протягом двох тижнів від виникнення зазначених змін подають доповнення до первинних списків.
3. Після прийняття закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та затвердження місцевих бюджетів у разі зміни переліку видів доходів, що зараховуються до державного та місцевих бюджетів, в управліннях Державного казначейства України відкриваються (перевідкриваються) рахунки, відповідно до змін, внесених зазначеним законом України або рішеннями про відповідні місцеві бюджети.
4. інформація про реквізити відкритих (перевід-критих) рахунків для зарахування платежів до державного та місцевих бюджетів, операції на яких здійснюватимуться у термін не раніше 10 робочих днів від дати відкриття (перевідкриття) цих рахунків, надається управліннями та відділеннями Державного казначейства відповідним органам державної податкової служби України, Державним казначейством України — Державній податковій адміністрації України (в частині рахунків, відкритих на центральному рівні) протягом 3 робочих днів з дня відкриття (перевідкриття) цих рахунків.
5. Органи державної податкової служби повідомляють реквізити аналітичних рахунків платникам.
6. Управління Державного казначейства України наступного дня передають (до 11 години) відповідним органам державної податкової служби на обласному рівні та районним відділенням Державного казначейства для подальшої передачі районним податковим інспекціям такі документи:
відомості про зарахування та повернення коштів з аналітичних рахунків за доходами у вигляді технологічних файлів @В;
звіти про виконання державного та місцевих бюджетів за доходами в розрізі відділень за видами надходжень;
відомість №2 розподілу платежів до бюджету, які надійшли на рахунок 3311 «Кошти, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами», в електронному вигляді або її паперову копію;
відомість розподілу платежів між рівнями місцевого бюджету, які надійшли на аналітичні рахунки 3321 «Кошти, які підлягають розподілу між рівнями бюджету» в електронному вигляді;
відомість №2м розподілу платежів до бюджету, які надійшли на рахунок 3411 «Кошти, тимчасово віднесені на доходи державного бюджету, що підлягають розподілу», в електронному вигляді або її паперову копію;
відомість розподілу коштів, тимчасово віднесених на доходи місцевого бюджету, які надійшли на аналітичні рахунки 3421 «Кошти, тимчасово віднесені на доходи місцевого бюджету, що підлягають розподілу» в електронному вигляді або її паперову копію;
виписки з рахунків у вигляді електронного реєстру розрахункових документів.
Державне казначейство України після отримання звітів про виконання державного та місцевих бюджетів за доходами від управлінь Державного казначейства до 13-ї години формує та передає Державній податковій адміністрації України:
відомості про зарахування та повернення коштів з аналітичних рахунків за доходами державного бюджету (центральний рівень) у вигляді електронних документів — технологічного файла @В;
звіти про виконання державного та місцевих бюджетів за доходами в розрізі областей.
7. Щомісячно, не пізніше 4-го числа місяця, наступного за звітним, управління (відділення) Державного казначейства проводять з відповідними органами податкової служби звірку доходів за всіма кодами бюджетної класифікації на підставі даних про надходження до державного та місцевих бюджетів та відомостей розподілу коштів станом на 1-ше число місяця, наступного за звітним. За результатами складаються акти звірки.
Акти звірки органів, підпорядкованих Державному казначейству, Державній податковій адміністрації, разом із звітами про виконання доходної частини державного та відповідних місцевих бюджетів у терміни, передбачені для надання звітів, в обов'язковому порядку надсилаються до органів вищого рівня.
Державне казначейство України (центральний рівень) та Державна податкова адміністрація України проводять звірки надходжень платежів до державного бюджету та бюджетів областей, міст Києва і Севастополя за всіма кодами бюджетної класифікації щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним. Зазначені звірки проводяться на підставі звітів про надходження до бюджетів, одержаних від управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, головних фінансових управлінь обласних і Київської державних адміністрацій та фінансового управління Севастопольської міської державної адміністрації. За результатами складаються акти звірки.
8. Довідник адміністративно-територіальних одиниць України у електронному вигляді надається Державним казначейством України (центральний рівень) Державній податковій адміністрації України. У разі виникнення змін у зазначеному довіднику Державне казначейство України протягом двох тижнів повідомляє Державну податкову адміністрацію України про зміни, що виникли.
Кошторис бюджетної установи
Кошторис бюджетної установи є основним плановим документом, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів на виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Підставою для затвердження кошторисів є бюджетні асигнування, які одержують розпорядники коштів місцевого бюджету відповідно до затвердженого бюджетного розпису.
Територіальні органи Державного казначейства України здійснюють контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису місцевого бюджету.
Розпорядники бюджетних установ несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених нормативно-правовими актами.
Кошторис бюджетної установи має дві складові:
· загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;
· спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.
План асигнувань із загального фонду бюджету установи – це помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду, заскороченою формою економічної класифікації. План асигнувань регламентує взяття установою зобов'язань протягом року. Це свого роду гарантія здійснення платежів.
План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом з кошторисом. Бюджетні установи, незалежно від того, ведуть вони облік самостійно чи обслуговуються централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складають індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною ними функцією.
Форма кошторису та плану асигнувань затверджуються Міністерством фінансів України.
Облікова політика Державного казначейства - це сукупність визначених у межах чинного законодавства принципів, методів і процедур, що використовуються Державним казначейством для складання та подання фінансової звітності про виконання бюджетів.
Облікова політика системи органів Державного казначейства базується на основних принципах бухгалтерського обліку, яких вони повинні дотримуватися при веденні рахунків і складанні зовнішньої та внутрішньої звітності. Система бюджетного обліку має бути зорієнтована на модель ринкової економіки і відповідати міжнародним принципам обліку і звітності. Таким чином, облікова політика повинна забезпечити у найкращий спосіб відображення результатів, фінансових операцій, які обліковуються, виходячи із обачності її оцінки і впливу на прийняте рішення.
Облікова політика щодо методів оцінки, обліку і контролю активних операцій, мобілізованих Державним казначейством ресурсів та інших пасивних операцій ґрунтується на відповідних нормативних документах.
В Україні застосовується касовий метод виконання Державного бюджету за доходами та видатками і метод нарахування по боргах і зобов'язаннях. Це означає, що доходи реєструються в бухгалтерському обліку при зарахуванні коштів на рахунки, відкриті в установах банків на ім'я органів Державного казначейства, видатки вважаються здійсненими при проведенні перерахувань та/або виплат з рахунків, а борги та зобов'язання - на момент їх виникнення.
Облікова політика повинна активно сприяти поліпшенню структури активів, якнайшвидшому стягненню сумнівної, безнадійної заборгованості. Активи і зобов'язання мають бути оцінені та відображені в обліку таким чином, щоб не переносити наявні фінансові ризики, які потенційно загрожують фінансовому стану бюджету, на наступні звітні періоди.
Процедури бухгалтерського обліку повинні виключати можливість здійснення взаємозаліку (крім випадків, передбачених чинним законодавством) активів та зобов'язань, або доходів та видатків як у бухгалтерських записах, так і у фінансовій звітності, а саме:
- позик, депозитів та іншої кредиторської і дебіторської заборгованості юридичних та фізичних осіб;
- позик, депозитів та іншої кредиторської і дебіторської заборгованості одних і тих же юридичних та фізичних осіб;
- депозитів та позик, наданих під заставу депозиту, якщо інше не визначене відповідними законодавчими актами.
Будь-які зміни в обліковій політиці, що мають суттєвий вплив на показники звітного або майбутніх періодів, повинні бути описані із зазначенням їх причин і змін.
23. Порядок відображення операцій у синтетичному та аналітичному обліку. Регістри бухгалтерського обліку.
Бухгалтерський облік повинен забезпечувати виконання основних функцій:
- запис інформації про операції по виконанню бюджетів, що здійснюються органами Державного казначейства, та можливість відображення їх в агрегованому вигляді у звітності з метою аналізу та управління;
- відображення детальної інформації про контрагентів кожної операції та параметрів самих операцій для складання внутрішніх звітів з метою аналізу та контролю.
Ведення агрегованого обліку забезпечується за допомогою синтетичного обліку з використанням балансових рахунків Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Синтетичний облік здійснюється на рівні класів, розділів, груп та балансових рахунків IV порядку Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів та забезпечує отримання інформації про операції, які виконуються органом Державного казначейства і відображаються у фінансовій звітності.
В синтетичному обліку всі операції відображаються в грошовій одиниці України.
Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію фіксується на рівні аналітичного обліку на аналітичних рахунках. Аналітичні рахунки повинні містити обов’язкові параметри, визначені Державним казначейством. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожними відповідним рахункам синтетичного обліку.
Регістри синтетичного та аналітичного обліку операцій - це носії спеціального формату у вигляді відомостей, книг, журналів, карток обліку тощо. Їх призначення — хронологічне, систематичне чи комбіноване накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів.
Записи у регістрах бухгалтерського обліку здійснюються на підставі первинних облікових документів в момент здійснення операції. Відповідальність за правильність відображення операцій в облікових регістрах несуть особи, які склали і підписали ці регістри.
Державне казначейство України розробляє та затверджує форми регістрів обліку з урахуванням того, що регістри синтетичного та аналітичного обліку повинні мати назву, період реєстрації операцій, прізвища і підписи або інші кодовані знаки, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх склали.
Органи Державного казначейства України ведуть такі обов’язкові облікові регістри: оборотно-сальдовий баланс (щоденний баланс оборотів і залишків за балансовими, бюджетними, позабалансовими рахунками та рахунками управлінського обліку), особові картки (в тому числі, з розподілом за кодами економічної класифікації видатків), сальдові та оборотно-сальдові відомості за аналітичними рахунками за формами, що додаються.
У щоденному оборотно-сальдовому балансі відображаються обороти за дебетом і кредитом за день, вихідні залишки за активом і пасивом за кожним балансовим, бюджетним та позабалансовим рахунками, а також за рахунками управлінського обліку з проміжним підсумком за рахунками другого та третього порядків. В оборотно-сальдовому балансі відображаються підсумки за кожним класом рахунків і загальний підсумок за всіма рахунками.
Правильність складання щоденного балансу оборотів та залишків контролюється рівністю дебетових і кредитових оборотів та залишків за активом і пасивом. Наявність такої рівності є обов'язковою умовою початку нового операційного дня в органі Державного казначейства.
Щоденний оборотно-сальдовий баланс перевіряється і підписується керівником і головним бухгалтером або особами, які ним уповноважені.
Зміст, принципи, задачі бюджетного планування.
У системі заходів, спрямованих на успішне розв’язання економічних і соціальних завдань в умовах ринкових відносин, важливе місце займає бюджетне планування. Воно є серцевиною всієї фінансової роботи в державі. Бюджетне планування охоплює процеси складання, розгляду і затвердження бюджету як централізованого фонду грошових коштів.
Призначення бюджетного планування в загальному вигляді зводиться до такого:
— забезпечення перевірки через фінансові показники збалансованості й ув’язки проекту Державної програми (плану) економічного і соціального розвитку країни, відповідності доходів і видатків держави, визначення загальнофінансових зв’язків у відтворювальному процесі суспільного виробництва;
— визначення джерел і способів фінансування всіх завдань і заходів, передбачених державними програмами;
— забезпечення реалізації єдиної фінансової політики, єдиних форм і методів усієї бюджетної роботи.
Загальні засади бюджетного планування визначаються Конституцією України, а також спеціальним бюджетним законодавством — Бюджетним кодексом України. У них, як уже зазначалось, установлені права органів державної влади й управління щодо розроблення і затвердження бюджету, розподілу функцій між центральними, республіканським і місцевими органами влади й управління, визначені доходи і видатки кожного з них.
Загальне керівництво бюджетним плануванням покладено на Кабінет Міністрів, а безпосередньо роботу з планування бюджету виконує Міністерство фінансів України. Воно складає і подає на розгляд Кабінету Міністрів України проект Державного бюджету України, забезпечує його виконання; організовує роботу Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим і місцевих фінансових органів з виконання Державного бюджету України; розробляє і виносить на розгляд Президента, Кабінету Міністрів України проекти законів, указів, постанов і розпоряджень з бюджетних питань; розглядає проекти кошторисів міністерств і відомств України; контролює виконання Державного бюджету України, дотримання бюджетної дисципліни, правильності витрачання бюджетних коштів, а також коштів господарських організацій; перевіряє дотримання правил касового виконання бюджету; встановлює форми бюджетних документів, порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання Державного і місцевих бюджетів.
Аналогічні функції щодо складання і виконання республіканського і місцевих бюджетів (за винятком установлених форм бухгалтерських документів і порядку ведення бухгалтерського обліку) виконують Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління і відділи місцевих держадміністрацій або виконавчих комітетів.
У бюджетному плануванні бере участь весь апарат фінансових органів у центрі і на місцях. Організаційна й узагальнювальна робота зі складання проекту бюджету виконується управліннями Департаменту з бюджету Міністерства фінансів України, бюджетними відділами та інспекціями місцевих органів.
Процес формування бюджету складається з двох самостійних етапів. На першому з них здійснюється зведене бюджетне планування, під час якого визначаються основні напрями і способи мобілізації грошових коштів, вишукуються можливості для фінансової ув’язки прогнозованих доходів і видатків держави на наступний рік. Головне завдання другого етапу — адресне бюджетне планування, в процесі якого встановлюються конкретні зв’язки з бюджетом платників податків і обов’язкових платежів і отримувачів державних коштів. Вони набувають форми фінансових зобов’язань і призначень.
Зведене бюджетне планування — важлива частина всієї роботи зі складання бюджету, що має на меті підготовку основних напрямів наступного адресного розроблення проекту бюджету.
Зведене бюджетне планування тісно пов’язане зі складанням зведеного фінансового балансу (ЗФБ) держави. За своїм економічним змістом ЗФБ у найбільш загальному вигляді є грошовим виразом програми економічного і соціального розвитку країни. Це економічний балансовий розрахунок, в якому об’єднуються очікувані фінансові ресурси і видатки країни з метою їх взаємного збалансування. За допомогою фінансового балансу проводиться необхідна підготовча робота з метою досягнення балансової ув’язки матеріальних і фінансових ресурсів, грошових доходів і видатків держави. Розв’язання цього завдання на стадії зведеного планування створює матеріальні передумови для наступної ув’язки і збалансування всіх фінансових планів у процесі адресного бюджетного планування.
Завдання щодо виявлення загальних фінансових зв’язків в економіці країни і досягнення збалансованості доходів і видатків держави за проектом Державного плану економічного і соціального розвитку можна було б покласти і на Державний бюджет. Але це був би більш трудомісткий і складний шлях. По-перше, в процесі пошуку оптимального проекту плану розробляється, як правило, багато варіантів, а складати бюджет для кожного варіанта технічно неможливо через великі витрати праці. По-друге, бюджетна система є багатоланцюговою системою, велика кількість фінансових планів (розрахунків) і кошторисів має бути розглянута, збалансована й ув’язана в єдиний комплекс у процесі бюджетного планування.
Розроблення варіантів зведеного фінансового балансу держави покладено на центральний економічний орган — Міністерство економіки та з питань Європейської інтеграції України. А оскільки ЗФБ тісно пов’язаний із бюджетом держави і передує адресному бюджетному плануванню, то в його розробленні протягом всього підготовчого етапу бере участь центральний фінансовий орган — Міністерство фінансів України.
На стадії зведеного бюджетного планування під час розроблення варіантів фінансового балансу держави готується низка рекомендацій, які визначають принципові позиції у фінансовому і бюджетному плануванні для наступного етапу складання проектів планів і бюджету. Вони є обов’язковими для галузевих управлінь та відділів Міністерства економіки і Міністерства фінансів у їхній роботі з адресного планування.
Галузеві департаменти і управління Міністерства фінансів до початку безпосереднього розгляду поданих до проекту бюджету матеріалів одержують також у своє розпорядження принципові рішення, нормативи й настанови щодо загальних та індивідуальних фінансових позицій. У результаті адресне планування здійснюється відповідно до головних засад зведеного планування, забезпечує в цілому по бюджету необхідне співвідношення між доходами і видатками держави.
Поряд із заходами, спрямованими на збалансування проекту Державного бюджету під час його адресного розроблення, в Мінфіні України здійснюються заходи організаційно-методичного характеру: розробляються інструктивні й методологічні вказівки фінансовим органам і центральним міністерствам та відомствам, проводяться інструктивні наради з питань методології й організації бюджетного планування, встановлюються графіки надання розрахунків до проекту бюджету, підготовки необхідних зведених та аналітичних матеріалів до проекту Державного бюджету.
У процесі бюджетного планування має вирішуватись низка важливих економічних завдань, які виходять далеко за межі суто фіскальних інтересів держави. Їх можна розділити на стратегічні й тактичні. Стратегічні визначають сам підхід до формування бюджету, тактичні — основні проблеми і напрями його складання. Стратегічним і водночас найактуальнішим, до того ж найскладнішим завданням є визначення оптимальної величини бюджетного фонду держави.
Тактичні завдання бюджетного планування відбивають механізм складання проекту бюджету. Слід наголосити, що бюджетне планування — це триєдине завдання: перше — визначення реальних джерел і достовірних обсягів доходів бюджету; друге — оптимізація структури видатків бюджету; третє — досягнення збалансованості між доходами і видатками. Крім того, важливо встановити оптимальну структуру розмежування бюджетних коштів між ланками бюджетної системи і передбачити резервні кошти.
Перше тактичне завдання бюджетного планування починається з визначення реальних доходів і розроблення заходів, які забезпечили б їх повне і своєчасне надходження до бюджету. В основу побудови системи бюджетних доходів мають бути покладені принципи, які б сприяли мобілізації достатніх для діяльності держави фінансових коштів й одночасно давали змогу використати платежі суб’єктів господарювання в бюджет як фінансові регулятори. До таких принципів належать:
— установлення платежів, які б забезпечували регулярну мобілізацію фінансових ресурсів у розпорядження держави в розмірах, достатніх для досягнення запланованих темпів і пропорцій розвитку економіки;
— установлення таких податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які б забезпечили стійкість фінансового становища держави, повноту, стабільність і своєчасність формування бюджетного фонду;
— введення платежів, адекватних реальним умовам функціонування і розвитку економіки;
— використання платежів у бюджет для стимулювання розвитку виробництва і підвищення його ефективності.
Розроблення системи платежів, які б відповідали вказаним критеріям, і забезпечення стабільності її функціонування є головною передумовою реального планування доходів бюджету. Безпосереднє ж забезпечення реальності планування доходів базується на двох чинниках: наявності достовірної інформації і володіння сучасними методами їх опрацювання.
Інформаційне забезпечення бюджетного процесу може ґрунтуватись на двох підходах. Перший полягає у наданні фінансовим органам необхідної для складання проекту бюджету інформації. Цей підхід домінував в умовах планової економіки і забезпечувався адміністративно-командною системою. Основу бюджетного планування становив план економічного і соціального розвитку. Міністерства, відомства, підприємства й організації були зобов’язані надавати всю необхідну інформацію. Другий підхід передбачав збір і накопичення необхідної інформації безпосередньо фінансовими органами. Це пов’язано з тим, що, по-перше, в умовах ринкової економіки відсутній директивний план економічного і соціального розвитку, по-друге, немає адміністративної підпорядкованості і, по-третє, існує комерційна таємниця. Тому фінансові органи мусять формувати власні бази даних. Це дуже складна і копітка робота, але без достовірної інформації реально спланувати дохідну частину бюджету неможливо.
Наявність повної, своєчасної і достовірної інформації є передумовою реального планування, але не гарантує його. Потрібні відповідні методи. Однак проблема полягає в тому, що за наявності безлічі економіко-математичних моделей жодна з них не може гарантувати точність розрахунків. У центрі планування залишається людина. Саме спеціаліст вибирає відповідний метод, саме він прогнозує розвиток економічної ситуації. Мистецтво бюджетного менеджменту в частині планування доходів бюджету базується як на глибоких і всебічних знаннях, так і на інтуїції.
Друге тактичне завдання бюджетного планування полягає в оптимізації структури видатків. Це завдання досить складне як в умовах фінансової стабільності у державі, так і під час фінансової кризи. Коштів завжди не вистачає, а претендентів на отримання бюджетних асигнувань дуже багато. Задовольнити всі потреби в заявленому обсязі просто неможливо. Тому необхідно знаходити оптимальне співвідношення між напрямами видатків. Зараз не існує певної математичної моделі, яка визначала б чіткі параметри оптимальності. Але, як і загалом у фінансових відносинах, є опосередковані і водночас дуже точні критерії. Це — економічне зростання і соціальна гармонія у суспільстві. Основна проблема в тому, що ці критерії певною мірою суперечать один одному. Можна досягти значного економічного зростання, але при цьому спричинити соціальне напруження у суспільстві. Або навпаки, спрямувавши переважну частину коштів у соціальну сферу, підірвати економіку. Однак пріоритет все-таки має належати завданням забезпечення економічного розвитку, оскільки тільки це може гарантувати реальні соціальні блага і гарантії.
Забезпечення оптимального розподілу видатків ґрунтується на діяльності органів влади, які розглядають і затверджують бюджет. У свою чергу, ефективність бюджетної діяльності органів влади визначається не стільки економічними, скільки політичними чинниками. Насамперед це підхід до формування органів влади, де мають працювати професійні політики, а не представники різних галузей, регіонів, соціальних груп і політичних партій, які завжди відстоюватимуть свої корпоративні, а не загальнодержавні інтереси. Вони повинні вміти жертвувати певними сьогоднішніми потребами заради стратегічної мети. Звісно, і це повністю не гарантує оптимальної спрямованості видатків, але дає змогу максимально до неї наблизитися. Забезпечення завдання оптимального розподілу бюджетних коштів досягається за рахунок відкритості і гласності бюджетного процесу, який у будь-якій країні завжди перебуває в центрі уваги суспільства.
Третє тактичне завдання бюджетного планування — це забезпечення збалансування доходів і видатків, оскільки, як правило, потреба у видатках завжди перевищує наявні доходи. Збалансування може забезпечуватись трьома шляхами:
— перший — якщо немає можливості скоротити видатки, то забезпечується збільшення доходів за рахунок введення нових податків, підвищення ставок чи розширення об’єкта оподаткування з діючих податків;
— другий — якщо рівень оподаткування вже досить високий, то скорочуються видатки за усіма можливими напрямами;
— третій — якщо неможливо ні збільшити доходи, ні зменшити видатки, то приймається бюджетний дефіцит і визначаються джерела його покриття, тобто, як зазначалось раніше, державні позики чи грошова емісія.
Таким чином, розв’язання вказаного триєдиного завдання — це постійний процес зважування різних варіантів проекту бюджету, вибір певного з них, нова оцінка тощо. Це звичайна процедура, однак завжди необхідно знати ту межу, де необхідно зупинитись, інакше процес бюджетного планування може стати нескінченним.
Особливим завданням бюджетного планування є раціональний розподіл доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи, забезпечення реального збалансування кожного бюджету, рівномірного надходження доходів протягом року і своєчасного фінансування передбачених у бюджеті заходів. При цьому створюються відносно рівні умови для соціально-економічного розвитку кожної адміністративно-територіальної одиниці.
Важливим завданням бюджетного планування є формування резервів. Бюджетні резерви — це відокремлена частина бюджетних коштів призначена для фінансування різних непередбачених видатків держави. Непередбачені видатки можуть бути зумовлені низкою обставин. По-перше, новими потребами, які виникли в процесі виконання бюджету і не були враховані в плані і бюджеті; по-друге, необхідністю ліквідації різного роду диспропорцій в економічному і соціальному розвитку і бюджеті; по-третє, необхідністю відшкодування збитків, заподіяних стихійними силами природи майну державних підприємств і організацій. І, нарешті, по-четверте, необхідністю маневрування грошовими коштами у випадках виникнення внутрішніх касових розривів, коли надходження бюджетних коштів менші від обсягу передбаченого за їх рахунок фінансування.
Бюджетним резервам властиві деякі особливості:
— широка сфера дії, що обумовлено самою суттю і значенням бюджетного фонду;
— універсальний характер, оскільки вони використовуються при виникненні додаткової потреби незалежно від сфери виробництва, галузі економіки, стадії відтворювального процесу тощо;
— глобальність масштабів свого фінансування, оскільки охоплюють усі рівні державного управління;
— займають центральне місце в системі фінансових резервів, що визначається місцем бюджету у фінансовій системі.
Система бюджетних резервів містить: резервні фонди Кабінетів Міністрів України і Автономної Республіки Крим; фонди непередбачених видатків обласних і міських (міст Києва і Севастополя) державних адміністрацій; оборотну касову готівку в державному, республіканському і місцевих бюджетах; перевищення доходів над видатками.
Бюджетне планування застосовується на використанні різних методів. Узагальненим при цьому є балансовий метод, суть якого полягає в обов’язковому збалансуванні доходів і видатків. Розподіляти і споживати можна тільки те, що вироблено. Збалансованість плану економічного і соціального розвитку й удосконалення пропорцій в економіці, стійкий її розвиток створюють необхідні умови для формування і виконання збалансованого і реального бюджету. За допомогою балансового методу встановлюються правильні пропорції в розподілі бюджетних коштів між центральними, республіканськими і місцевими органами державної влади й управління з метою забезпечення їхніх потреб у фінансових ресурсах для здійснення господарського і соціально-культурного будівництва. Балансова ув’язка доходів і видатків бюджету забезпечує його стійкість, створює необхідні умови для успішного виконання як Державного і Республіканського, так і кожного виду місцевих бюджетів.
Розрахунки окремих статей доходів і видатків здійснюються за допомогою таких методів: прямого рахунку, нормативного, аналітичного, екстраполяції. Основою кожного з цих методів є економічний аналіз, завдяки якому визначається рівень виконання бюджетних показників за минулі періоди та чинники, що впливали на них. Головна мета цього аналізу — визначити перспективи виконання бюджету до кінця року, тобто встановити, якими будуть надходження з окремих джерел доходів і суми очікуваних видатків. Це дає змогу оцінити справжній стан економіки і його вплив на бюджет, виявити чинники, які впливають на відхилення фактичних бюджетних показників від планових, визначити тенденції зростання (спаду) економіки країни, збільшення (зменшення) її бюджетних ресурсів. У процесі аналізу за даними попереднього періоду з’ясовуються причини неповної акумуляції грошових коштів у бюджет, установлюється ступінь ефективності використання виділених бюджетних асигнувань.
Аналіз виконання бюджету ґрунтується на звітах про виконання бюджетів, даних оперативної (щомісячної) звітності про надходження податків, зборів та інших платежів до бюджету і про фінансування видатків, а також на матеріалах обстежень, перевірок і ревізій міністерств і відомств, управлінь і відділів виконавчих комітетів і державних адміністрацій, організацій та установ.
Методи економічного аналізу широко використовуються у процесі розроблення бюджетних показників на плановий рік. Основне завдання всієї аналітичної роботи спрямоване на виявлення резервів додаткового збільшення доходів бюджету і визначення шляхів найраціональнішого використання бюджетних коштів.
Метод прямого рахунку полягає у здійсненні детальних планових розрахунків з кожного елемента доходів чи видатків бюджету. Планування ведеться за алгоритмом, який відбиває формування цього показника. Наприклад, планування акцизного збору — шляхом здійснення розрахунків з кожного виду підакцизних товарів. До методу прямого рахунку належить також кошторисне планування, яке здійснюється за статтями витрат. Метод прямого рахунку є досить трудомістким, потребує значного інформаційного забезпечення, але саме він є найнадійнішим та найдостовірнішим. Тому там, де це можливо, намагаються використовувати саме його.
Нормативний метод передбачає планування окремих показників на основі встановлених нормативів. За рівнем охоплення нормативи поділяються на узагальнені й деталізовані. Прикладом узагальненого нормативу є сума видатків на охорону здоров’я в розрахунку на одного жителя. Деталізовані нормативи встановлюються, наприклад, щодо кожної статті кошторису. Нормативний метод може використовуватись як самостійний (при узагальнених нормативах), так і в сукупності з методом прямого рахунку (кошторисне планування). Особливою формою нормативного методу є планування видатків за нормативом до обсягу ВВП, наприклад, в освіті.
Сутність аналітичного методу полягає в тому, що визначається не загальна величина того чи іншого показника, а його зміна в плановому періоді під впливом певних факторів порівняно з базовим періодом. При цьому методі дуже важливим є прогнозування динаміки показників, що визначають дію окремих факторів. Такий метод має відносно точний характер і не потребує значних витрат часу. Він цілком припустимий у здійсненні прогнозних розрахунків і дає змогу ув’язати між собою окремі показники.
Метод екстраполяції ґрунтується на визначенні бюджетних показників на основі встановлення стійкої динаміки їх розвитку. Розрахунок бюджетних показників здійснюється на основі досягнутого в попередньому періоді рівня розвитку і його коригування на відносно стабільний розвиток країни. У процесі щорічного бюджетного планування екстраполяцію використовують як допоміжний засіб для попередніх розрахунків, оскільки цей метод має значні недоліки. По-перше, він не дає змоги врахувати можливості значного збільшення чи зменшення бюджетних доходів, залежних від різних обставин у плановому році, різке зростання чи скорочення виробничих показників, змін у податковому законодавстві, роботі податкових та інших контролюючих органів тощо, оскільки вважається, що умови попереднього періоду зберігаються незмінними в плановому році. По-друге, він негативно впливає на економне використання бюджетних коштів, оскільки їх планування здійснюється, виходячи з досягнутого в попередньому році рівня.
У цілому в бюджетному плануванні застосовуються водночас повністю чи частково всі вказані методи, зважаючи на реальні можливості. Вибір методів та їх комбінування є дуже важливим у бюджетному менеджменті, оскільки забезпечує відповідний рівень планової роботи.
Ti = α i (Vi – Di).
Розрахунок прогнозного показника обсягу кошику доходів, закріплених за бюджетами місцевого самоврядування та доходів, передбачених пунктами 1., 3 –5 частини другої статті 66 Бюджетного кодексу України здійснюється шляхом застосування індексу відносної податкоспроможності відповідної адміністративно-територіальної одиниці, що обраховується на основі звітних даних про фактичні надходження відповідних податків, зборів до цих бюджетів за три останні бюджетні періоди (базовий період), що передують рокові, у якому формуються показники бюджету на плановий бюджетний період. При цьому враховуються втрати закріплених доходів відповідних місцевих бюджетів унаслідок надання пільг платникам податків згідно з рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад.
Розрахунок обсягу доходів, закріплених за місцевими бюджетами здійснюється на підставі прогнозного обсягу доходів зведеного бюджету України, визначеного, у свою чергу, на підставі прогнозних основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий бюджетний період, а також шляхом застосування індексу відносної податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці.
Для місцевих бюджетів, що передають кошти до державного бюджету застосовується коефіцієнт вирівнювання αi , який має індивідуальні значення і знаходиться в межах від 0,8 до 1,0 що враховує середньорічний темп приросту обсягу кошика закріплених доходів бюджету 1-ої адміністративно-територіальної одиниці за роки, які є базовими у розрахунку індексу відносної податкоспроможності.
При здійсненні розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів на 2002 рік αi приймається рівною одиниці для усіх дотаційних бюджетів.
Зазначені кошти є додатковим фінансовим ресурсом місцевих бюджетів, що розподіляється органами місцевого самоврядування між галузями, видатки на які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.
Список рекомендованої літератури
– Конец работы –
Используемые теги: екзамену, дисципліни, Бюджетний, Менеджмент0.07
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: До екзамену з дисципліни Бюджетний менеджмент
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов