Серцево-судинна система у людини здійснює постійний ритмічний рух рідкого середовища – крові в організмі. Її можна умовно поділити на дві частини: центральну – серце і периферичну – судини.
Серед судин розрізняють артерії, що несуть кров від серця до органів і тканин, вени, через які кров тече від органів і тканин до серця, та проміжну ланку між артеріями і венами — капілярні судини. Найбільшою артеріальною судиною, куди кров надходить безпосередньо із серця під великим тиском, є аорта.
Від аорти до органів і тканин відходить велика кількість артерій, які послідовно діляться на дрібніші артерії. Калібр артерій у міру їх розгалуження стає все меншим і меншим. Через це артеріальні стовбури прийнято поділяти на великі, середні і дрібні. Дрібна артерія переходить в артеріолу.
Крупні артерії (аорта, підключичні і сонні артерії) мають товсті стінки, тому витримують великий тиск крові. Стінка артерій складається з трьох оболонок: внутрішньої, ендотемальної оболонки; середньої – гладкі м’язові волокна між якими є еластичні волокна; та зовнішньої, сполучнотканинної оболонки.
Капіляри – найдрібніші кровоносні судини розташовані в усіх тканинах між артеріями і венами. Основна функція капілярів – забезпечення обміну газами і поживними речовинами між кров’ю і тканинами. Тонка стінка капілярів утворена лише одним шаром плоских ендотеліальних клітин. Через неї легко проходять гази крові, продукти обміну речовин, поживні речовини, вітаміни, гормони і лейкоцити (за потреби). Кров з капілярів через післякапілярні венули надходить у венули, які вливаються у вени, калібр яких у міру наближення до серця збільшується.
Вени збирають кров від органів і несуть її до серця. Їхні стінки складаються з тих самих оболонок, що і стінки артерій, але мають менше гладких м’язових і еластичних волокон.
У стінках кровоносних судин розташовані численні нервові закінчення, через що судинна система виконує роль величезної рефлекторної зони, яка бере участь у нейрогуморальному регулюванні кровообігу.