Тема 4: Портфельне інвестування

Мета: поглибити, систематизувати та узагальнити знання студентів щодо здійснення операцій з портфельного інвестування

План вивчення теми

 

1. Поняття та сутність портфельного інвестування. Портфель цінних паперів.

2. Види портфелів цінних паперів. Процес формування портфеля цінних паперів.

3. Процес формування портфелю цінних паперів.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вибір стратегії управління портфелем цінних паперів з урахуванням інвестиційних цілей і поточної або перспективної політики інвестора є важливим процесом при управлінні інвестиціями. Стратегії управ­ління портфелем облігацій, як і стратегії управління портфелем акцій, можуть бути активними і пасивними, але мають свої особливості.

Для всіх активних стратегій найважливішою складовою є необхід­ність регулярного прогнозу очікуваної поведінки чинників, що вплива­ють на ціни й прибутковість портфеля, на ефективність управління.

Під пасивним управлінням розуміють володіння паперами протя­гом відностно тривалого часу з невеликими й рідкими змінами складу портфеля. При цьому додаткові угоди здійснюються в основному для реінвестиції доходів. Пасивні стратегії засновані на мінімальному об­сязі аналізованої інформації й не вимагають систематичного аналізу й прогнозу поведінки ринку в цілому й ринку облігацій зокрема.

Активні портфельні стратегії можна розділити на чотири осно­вних види:

• стратегії, засновані на прогнозі процентних ставок; ■ стратегії, засновані на кривих прибутковості;

• стратегії, засновані на спреді прибутковості;

• стратегії індивідуального вибору цінних паперів.

Відомо, що джерелами доходу для портфеля боргових цінних папе­рів з фіксованим доходом є купонний доход, виграш (або втрати) осно­вного капіталу й доход від реінвестування. Цими джерелами доходу й керуються при виборі відповідної стратегії управління портфелем.

Стратегії, засновані на прогнозі процентних ставок.

Керуючий портфелем, який прогнозує майбутній рівень процент­них ставок, звичайно міняє чутливість портфеля відповідно до очіку­ваних змін процентних ставок.

Якщо як критерій обирається індекс облігацій, то провадиться збільшення дюрації портфеля щодо обраного індексу при зниженні процентних ставок і її зменшення при їх зростанні. Ступінь, на який дюрація керованого портфеля може відрізнятися від дюрації еталон­ного індексу, має задаватися власником портфеля відповідно до його цілей. Нагадаємо, що за станом на кінець 2006 року в Україні відсутній індекс облігацій, і всі прийоми управління й контролю, засновані на такому індексі, застосовуватися поки не можуть.

Дюрація портфеля може бути змінена за допомогою обміну (свопа) облігацій з портфеля на нові облігації, що дозволяє одержати необхід­ний рівень дюрації. Проведені дослідження показують, що неможливо точно прогнозувати зміну процентних ставок і одержувати в результаті постійно підвищену прибутковість (з урахуванням ризику й витрат на проведення необхідних операцій). Але всі трейдери цього прагнуть.

Стратегії, засновані на «зсувах» кривої прибутковості.

Крива прибутковості боргових цінних паперів описує зв'язок між їх строком до погашення та прибутковістю. Як правило, криві прибутко­вості будуються на підставі інформації з державних цінних паперів (у США, наприклад, це казначейські зобов'язання), і тому ці стратегії вико­ристовуються насамперед при операціях з державними облігаціями.

Суть цих стратегій полягає у визначенні оптимального портфеля для одержання вигоди від очікуваних змін форми кривої прибутко­вості. При цьому паралельним зрушенням кривої прибутковості на­зивається зрушення, за якого зміни прибутковості для всіх строків погашення збігаються. Непаралельне зрушення кривої прибутковості означає, що прибутковість для різних строків погашення змінюється на різну кількість базисних пунктів. Підйом кривої прибутковості озна­чає, що спред між прибутковістю довгострокових і короткострокових казначейських облігацій зростає.

Для облігацій, що складають портфель, розходження в строках погашення матимуть істотний вплив на повну прибутковість. Отже, у стратегії, що використовують криві прибутковості й перспективи їх змін, входить відповідний вибір розподілу строків погашення обліга­цій, які включені до портфеля.

Стратегії, засновані на спреді прибутковості, або секторні стратегії.

Ці стратегії включають формування портфеля для одержання ви­годи від очікуваних змін спреда прибутковості між секторами ринку облігацій.

Спред прибутковості є різницею між доходностями до погашення двох облігацій (у цьому випадку між облігаціями різних секторів цього ринку). У цій стратегії використовуються:

• кредитний спред між випусками державних (казначейських) і недержавних (корпоративних, муніципальних, іпотечних) цінних паперів;

• спред між відкличними й невідкличними облігаціями.

Стратегії індивідуального вибору боргових цінних паперів.

Ці стратегії полягають у визначенні недооцінених або переоціне­них паперів. При цьому для облігацій використовуються такі основні ознаки:

• прибутковість аналізованого випуску вище, ніж у випусків із порівнюваним рейтингом;

• очікується, що прибутковість випуску знизиться (ціна зросте), тому що аналіз показує, що рейтинг цього випуску буде ймовірно підвищений.

Це відомі прийоми фундаментального аналізу на ринку цінних паперів.

Індексні стратегії управління портфелем облігацій.

Індексування полягає в побудові портфеля, поведінка якого від­творює поведінку певного індексу облігацій. Це розповсюджена мо­дель пасивного управління портфелем. При цьому різко знижуються витрати на комісійні, часто не потрібні дорогі послуги професійних консультантів і керуючих. Однак дублювання індексу не завжди від­повідає інвестиційним цілям клієнта.

Імунізація портфеля облігацій.

Один з корисних прийомів управління портфелем облігацій відо­мий під назвою імунізація. Цей прийом дозволяє керуючому порт­фелем підвищити впевненість в одержанні очікуваної суми доходу в планований строк.

Імунізація досягається шляхом формування портфеля облігацій з однаковою дюрацією. Однак обчислення показують, що в таких випадках існує кілька різних портфелів, які можуть мати однакову задану дюрацію. Одним з можливих рішень для такої ситуації є ви­бір портфеля, що при заданій дюрації має найвищу прибутковість до погашення.

Зміна структури портфеля завжди пов'язана з необхідністю до­даткових витрат. Вони звичайно включають комісію брокерові, втрати від зміни цін і різницю між ціною покупця й продавця. Ці витрати слід порівнювати з розміром передбачуваної вигоди від перегляду портфеля.