Напрями вдосконалення та розвитку МВК системи.

1. Зміст і суть міжнародних валютно-кредитних відносин. Валютна система.

Міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини — це відносини, що виникають між суб'єктами світового ринку й відображають ступінь і глибину розвитку світогосподарських та інших зв'яз­ків. Хоча міжнародні валютно-фінансові та кредитні від­носини виникли задовго до утворення світового господарст­ва, відносно зрілої форми вони набули в умовах високого рівня розвитку світогосподарських зв'язків.

Міжнародні валютно-кредитні відносини становлять сферу обмі­ну в системі світового господарства. Вони являють собою завер­шальну стадію в процесі руху, переміщення різноманітних всезростаючих ресурсів між суб'єктами світогосподарських зв'язків, що знаходить свій вираз в такій інтегральній категорії, як платіжний баланс держави.

Операції з валютою являють со­бою складову частину грошово-кредитної сфери, активно впливаючи на стан державного бюджету й економічного зро­стання. Товарообіг і рух факторів виробництва, науково-технічне і гуманітарне співробітницт­во, культурний обмін і туризм обслуговуються через валютні операції.

Міжнародні валютні відносини — одна з головних складових МЕВ. Найважливі­шим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система.Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. У свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин.

Національна валютна система — це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійсню­ються міжнародні розрахунки, утворюються та використову­ються валютні кошти держави. Основні елементи національ­ної валютної системи визначаються національним законо­давством.

Регіональні валютні системи створюються в межах міжнарод­них інтеграційних угруповань та валютних блоків. Вони характери­зуються, як правило, наявністю власної міждержавної або наднаціо­нальної (колективної) валюти, механізму взаємної валютної координації та регулювання (європейська змія) та інших важливих атрибу­тів, які виокремлюють їх у відносно відособлені ланки міжнародних валютно-кредитних відносин.

Світова валютна система— це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це су­купність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахун­ковий оборот у рамках світового господарства.

Головне завдання світової валютної системи полягає в ефективному опосередкуванні платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міждержавної госпо­дарської діяльності, створенні сприятливих умов для розвитку виробництва та МПП, забезпечення без­перебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

Світова валютна система включає світовий грошовий товар, валютний курс, ва­лютні ринки та міжнародні валютно-фінансові організації.

Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовиминазивають гроші, які обслуговують міжнародні економічні, політичні та культурні відносини, а грошова операція, завдяки якій в даній країні можна придбати платіжні засоби, що є дійсними і можуть бути використані за кордоном, є операцією валютною.

Отже, світова валютна система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню МЕВ, або, навпаки, — обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток МЕВ значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів.

2. Грошова структура міжнародної валютно-кредитної системи.

Міжнародна валютна система складається з двох го­ловних грошових блоків: резервні національні валюти; наднаціональні валюти.

Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Першими світовими грошима, ще виконували усі відповідні функції, були дорогоцінні метали, голов­ним чином золото і срібло. Однак поступово вони витіснялись із внутрішнього і міжнародного обміну і замінювалися національними валютами, що виконують роль міжнародних грошей.

Прийнято розрізняти міжнародну торгову та міжнародну резервну валюту, функції яких виконують деякі національні гроші.

Міжнародна торгова валюта слугує для оцінки та опосередкуван­ня міжнародних торгових операцій, якими є експорт і імпорт товарів, послуг, капіталів тощо. У даному випадку вона виконує ті ж самі функції, що й національна валюта, тобто міри вартості і масштабу цін, засобу платежу і нагромадження. На міжнародних валютних ринках торгова валюта виступає як товар, є предметом купівлі-продажу. Її ціна (валют­ний курс) змінюється залежно від попиту і пропозиції. Йдеться про операції переважно приватного характеру.

Інша сфера, в якій обертаються світові гроші, пов'язана із взаємодією країн як суб'єктів МЕВ. У даному випадку світові гроші, будучи валютним резервом держави, використовуються передусім для покриття дефіциту платіжного ба­лансу, позик, кредиту, допомоги тощо. На цьому рівні валютні ре­зерви забезпечують здійснення офіційних, тобто державних фінан­сових операцій, у яких суб'єктами виступають не приватні особи (фізичні), а лише держави та їхні уряди. Мова йде при цьому про од­накові за якістю гроші, але про різні рівні суб'єктів їх використання та застосування.

Головна функція міжнародної резервної валюти — створення ва­лютних державних резервів (функція нагромадження та скарбу). Во­на ж виступає інтегруючою одиницею, в якій визначається паритет національних валют і таким чином здійснюється їх зіставлення. Між­народна резервна валюта використовується для збереження відносно стабільного валютного курсу.

Міжнародними стали валюти тих держав, національна економіка яких мала найбільшу вагу у світовому господарстві і значною мірою впливала на міжнародну торгівлю і вивіз капіталу. Інші валюти виконують лише окремі функції, виступаючи, на­приклад, як міжнародна торгова валюта.

Поширеною міжнародною торговою (водночас і резервною) валютою є долар США. На сучасному етапі конкуренцію долару складає евро.

Процес демонетизації золота загострив проблему міжнародної валютної ліквідності. Проекти створення міжнародних розрахункових одиниць почали розроблятися ще в 40-ві роки XX ст. і пов'язані з ім'ям Дж. Кейнса.

Першою колективною валютною одиницею, що порівняно широ­ко застосовувалася на Заході, був епуніт (European Payment Unit) — розрахункова одиниця Європейського платіжного союзу, створе­на в 1950 р. Епуніт використовувався в межах Європейсько­го платіжного союзу, членами якого були 17 країн Західної Європи. Наприкінці 1958 р. була введена взаємна конвертованість захід­ноєвропейських валют, і епуніт припинив своє існування.

У 1961 р. стала застосовуватись інша валютна одиниця — ЄРО (європейська розрахункова одиниця — European Unit of Account).

Наступними колективними валютами стали перевід­ний рубль (1964 p.), що обслуговував розрахунки між країнами—члена­ми Ради Економічної Взаємодопомоги, та СДР, (у вересні 1967 р. в Ріо-де-Жанейро на спеціальній сесії МВФ був прийнятий план її створення).

Однією з перших розрахункових одиниць, створених за принци­пом «кошика» валют, була європейська складова одиниця ЮРКУ.

Особливе місце серед колективних валют займала Європейська валютна одиниця (ЕКЮ). — European Currency Unit (ЕКЮ). Сьогодні це євро.

Таким чином, міжнародна валютна система розвивається в даний час двома взаємопов'язаними суперечливими шляхами. З одного боку, посилюються роль і значення глобальних валютно-фінансових струк­тур (МВФ, Група Світового банку), що відповідає потребам транснаціоналізації та глобалізації економічного розвитку. З іншого боку, від­буваються процеси регіоналізації валютно-кредитних відносин, фор­мування валютних блоків (зон).