Першою формою організації грошово-валютних відносин, яка базувалась на використанні золота як грошового товару є золотий стандарт. Уперше золотий стандарт як тип грошової системи склався у Великобританії наприкінці XVIII ст. У більшості країн світу система золотого стандарту була запроваджена в останній третині XIX ст. На той час серед провідних країн світу виділялася Великобританія, частка національної валюти якої складала в міжнародних розрахунках у 1913 р. 80 %. Саме тому золотий стандарт до 1914 р. прийнято було називати стерлінговим стандартом.
Юридично оформлена ця валютна система була на міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Золотий стандарт функціонував від початку XIX р. до 1914 р. безперервно і протягом короткого періоду — в 1920-ті роки.
Структурними принципами системи золотого стандарту були такі:
1. Її основу становив золотомонетний стандарт.
2. Кожна національна валюта мала золотий вміст, згідно з яким установлювався її золотий паритет.
3. Склався режим вільного плавання валют у межах "золотих точок".
Система золотого стандарту в своєму історичному розвитку пройшла три етапи: золотомонетного, золото зливкового та золотодевізного стандартів.
При золотомонетній формі золотого стандарту не було будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати і купувати, безперешкодно перевозячи його з однієї країни в іншу. Ціна на валютний метал встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежувалися державою й операції з платіжними документами, цінними паперами та засобами кредиту (векселями, чеками тощо), а також вивіз капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам механізму ціноутворення.
Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів. Від самого початку свого існування система золотомонетного стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабільність.
Перша світова війна найбільшою мірою і остаточно дестабілізувала систему золотомонетного стандарту. Адже для фінансування війни європейські країни мусили вдатися до значних розмірів кредитів у своїх центральних банків і призупинити обмін на золото своїх валют, встановивши примусовий курс.
Прагнення до валютної стабільності примусило більшість країн світу відновити золотий стандарт, від якого вони відмовилися в роки Першої світової війни. За період з 1924 по 1928 р. європейські країни відновлюють золотий стандарт, але вже в модифікованому вигляді золотозливкового стандарту.
Система золотозливкового стандарту — перехідна форма золотого стандарту. Вона сформувалася в ряді високорозвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і проіснувала до "великої депресії" 1929—1933 pp. Суть цієї урізаної системи золотого стандарту полягала в тому, що національні валюти провідних західних країн (Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш ніж 12,4 кг кожний. Таким чином, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими, сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків).
В країнах, які зазнали поразки у Першій світовій війні, а також в багатьох колоніальних та залежних країнах було впроваджено систему золотодевізного стандарту, що базувалася на золоті та провідних валютах світу.