Друга світова війна визначила перебіг подальшого розвитку всієї світової економіки. США вийшли з війни наймогутнішою нацією, з непошкодженою структурою економіки, зосередивши у себе 70 % світових запасів золота та валютних резервів. Європа та Японія, навпаки, виснажені війною, потребували фінансового і фізичного капіталу для відбудови економіки. Бреттон-Вудську угоду (липень 1944 р.) було, таким чином, укладено між сильним, тобто США, і слабким, тобто Європою, партнерами.
У липні 1944 р. на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США) була юридично оформлена нова валютна система — Бреттон-Вудська валютна система.
Основні риси цієї системи були визначені в прийнятих на Бреттон-Вудській конференції угодах,які почали діяти з грудня 1945 р. і полягали в тому, що:
1) за золотом зберігалася функція світових грошей в тій мірі, в якій воно залишалося загальним втіленням багатства та використовувалося для остаточних розрахунків між країнами, однак масштаби його використання в міжнародних валютних відносинах значно звузилися;
2) поряд із золотом у міжнародному обігу використовувалися національні грошові одиниці окремих країн — долар США, а також меншою мірою — англійський фунт стерлінгів. Офіційно цю систему почали називати золотовалютним, а неофіційно – золото доларовим стандартом;
3) резервні валюти могли обмінюватися на золото;
4) встановлення валютних курсів та взаємний обмін валют здійснювалися на основі узгоджених країнами — членами МВФ валютних паритетів, виражених одночасно в золоті та доларах США.
5) ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більше ніж на 1%;
6) на валютних ринках національні валюти вільно обмінювалися на долари США та одна на іншу за курсами, які коливалися в межах 1 %. На основі вільної конвертованості валют
здійснювалися багатосторонні розрахунки між країнами;
7) міжнародне регулювання валютних відносин здійснювалося переважно через посередництво МВФ, який забезпечував додержання країнами — учасниками Фонду офіційних валютних паритетів, курсів і вільної конвертованості валют. Для зміни паритетів або введення валютних обмежень обов'язково потрібна була згода МВФ.
Бреттон-Вудська угода зберегла принцип вільної торгівлі, для чого бажаним було усунення протекціонізму та відновлення конвертованості за зовнішньоторговельними операціями. Для допомоги слабким країнам заснували другу організацію — Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який мав забезпечити інвестування й розвиток найбідніших країн світу, У 1947 р. у Женеві 23 країни підписали угоду під назвою Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), створивши організацію для сприяння ліквідації торговельних бар'єрів між країнами.
Бреттон-Вудська система існувала до 1973 p., а окремі елементи — до 1976 p., коли було припинено розмін доларів на золото і введено плаваючі валютні курси.