Ямайська валютна система.

У січні 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) було підписано уго­ду, що стала основою четвертої світової валютної системи — Кінгстонської (Ямайської), яка набула чинності 1 квітня 1978 р.

Головні положення Кінгстонської валютної системи були юридично оформлені у серії поправок до Статуту МВФ, сутність яких така:

• кожна країна — член МВФ на свій розсуд може вибирати режим курсу власної валюти, тобто фактично узаконювався режим "плаваючих" курсів, до яких більшість країн прийшла раніше, коли в березні 1973 р. було введено режим "плаваю­чих" курсів для своїх валют всупереч вимогам статуту МВФ;

• золото перестає бути еталоном вартості в міжнародній ва­лютній системі і відповідно відміняється його офіційна ціна;

• відбувається процес повної демонетизації золота — виве­дення його з внутрішньої сутності гро­шово-валютних відносин як це було при системі золотомонет­ного стандарту і перетворення його на звичайний, хоч і страте­гічний, товар з правом вільної купівлі-продажу на світових валютних аукціонах.

• юридичне надання права кожній з валют країн — учасниць Кінгстонської системи виконувати роль резервної валюти, але в перспективі перевага віддавалася СПЗ;

• взаємна домовленість учасників Кінгстонської угоди про надання виконавчому органу МВФ — Директорату — широких повноважень для здійснення нагляду за виконанням країнами своїх зобов'язань за угодою, особливо у відношенні дотриман­ня ними погоджених валютних курсів.

Створення Кінгстонської валютної системи поки ще не завер­шено. Однак уже сьогодні цілком очевидним є той факт, що долар США продовжує зберігати своє провідне становище в системі міжнародних валютних відносин як міжна­родний платіжний засіб, не розмінний на золото.

Кінгстонська валютна система поки що не забезпечує по­вністю валютну стабілізацію у світі. Нині в рамках Кінгстонської угоди намітилась тенденція пере­ходу від доларового стандарту до багатовалютного, який включає поряд з доларом США євро, японську єну, що безумовно означає посилення конкурентної боротьби між трьома світовими валют­но-фінансовими центрами: США, Західною Європою і Японією.