В даний час виразкова хвороба шлунка і ДПК є розповсюдженим в усьому світі захворюванням, яким страждає 10-20% усього дорослого населення. Тільки в Україні число зареєстрованих хворих складає 5 млн. чоловік, при цьому кожен другий лікується в стаціонарі, а кожен третій втрачає працездатність повторно на протязі одного року. Нерідко виразкова хвороба є причиною інвалідності, вона може давати тяжкі ускладнення, які у ряді випадків призводять до летальних наслідків.
У сучасній гастроентерології немає проблеми більш суперечної з масою невирішених питань, чим лікування хворих з виразковою хворобою шлунка і ДПК. Незважаючи на величезну кількість публікацій, на сьогоднішній день немає єдиного підходу щодо принципових позицій етіології, патогенезу, методів лікування та профілактики. За більш ніж віковий період хірургії виразкової хвороби терапевти від призначення соди перейшли до застосування блокаторів протонної помпи і ерадікації Helicobacter pylori, хірурги – від випалювання виразок, резекції шлунка до селективної проксимальної ваготомії (СПВ), ендоскопічних методів гемостазу. Діапазон думок про роль і місце хірургічних втручань, показань до операції і вибір оптимальних методів залишається надзвичайно широким. При цьому, немає згоди не тільки між хірургами і терапевтами, але і між різними хірургічними школами. Не дивно, що в цій ситуації результати як консервативного, так і оперативного лікування хворих на виразкову хворобу залишаються незадовільними: спостерігаються часті рецидиви захворювання, «переліковування» хворих до розвитку ускладнень, висока частота післяопераційної летальності.
Класифікація.Питання термінології і класифікації виразкової хвороби є дуже важливими і мають далеко не тільки академічне значення, оскільки визначають зміст подальших лікувальних і діагностичних заходів.
Так що ж це таке: виразкова хвороба чи пептична виразка? Це загальне чи місцеве захворювання? Яке сьогодні можна дати визначення, що найкраще відповідає практичним задачам. Як це не дивно, але загальноприйнятого визначення, що відповідає потребам практики, дотепер немає. Наведемо декілька прикладів.
Велика медична енциклопедія (1986, т.28): “Виразкова хвороба – хронічне захворювання, що рецидивує і характеризується утворенням виразки в шлунку чи дванадцятипалої кишці в наслідок розладу загальних і місцевих механізмів нервової та гормональної регуляції основних функцій гастродуоденальної системи, порушенням трофіки і розвитку протеолізу слизової оболонки”.
Рисс Е.С. (1995): “Під виразковою хворобою варто розуміти самостійне (первинне) формування укритої виразками внутрішньої поверхні травної трубки, що контактує з активним шлунковим соком”.
Передерій В.Г. (1998): “Виразкова хвороба чи пептична виразка – складний патологічний процес, в основі якого лежить запалення слизової оболонки гастродуоденальної зони, у більшості випадків інфекційних походжень, з формуванням локального ушкодження слизової оболонки верхніх відділів травного каналу, як відповіді на порушення ендогенного балансу місцевих факторів “агресії” і “захисту”.”
Слід зазначити, що в країнах СНД широке використання знаходить термін “виразкова хвороба”, а в країнах Західної Європи й Америки розповсюджений термін “пептична виразка”, відбитий у міжнародній класифікації хвороб 10го перегляду, в основі якої лежить розподіл по локалізації.
Класифікація виразкової хвороби (МКБ-10) прийнята ВООЗ у 1992р.
К.25 Виразка шлунка включаючи ерозії (гострі) шлунка: пілоричного відділу; шлунка.
К.26 Дуоденальна виразка включаючи ерозії (гострі) ДПК: ДПК; постпілорічні.
К.28 Гастроєюнальна виразка включаючи: виразки чи ерозії: анастомозу; гастроколька; гастроінтестинальна; гастроєюнальна; еюнальна; маргінальна; виразка стоми.
На сьогоднішній день широке застосування в хірургічній практиці знаходить класифікація виразок шлунка, що запропонована H.Johnson (1965), відповідно до якої виділяють три типи шлункових виразок:
І тип – виразки малої кривизи шлунка.
ІІ тип – виразки шлунка з наявністю виразки ДПК.
ІІІ тип – препілоричні виразки (у зоні до 3 см вище воротаря).
Автор цієї класифікації показав, що виразки шлунка І типу, які найбільш часто зустрічаються, супроводжуються зниженою чи нормальною кислотоутворюючою функцією шлунка. Виразки ІІ й ІІІ типу в більшості випадків належать до “гіперсекреторних” і по клініко-патофізиологічних характеристиках наближаються до дуоденальних.
У 1990 році A.G.Johnson, ґрунтуючись на цій класифікації, розширив її і запропонував додатково виділяти ще два типи виразок:
IV тип – гострі поверхневі виразки.
V тип – виразки шлунка, що розвиваються в наслідок синдрому Золлінгера-Елісона (у сполученні з дуоденальною виразкою чи без неї).
Єдиної загальноприйнятої клінічної класифікації виразкової хвороби не існує. В основу численних класифікацій на сучасному етапі покладені етіологічні і патогенетичні принципи; вони часто відбивають особисту точку зору автора, що приділяє більшу увагу тій чи іншій ланці патогенезу. Однак, принципово, у даний час прийнято розрізняти дві клініко-анатомічні форми – виразки ДПК і виразку шлунка, що має велике практичне значення. Для хірургів це необхідно при встановленні показань до операції і виборі методу оперативного лікування.
З практичної точки зору, на наш погляд, найбільш обґрунтованою і зручною є класифікація виразкової хвороби, що запропонована А.П.Черноусовим (1996).