Методичні вказівки до вивчення теми
Починаючи аналіз вчення про злочинність, потрібно пам'ятати, що злочинність підлягає вивченню:
а) на всеосяжному (макро-) рівні як соціальне явище, як суспільний процес, що виконує в суспільстві та світі (транснаціональна злочинність) певні функції;
б) як елемент функціонування громади і певної соціальної спільноти, що змінюється за часовими і локальними показниками (географічний розподіл, національні традиції та їх зв'язок з характеристиками окремих груп злочинів: наприклад, наркобізнес);
в) нарешті, як проблема розуміння індивідуального відбору злочинців та їх жертв у порівнянні з правослухняними громадянами (індукція від закономірностей індивідуальної злочинної поведінки і розвитку особистості злочинців і їх жертв на рівень загального, — до закономірностей злочинності і віктимності як соціальних процесів).
При вивченні визначення злочинності потрібно пам'ятати, що в теорії кримінології злочинність розглядалася і як механічна сукупність злочинів і осіб, які їх вчинили, як система злочинів; як соціальне явище, інститут, процес, що виконує в суспільстві певні функції; і навіть як індивідуальна властивість певних типів людей (наприклад, серійних вбивць).
Логіка наукових досліджень призвела до висновку, що злочинність— це системна форма соціальної активності людей. Вона має характер відносно масового, кримінально-правового явища, що реалізується у системі злочинів, які вчинюються на певній території протягом певного часу.
Студент повинен пам'ятати та вміти аналізувати основні властивості злочинності (відносна масовість; мінливість; соціальність; «зв'язаність» нормами кримінального закону); характеристики злочинності (суспільна небезпека; нормативність; здатність до самовідтворення) функції злочинності (політичну; економічну; культурологічну; інтегративну новаторську), а також уміти описувати системні взаємозв'язки злочинності з іншими видами девіантної поведінки і структурні взаємозв'язки окремими групами злочинів.
Враховуючи, що злочинність — універсальне явище соціуму, яке входить взагалі у систему світової спільноти, своєрідна форма активності властива будь-якому суспільству із сформованою ціннісно-нормативною структурою та об'єктивована у конкретних кількісних показниках студент повинен уміти грамотно визначати основні показники злочинності, розраховуючи відповідні їх кількісні значення по формулах і методиках, які наводяться в курсах лекцій.
Студент має пам'ятати та вміти пояснювати такі основні закономірності розвитку злочинності у світі:
1. Зростання об'єму зареєстрованої злочинності, особливо корисної та корисно-насильницької, у державах Центральної та Східної Європи, що пов'язано з певною криміналізацією держав на Сході Європи.
2. Зв'язок злочинності з процесом соціально-економічного розвитку суспільства та зростанням народонаселення.
3. Зростання кількості транснаціональних та екологічних злочинів.
4. Підвищення ролі та значення організованої злочинності в структурі національної злочинності. Набуття злочинністю нових якісних характеристик у світовому масштабі: кримінального професіоналізму та кримінальної спеціалізації, озброєнності і т. ін.
5. Зміни у системі соціального контролю з наголосом на зниженні застосування покарання у виді позбавлення волі, уніфікації систем профілактики злочинів
Слід пам'ятати, що кожна відповідь на питання практичного заняття має бути аргументована та супроводжуватися посиланнями на матеріали кримінальної статистики, результати монографічних досліджень, правозастосовчу практику і завдання та задачі, що розв'язуються.
План семінарського заняття з вивчення теми
1. Поняття кримінології як соціально-правової науки та її предмет.
2. Завдання та функції кримінології.
3. Методологія і методи кримінології.
4. Місце кримінології у системі наук, її зв’язок з юридичними та іншими науками.
5. Система науки кримінології.
Словник найчастіше вживаних термінів за темою
Кримінологія (від лат. criminis — злочин і грец. logos — вчення) — наука, яка вивчає злочинність, її детермінанти, особу злочинців, а також методи і форми протидії злочинам.
Завдання кримінології — комплексний аналіз чинників, з якими пов'язане існування злочинності, і опрацювання проблем їх нейтралізації на основі вивчення закономірностей суспільного розвитку.
Предмет кримінології — те, що вона вивчає. До основних елементів П. к. відносяться: злочинність як суспільне небезпечне соціально-правове явище, її тенденції та закономірності, що оцінюються з точки зору минулого, теперішнього та майбутнього; причини злочинності та окремих її видів; особа злочинців та механізм злочинної поведінки; запобігання злочинності. До додаткових елементів П. к. відносять методику аналізу злочинності, "фонові явища", історію кримінології, проблеми віктимології та суїцидальної поведінки, планування і прогнозування профілактичної діяльності.
Функції кримінології — 1) діагностична, тобто виявлення і фіксація певних фактів соціальної дійсності, відображення їх властивостей; 2) пояснювальна (етіологічна), тобто пояснення на основі емпіричних даних та теоретичних положень суті об'єктів, що вивчаються, зокрема, закономірностей злочинності, її причин, формування особи злочинця, функціонування системи попередження злочинності; 3) прогностична, тобто передбачення тенденцій розвитку кримінологічне значущих явищ та процесів, особливостей їх протікання в майбутньому; 4) прикладна, тобто озброєння усіх суб'єктів профілактики злочинів науковими знаннями.
Етапи розвитку кримінології — а) становлення кримінології (початок 20-х — середина 50-х років XX ст.); б) оформлення кримінології як самостійної науки (середина 50-х — середина 60-х років XX ст.); в) сучасна кримінологія.
Антропологічна теорія Ч. Ломброзо — вчення, що стверджує вічне існування злочинності у людському суспільстві та вважає, що його філософською основою є позитивізм, поєднаний з соціал-дарвіністськими ідеями. Ч. Ломброзо "злочинна людина" вивчена на основі антропології, судової медицини та тюрмознавства. Він висловив думку про те, що злочинна людина — це атавістичний тип, який має низку фізичних і психічних рис, що зближують його з дикунами і, навіть, тваринами.
Біологічний напрямок у кримінології — вчення, що переносить закони біології на суспільні явища, у тому числі на пояснення Причин злочинності. Родоначальник цього напрямку — італійський лікар-психіатр Ч. Ломброзо (1836 — 1900). Він створив теорію природженого злочинця й типів злочинців.
Класична школа в кримінології — теорія, яка у центрі своєї уваги ставила злочин та наполягала на рівному покаранні за однакові провини. Відповідно до K. ш. "людина-гедоніст" намагається отримати задоволення та уникнути неприємних відчуттів, вона наділена свободою волі такою мірою, що має можливість вибирати між добром і злом.
Позитивістська школа в кримінології — детерміністська теорія, відповідно до якої злочинна поведінка не обирається правопорушником вільно, а зумовлюється біологічною спадковістю та негативними соціальними факторами.
Психологічна теорія злочинності — концепція, що грунтується на гіпотезі незмінності олігофренічного характеру особи злочинця. Одним із засновників вважається американський вчений X. Гаддард.
Соціогенна теорія злочинності — вчення, що розглядає злочинність як продукт соціального середовища і називає причинами Соціальну дезорганізацію, конфлікт норм, відчуженість особи, відсутність роботи, обмеження доступу до освіти, професійного зростання та інші соціальні чинники.
Соціологічний напрямок у кримінології — концепція, яка при з'ясуванні причин злочинності приділяє основну увагу екзогенним факторам, а також вивченню масових соціальних явищ. Представники цього напрямку дотримуються дво- або тричленної класифікації причин (факторів) злочинності: індивідуальні (стать, вік, ра-f.ca та ін.); фізичні (географічне середовище, пора року, клімат та ін.); соціальні (безробіття, рівень цін на продукти, заробітна платня тощо).
Інформація кримінологічна — дані про стан, структуру та динаміку злочинності, про причини злочинів, особу злочинців та заходи попередження злочинів. L к. має відповідати таким вимогам: повноті, своєчасності, достовірності. Головними джерелами L к. є статистична звітність про злочинність та результати боротьби з нею, дані кримінологічних досліджень.
Детермінізм (від лат. determinaze — визначати) — закономір-Ji на залежність певних явищ від факторів, що їх спричинюють.
Детермінанти злочинності — чинники (фактори) у різних !сферах і на різних рівнях суспільного життя, що обумовлюють злочинність.
Етіологія злочинності — сукупність науково-обгрунтованих уявлень про причини виникнення злочинності чи окремих її видів.
Географія злочинності — просторово-часова розповсюдже-ність кримінально-караних діянь (за рівнем, структурою, динамікою), пов'язаних із специфікою різних регіонів світу, різних країн чи адміністративно-територіальних одиниць, однієї держави, із чисельністю, структурою та розселенням населення, із особливостями форм організації життя людей, умовами праці та відпочинку, культури та побуту, національних традицій тощо.
Динаміка злочинності — 1. Зміни стану і структури злочин-it! ності за певний період та на певній території. 2. Кількісні та якісні !показники зміни злочинності в цілому за певний проміжок часу {(зниження або зростання, зміни в структурі тощо).
Криміногенний фактор — чинник, який детермінує злочинність в цілому або окремий її вид.
Кримінологічна характеристика — опис властивостей, закономірностей, тенденцій, факторів злочинності або окремих її видів, а також ознак особи злочинців (окремих їх типів).
Індекс віктимізації — співвідношення всіх потерпілих від злочину осіб до загального числа осіб, які проживають на певній території за певний відрізок часу. І. в. розраховується за формулою:
ib = K п. з. / K н.,
де: K п. з. — кількість потерпілих від злочину; kh. — кількість населення.
Індекс латентності злочинності— показник, що становить співвідношення незареєстрованої злочинності до зареєстрованої її частини.
Індексні злочини — показник, що означає групу найтяжчих та поширених злочинів, які за єдиною методикою реєструються на всій території США.
Індекс судимості — показник, що характеризується кількістю осіб, засуджених до кримінального покарання, за певний період на певній території у розрахунку на 100 тис. осіб віком понад 14 років, які мешкають на цій території. І. с. розраховується за формулою:
І. с. = P х 100 000 / N,
де: P — кількість осіб, які засуджені до кримінального покарання (наприклад, протягом одного року); N — кількість населення віком від 14 років, що мешкає на даній території.
Інтенсивність злочинності — її поширеність серед усього населення або його окремих груп на певній території за певний проміжок часу.
Коефіцієнт (індекс) злочинності — показник поширення злочинності в регіоні, що визначається відношенням кількості злочинів (злочинців) у розрахунку на 1,10,100 тис. населення у певний період. Визначається за формулою:
K= 3 х 1 (10, 100 тис.) / H,
де: 3 — злочини (злочинці); H — населення, регіону.
Коефіцієнт злочинності неповнолітніх — показник, який характеризується кількістю вчинених, за певний період на певній території злочинів у розрахунку на 100 тис. осіб віком 14—18 років. Обчислюється за формулою:
Kn= In х 105 / Nn,
де In — кількість злочинів, вчинених особами віком 14—18 років, зареєстрованих на певній території за певний період;
Nn — кількість населення віком 14—18 років, що мешкає на цій території.
Коефіцієнт "ураженості" злочинністю — відношення частки контингенту злочинців до всього населення, що входить до вікової групи, для якої законом за вчинення злочинів передбачена кримінальна відповідальність.
Відносні показники кримінально-правової статистики —{кількісна характеристика двох взаємопов'язаних величин (наприк-J лад, коефіцієнт злочинності).
Латентна злочинність — невиявлеиі або незареєстровані злочини, що не знайшли свого відображення в офіційній статистичній звітності.
Латентність природна — сукупність злочинів, відомих лише злочинцям.
Латентність штучна — сукупність злочинів, що приховуються посадовими особами, які відповідають за їх реєстрацію.
Лінійний коефіцієнт структурного зрушення злочинності —відносний показник злочинності, що використовується для виявлення відмінностей її структури у часі (динаміка) та просторі (територіальний розподіл) і визначається як різниця питомої ваги окремих елементів порівнюваних структур.
Метод експертних оцінок — узагальнення та статистичне опрацювання думок спеціалістів щодо перспектив розвитку того чи іншого явища.
Метод екстраполяції — вивчення показників злочинності на сучасному етапі та у ретроспектив! і перенесення виявлених закономірностей на перспективу.
Метод узагальнюючих показників — перетворення абсолютних величин в так звані узагальнюючі показники (середні та відносні величини), що характеризують одним числом найтиповіші сторони явищ, що вивчаються. Поширеним видом узагальнюючих показників є так звані коефіцієнти злочинності, тобто кількість злочинів на 10 або 100 тис. осіб. Ці коефіцієнти дають можливість порівняти злочинність на певних територіях з різною кількістю населення.
Методи статистичні — сукупність прийомів і способів кількісного вивчення об'єктів кримінологічних досліджень, що грунтуються на застосуванні закону великих чисел і орієнтовані на виявлення вірогідних закономірностей злочинності та пов'язаних з нею явищ.
Методи кримінологічних досліджень — включають в себе: спостереження, вивчення документів, опитування, соціометрію та експеримент тощо.
Методи кримінально-правової статистики — зводяться до таких: а) метод масового спостереження; б) метод зведення і групування; в) метод узагальнюючих показників.
Методи соціологічні — анкетування, інтерв'ювання, тестування, вивчення документів, експертні оцінки.
Методика кримінологічних досліджень — сукупність конкретних прийомів, способів, засобів збирання, опрацювання та аналізу інформації про злочинність, її причини, особу злочинців, а також боротьбу з нею.
Механізм злочинної поведінки — взаємодія особистісних факторів з зовнішнім середовищем в процесі формування злочинної поведінки особи, при якій виділяються такі її етапи: а) формування особи з антисуспільною орієнтацією; б) мотивація злочину; в) прийняття рішення про його скоєння; г) реалізація цього рішення та настання суспільне небезпечних наслідків.
Показник інтенсивності злочинності — відношення числа зареєстрованих злочинів до кількості населення певного регіону.
Показник злочинної активності населення — відношення кількості осіб, які вчинили злочини, до кількості населення певного регіону.
Показник криміногенної активності — відношення числа злочинів до кількості осіб, що їх вчинили.
Стан злочинності — абсолютна кількість злочинів і осіб, які їх вчинили, на певній території за певний відрізок часу.
Статистика правова — наука, що кількісно вивчає різноманітні сторони правопорушень: їх структуру, динаміку, причини, сукупність заходів боротьби з ними. C. п. поділяється на три самостійні галузі: а) кримінально-правову, що має своїм об'єктом кількісну сторону злочинності та заходи щодо її запобіганню; б) цивільно-правову, що має своїм об'єктом правопорушення, що розглядаються в судах, арбітражі, нотаріаті; в) адміністративно-правову, об'єктом якої є кількісна сторона адміністративних порушень та заходи боротьби з ними.
Питання для опанування та обговорення
1. Поняття злочинності (різні точки зору).
2. Кількісні та якісні показники злочинності.
3. Динаміка злочинності.
4. Латентна злочинність, її види та засоби виявлення.
5. Загальне поняття детермінації злочинності. Криміногенні фактори сучасної злочинності в Україні (об’єктивні та суб’єктивні фактори).
6. Тенденції і перспективи злочинності на сучасному етапі розвитку Української державності.
7. Виникнення кримінології як науки та історія її розвитку.
8. Школи кримінології та їх представники.
9. Сучасні українські кримінологи.
10. Розвиток кримінології в 20-30 роки ХХ ст., відновлення її в 60-ті роки ХХ ст. та її сучасний стан.
11. Нові напрямки у функціонуванні спеціалізованих науково-дослідних установ в Україні після 1991 р. та діяльність Кримінологічної асоціації.
12. Злочинність як фундаментальна категорія кримінології.
13. Різні точки зору щодо визначення злочинності. Злочинність як соціальне явище. Злочинність як правове явище.
Самостійна робота для вивчення теми:
Тести