Заперечення проти виникнення процесу. Практично дуже важливим засобом захисту відповідача проти позову є його заперечення проти самого виникнення процесу, проти порушення проти нього цивільно-правового спору. Не торкаючись ще питань обгрунтованості переконливості матеріально-правової вимоги, заявленої йому позивачем, відповідач прагне довести суду незаконність звернення позивачем з позовом у суд, неможливість розгляду цієї вимоги судом.
Відомо, що за діючим цивільним процесуальним законодавством ст. 4 ЦПК УРСР будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Метою такого звернення є вимога про розгляд у судовому порядку конкретної цивільної справи і одержання по ній сприятливого для себе судового рішення.
Цій меті позивача протистоїть протилежна кінцева мета відповідача - спростувати вимоги позивача. Це спростування переслідує передусім досягнення найближчої мети-доказ незаконності неправомірності виникнення самої цивільної справи у суді Є. Пушкар, До питання про закриття провадження у цивільних справах Радянське право, 1968 р 2 Широка можливість у зверненні з позовом до суду ст. 4 ЦПК однак не означає, що будь-яка адресована до суду вимога автоматично приводить до виникнення процес . Існує ряд обставин передумов права на пред явлення позову і умов прийняття позовної заяви судом, які у кожному конкретному випадку дозволяють точно визначити правомірність виникнення цивільної справи у суді, правильність прийняття судом позовної заяви до свого судо чинства В. Пучинський.
Прийняття заяв по цивільних справах. Радянська юстиція 1966 р. 1. Саме на ці обставини і може посилатися-відповідач, оспорюючи законність правомірність виникнувшої у суді справи. Наука цивільного процесуального права розрізняє два види передумов права по пред явленню позову позитивні і негативні. Позитивні передумови - це такі обставини, наявністю яких визначається правомірність виникнення процесу.
Негативні передумови - це обставини, відсутністю яких визначається правомірність виникнення процесу. Природно, що обидва види передумов мають велике практичне значення як для позивача, так і для відповідача. Однак питання про розподіл обов язку доказу цих передумов для сторін розв язуватиметься по-різному.
Це визначається однією з найважливіших ознак сторін - протилежністю їх інтересів. Для того, щоб суд прийняв до свого провадження позовну заяву, позивач повинен довести наявність позитивних передумов підвідомчість справи суду та інше - відсутність негативних передумов відсутність судового рішення по тотожньому позову та ін Зовсім протилежний обов язок доказу у відповідача. Для підтвердження незаконності виникнення процесу відповідач ж повинен довести відсутність позитивних передумов наприклад непідвідомчість справи суду та ін. і наявність негативних передумов наявність судового рішення за тотожнім позовом та ін Одним з достоїнств цивільного процесуального законодавства є те, що в законі точно визначено перелік підстав, по яких суддя може відмовити у прийнятті позовної заяви ст. 136 ЦПК . Дуже важливо, що цей перелік є вичерпним Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР від 11 жовтня 1965 р. Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду СРСР 1924- 1970 р стор. 203 надалі Збірник . і надто широкому тлумаченню не підлягає. Чітке визначення в законі підстав до відмови у прийнятті позовної заяви має велике практичне значення для суду, позивача, відповідача. Суддя може відмовити у прийнятті позовної заяви лише у випадках, вказаних у законі ст. 136 ЦПК . З врахуванням тих же підстав позивач має право наполягати на прийнятті його заяви с доч. У випадку відмови судді у прийнятті заяви позивач має право вимагати з цього питання мотивованої ухвали.
Ці ж підстави є найважливішою процесуальною гарантією прав відповідача Посилаючись на них і доводячи їх наявність або відсутність, відповідач здійснює своє право на заперечення проти виникнувшої проти нього цивільної справи.
Відзначаючи ці дуже істотні права відповідача, ми звертаємо особливу увагу на те. що тут мова йде саме про процесуальні заперечення.
Матеріально-правові стадії прийняття позовної заяви розв язуватися не можуть, бо обгрунтованість позовних вимог підлягає розв язанню у судовому засіданні при розгляді справи по суті, а не одноосібне суддею Бюлетень Верховного Суду СРСР. 1963 р 6, стор. 3 Які ж обставини входять у предмет доказування відповідача, який заперечує проти виникнення процесу, проти порушення проти нього цивільної справи.
А. У своїх запереченнях відповідач може доводити неправомірність виникнення процесу у зв язку з тим, що дана справа не підлягає розглядові у судових органах.
Деякий час у нашій процесуальній літературі поняття вимога не підлягає розглядові у судових органах розглядалося обмежено. Під ним розумілася лише непідвідомчість справи судовим органам С. Н. Абрамов, Радянський цивільний процес. Держвидав,Москва, 1952 р стор. 164 Однак нині це поняття тлумачиться значно ширше, хоча і тут немає єдиної думки з цього питання. Ні у кого не викликає сумніву твердження про те, що не підлягають розглядові у судових органах справи суду непідвідомчі. До цих справ відносяться такі справи, вимоги по яких підлягають правовому захисту, але не судовим, а якимось іншим шляхом громадськими організаціями, арбітражем і т. д Загальні правила підвідомчості, як відомо, закріплені нормами цивільних процесуальних кодексів та іншими нормативними актами Цивільним кодексом, кодексом про шлюб і сім ю і т. д Заперечення відповідача з питань підвідомчості можуть стосуватися як суб єктивного складу спірного правовідношення, так і його змісту ст. 24 ЦПК . Чітке знання судом найважливіших правил підвідомчості і активна допомога відповідачу в цьому питанні, створить реальну можливість останньому оспорювати правомірність виникнення процесу.
Стосовно до заперечення відповідача з питань підвідомчості, важливо звернути увагу на правила альтернативної підвідомчості, коли за діючим законодавством окремі вимоги можуть бути предметом судового розгляду або вирішуватися іншим шляхом.
Як і за будь-якої альтернативи, право вибору підвідомчості належить позивачу.
Відповідач може оспорювати тут лише доцільність зробленого позивачем вибору розірвання шлюбу в суді, якщо у сторін є можливість розірвати шлюб в органах РАГСу. Радянське цивільне процесуальне право. Під загальною редакцією проф. К. С. Юдельсона, М 1965 р стор. 202. Однак в інших випадках альтернативної підвідомчості, коли порядок розгляду спору визначається згодою сторін співвідношення компетенції і товариського суду з деяких майнових спорів у відповідача вже, природно, відсутнє право цього процесуального заперечення.
Поняття справа не підлягає розглядові у судових органах включає у себе також спори з неправовою вимогою. На відміну від непідвідомчості справи суду, коли вимога все ж підлягає правовому захисту але не судовому, тут мова йде про вимоги, які взагалі нашим правом не захищаються. Не мають правового захисту вимоги, позбавлені такого прямою вказівкою у законі. Сюди відноситься, наприклад, справа про встановлення батьківства по відношенню до дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р. Див Закон Союзу РСР про затвердження Основ законодавства Союзу РСР й Союзних республік про шлюб і сім ю від 27 червня 1968 р Зб-Основи зиконодавстаа Союзу РСР і Союзних республік. ЛІ 1971, стор. 345. Крім того, до неправових вимог відносяться такі, які за очевидним своїм змістом не захищаються ні в судовому, ні якомусь іншому порядку В. П у ч и н с ь к й й, Вказана робота, стор. 14 З приводу цього процесуального заперечення в літературі висловлені різні думки. Так, проф. О. П. Клейнман вважає, що на цих же підставах неправова вимога за змістом відповідач може заперечувати проти виниклого проти нього процесу3. Іншу точку зору висловлює професор М. Гурвич.
Він вважає, що суддя повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви лише тоді, коли прямою вказівкою закону вимога вважається неправовою.
Розповсюдження цієї рекомендації на інші випадки означало б, на його думку, обхід принципу колегіальності судового розгляду справи і порушення ст. 129 ЦПК Радянський цивільний процес, під редакцією проф. Клеймана А.Ф. вид-во МДУ, 1964 стор.125. Позиція Л. А. Гурвича глибоко не переконує, бо при очевидності неправового характеру заявленої вимоги немає ніякого смислу приймати справу до судочинства.
Про це свідчать і матеріали судової практики. Так, наприклад, за змістом ст. 309 ЦК не підлягають судовому розгляду Спори про обмін жилих приміщень у будинках, які належать громадянам на правах особистої власності, вимоги житлових органів до громадян про переселення з метою вилучення внутрікімнатних надлишків жилої площі5, позови повнолітніх працездатних братів, сестер, про стягнення алиментів, позови до правозаступників після закінчення роботи комісії по припиненню діяльності організації, що ліквідується М.А Гурвич, Право на пред явлення позову в теорії і судовій практиці останніх років. Правознавство. 1961 р 2 Слід відзначити, що в цих питаннях у судовій практиці іноді зустрічаються помилки.
Управління робітничого постачання пред явило позов до Успенської про відшкодування витрат у зв язку з навчанням відповідачки на торгово -кулінарних курсах.
Після закінчення навчання Успенська до роботи не приступила, в зв язку з чим і виникла справа у суді. Суд позов задовольнив. Касаційна інстанція рішення суду скасувала і вказала, що діючий закон не передбачає обов язку робітників і службовців відшкодовувати витрати, пов язані з їх навчанням на професійних курсах. Однак замість припинення справи, бо дана вимога неправова, касаційна інстанція винесла нове рішення по справі, відмовивши позивачу у позові Бюлетень Верховного Суду РРФСР, 1965, 10, стор. 2 Посилання відповідача на неправомірність виникнення процесу може мати місце і тоді, коли закон на певний час створює перешкоди позивачу на звернення до суду. Так, згідно з ст. 14 Кодексу законів про шлюб і сім ю чоловік не вправі без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини. Як ми бачимо у цьому випадку, справа не підлягає розгляду судом до закінчення певного часу. З цією обставиною і зв язана можливість заперечення відповідача проти виникнення процесу2. У літературі і судовій практиці виникло питання про те, чи може відповідач заперечувати проти виникнення процесу, якщо він по суті вимогу позивача не оспорює, відсутній спір про право, але своїми пасивними діями перешкоджає позивачу у здійсненні його права. Під час шлюбу подружжям В. І. та Н. Л.І. Самощенків було споруджено будинок і зареєстровано на ім я чоловіка - Самощенка В. І. Через деякий час подружжя припинило шлюб, майно в тому числі і домоволодіння розділено не було. Самощенко вирішив подарувати свою половину племіннику.
Однак нотаріус відмовив у посвідченні договору на дарування половини будинку, бо у правоустановчом документі власником всього будинку було вказано Самощенка В. І який і не приховував, що фактично він є власником лише половини.
Його колишня дружина не згодна була провести розділ позасудовим шляхом.
Самощенко В. І. звернувся з позовом до суд. Представник Н. М.Самощенка під час підготовки справи до судового розгляду посилався на незаконність виниклого процесу, бо між сторонами був відсутній спір про право.
Суд на цій підставі припинив судочичство, вказавши, що справа не підлягає розгляду в судових органах в зв язку з відсутністю спору про право. Архів Харківського районного народного суду . 1971 р Я вважаю, що в даному випадку суд діяв неправильно.
Пасивне ставлення відповідача в даному випадку служило перешкодою для позивача у здіиснелні його пава, і суд повинен був по суті вирішити дане питання. Слід відзначити, що у подібних випадках Верховний Суд СРСР займав інколи протилежну позицію. Б. Процесуальні заперечення відповідача проти виникнення процесу можуть стосуватися випадків недодержання позивачем установленого для даної категорії справ попереднього позасудового розв язання спору.
Ці заперечення відповідача мають певні межі. Передусім з приводу цих підстав відповідач може заперечувати проти виникнення процесу, якщо для даної категорії справ законом встановлено цей позасудовий порядок. Всі ці випадки передбачені спеціальними нормативними актами і довільно вирішуватися це питання не може. Так, у практиці відомі випадки, коли відповідач вказує на необхідність позасудового урегулювання спору, вимагає визнання процес неправомірним, хоча закон для цієї категорії справ позасудового порядку урегулювання спору не встановлює Так, наприклад, в практиці відомі випадки закриття справи за клопотанням відповідача з посиланням на неправомірність вининення процесу.
До Шевченківського районного народного суду надійшла заява від громадянки Зембицької до подружжя Будник про виселення їх через неможливість спільного проживання. Суд закрив судочинство, вказавши, що дана справа виникла в суді неправомірно, бо позивачка до звернення з позовом у суд не зверталася з подібними вимогами до товариського суду Є Пушкар.
Вказана робота, стор. 33. Для правильної конструкції заперечення на цій підставі відповідач у своїх доказах повинен вказувати, що хоча позивач, можливо, і виконав вимогу закону про позасудовий порядок урегулювання спор, але звертався до того органу, у який слід було б. Помилкове визначення органів, до яких позивач має звернутися для досудового врегулювання спору, виникає іноді в позовах за участю транспортних організацій. Симферопольський міжколгоспбуд звернувся до суду з позовом до Ільвенського рейду тресту Камлісосплав і Західно-уральському управлінню по постачанню та збуту лісоматеріалів про стягнення 1989 крб. за нестачу лісу. Пред явлені міжколгоспбудом претензії були залишені Ільвенським рейдом і Західно-ураліспостачзбутої незадоволеними.
В судовому засіданні представник відповідача вказав, що позивач повинен був пред явити претензію і до транспортних організацій. Погоджуючись з доказами відповідача, суд визнав виникнення процесу неправомірним і залишив позов без розгляду Бюлетень Верховного Суду РРФСР, 1969 р 1, стор. 6-7 Недодержання попереднього, досудового порядку рішення окремих питань зустрічається іноді і у справах про потраву посівів. Городоцький районний народний суд Хмельницької області вирішив по суті позов радгоспу їм. Жданова про стягнення 648 крб. збитків, у зв язку з потравою птицею посівів ячменю.
Неправомірність виникнення процесу полягає тут в тому, що питання про відшкодування збитків у зв язку з потравою посівів повинно було спочатку бути розв язаним виконкомом місцевої Ради. Тому суди мають право приймати такі позови лише у випадку відмови від виконання рішення виконкому Див. Л. Кретова.
Розгляд справ про потрави посівів, Радянське право, 1971, 4, стор. 25. Послідовно провадиться у життя судовою практикою і вимога закону про необхідність додержання попереднього позасудового порядку, вирішення спорів, які випливають з трудових правовідносин. Галай та інші працівники позавідомчої охорони звернулися до суду з заявою про стягнення з підприємства процентної надбавки за вислугу років. Суддя відмовив у прийнятті позовної заяви, оскільки дане питання не розглядалося комісією по трудових спорах.
Судова колегія у цивільних справах Верховогого Суду РРФСР за скаргою позивачів у своїй ухвалі вказала, що обов язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, крім спорів про відновлення на роботі, є комісії по трудових спорах. Таким чином, законом встановлено для даної категорії справ обов язковий позасудовий порядок їх розгляду.
Отже, процесуальні заперечення відповідача про правомірність виникнення процесу визначаються, передусім, тим, що такий порядок має бути додержаний і що позивач звертався саме до потрібного органу. У процесуальній літературі досить детально розглядалося питання про вплив строку на додержання позасудового порядку урегулювання спору. Це питання має велике практичне значення для розв язання питань позасудовим порядком.
Однак для заперечення відповідача проти правомірності виникнення даного процесу він значення не має В. Н. Щеглов Питання закінчення цивільної справи без винесення судового рішення. Труди Томського держуніверситету, т. 159, 1965, стор. 111. М. Т у п ч і є в. Закриття цивільних справ. Соціалістіїчнз законність , 1964р 5, стор. 53-54 В. Певне місце у судовій практиці займають процесуальні заперечення відповідача проти виникнення процесу у зв язку з поданням позивачем тотожнього позову. Цивільний процесуальний закон ст. 136 ЦПК припускає це процесуальне заперечення відповідача, якщо вже є рішення суду по цьому позову або ухвала суду про відмову від позову, а також мирова угода по ньому.
Необхідно передусім звернути увагу на деяку неточність п. З ст. 136 ЦПК . Згідно з п. З 136 ЦПК відповідач може заперечувати проти пред явленого позову лише тоді, коли за цим позовом рішення або ухвала суду вступила у законну силу. Вступ рішення або ухвали у законну силу не може тут мати вирішального значення, бо вже той факт, що дана справа розглянута і вирішена судом, є підставою для відповідача заперечувати проти повторного пред явленого позову.
Предметом доказу у відповідача по цих запереченнях має бути тотожність позову. Теорія цивільного процесуального права чітко визначає ознаки тотожнього позову одні й ті ж сторони, та ж сама підстава і той же предмет позову. Перша ознака тотожність сторін звичайно в практиці особливих труднощів не викликає. Відповідачу легко довести у своїх запереченнях те, що позов до нього був пред явлений саме цим позивачем.
Однак в практиці і тут іноді зустрічаються спірні питання. Громадянин Фесенко Б. П. пред явив позов про виселення наймача Зарубіна Н. І. у зв язку з неможливістю з ним спільного проживання. Народний суд позов задовольнив. До виконання рішення позивач Фесенко Б. Н. помер. Рішення не було виконане. Через два роки такий же позов пред явила дружина померлого Фесенка Н. В. За запереченнями відповідача суд закрив провадження справи в суді, посилаючись на те, що тотожній позов був уже розглянутий судом, отже, процес по другій справі виник незаконно.
За скаргою позивачки касаційна інстанція скасувала ухвалу суду і вказала, що другий позов не є тотожнім першому. Хоча позивачка як спадкоємець померлого по суті заявила такий же позов, стороною у справі є інша особа, а тому суд був зобов язаний розглянути справу по суті. Заперечення відповідача тут були безпідставними Архів Валківського районного суду Харківської області, 1970 р Тотожній позов за суб єктивним складом передбачає, що такими є позови, у яких той самий позивач і той самий відповідач. Якщо у новій справі сторони міняють процесуальне положення, такі позови тотожніми визнавати не можна.
Тому слід погодитись з думкою авторів Науково-практичного коментаря ЦПК, які вважають, що позов особи про анулювання запису батьком дитини не повинен розглядатися як тотожній, якщо вже відбулося рішення суду про стягнення з цієї особи аліментів Науково-практичний коментар до ЦПК РРФСР, М 1965, стор. 160 Передусім, сторони тут займають процесуальне становище відповідач за первісним позовом став позивачем. Більше того-діюче сімейне законодавство позв язує можливість звернення до суду з позовом про анулювання запису батьком дитини лише із закінченням певного строку.
Та й природа цього строку матеріально- правова, не впливає на можливість виникнення процесу по справі. Звичайно у судовій практиці суди чітко визначають тотожність підстав позову - повний збіг юридичних фактів, з яких позивач висуває свої вимоги.
Однак і тут в практиці судів зустрічаються помилки, коли суди при визначенні тотожності підстав позову не враховують строку, який істотно змінює підставу позову. Наприклад, суд виносить рішення про відмову у позові про розірвання шлюбу. Через деякий час позивач знову звертається з цим же позовом до суду про розлучення. Суди відмовляють іноді у прийнятті заяви, посилаючись на тотожній позов. З такою практикою погодитися не можна, бо закінчення певною строку за інших однакових підстав позову по суті змінює цю підставу із закінченням строку поглиблюється або стирається розлад в сім ї В. І. Тертишников.
Автореферат кандидатської дисертації. Харків, 1972 Нарешті, заперечуючи проти виникнення процесу за тотожнім позовом, відповідач повинен довести тотожність предмету позову, тобто матеріально-правова вимогу, пред явлену до нього позивачем. Це питання не створюватиме труднощів для судової практики, якщо під предметом позову ми розумітимемо матеріально-правову вимогу позивача до відповідача А О Добровольський Позовна форма захисту права М. 1965, стор 146. Якщо ж під предметом позову розуміють іноді спірні матеріально-правові відношення Радянський цивільний процес.
Під редакцією проф. Ч А. Гурвича, стор. 119 це багато в чому ускладнює питання відмежування одного позову від іншого. З питанням неможливості нового розгляду тотожніх позовів пов язана проблема співвідношення компетенції народних і товариських судів, преюдіційна сила актів товариського і народного суду. Ст. 136 ЦПК дає передумову для заперечення відповідача проти виникнення процесу, вказуючи на неприпустимість одночасного знаходження у судочинстві тотожніх позовів. Практично навіть важко собі уявити, щоб в одному й тому ж суді знаходилися два тотожніх позови.
Однак, практика ставить життєво-важливе питання чи може відповідач заперечити проти предявленого до нього позову у народному суді, якщо подібна вимога знаходиться вже у судочинстві товариського суду. Відповідь на це питання має бути лише позитивною.
У даному випадку маються на увазі вимоги, які можуть розглядатися за правилами альтернативної підвідомчості. І якщо вже позивач заявник скористався правом вибору і звернувся або в суд, або в товариський суд, він не порушуючи цієї альтернативи, не може з даною вимогою звернутися в суд якщо до цього пред явив вимогу товариському суду. Дальша демократизація нашого судочинства, посилення ролі громадськості у розгляді і розв язанні цивільних справ надають особливого значення рішенням товариських судів з точки зору їх винятковості. На підставі ст. 136 ЦПК відповідач може заявляти процесуальне заперечення проти процесу, якщо вимога позивача розглянута товариським судом і товариський суд у межах своєї компетенції виніс по ній рішення. Отже, рішення товариської суду має ознаку винятковості лише за певних умов Бюлетень Верховного Суду СРСР, 1962, 12, стор. 15. 1966 р 3, стор 14 На відміну від актів судових органів, які завжди мають ознаку винятковості, рішення товариських судів мають таку ж ознаку, якщо вони винесені судом у межах його компетенції. Якщо ж товариський суд перевищує свою компетенцію, рішення його вважається юридичне недійсним і не перешкоджає розглядові даної справи народним судом.
Важливою особливістю винятковості рішення товариського суду є і те, що народні суди можуть розглядати цивільні справи, не чекаючи перегляду, в установленому законом порядку рішень товариського суду В Воложанін. Законна сила рішень товариського суду у цивільнтх справах Радянська юстиція, 1963 р 3, стор. 10 Цим правилом дещо ускладнюється заперечення відповідача, бо він мусить довести, що товариський суд при розгляді справи вийшов за межі своєї компетенції. Змінюється предмет доказу відповідача тоді, коли товариський суд розглянув і розв язав підвідомчу йому справу, але розв язав її неправильно.
У цьому випадку у позивача з явиться, право звернутися в суд лише після перегляду рішення товариського суду. Відповідач і повинен довести незаконність або необґрунтованість рішення товариського суду. Своєрідністю заперечення відповідача з даних питань є і те, що він не може заперечувати проти виникнення справи в народному суді із посиланням на те, що дана справа підлягає розгляду в товариському суді. Свого часу в судовій практиці було багато помилок в цьому питанні, усуненню яких сприяло керівне роз яснення Пленуму Верховного Суду СРСР Пленум вказав, що цивільно-правові спори підвідомчі товариським судам, підвідомчі і судам Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР від 9 квітня 1965 р. Про практику передачі справ і матеріалів на розгляд товариських судів. Зб. ст 25. Компетенція товариських судів чітко визначена Положенням про товариські суди. Тому при процесуальних запереченнях проти процесу відповідач і повинен посилатися на порушення товариським судом правил про його компетенцію А Фельдман.
Відносно компетенції товариських судів у цивільно- правових спорах.
Радянське право. 1966 р , Кї 2, стор. 73 Його ж Правове значення рішення товариського суду Радянське право, 1963, 2, стор. 35 Необхідно звернути увагу на те, що в юридичній літературі іноді без достатніх до того підстав ототожнюють поняття компетенції товариських судів з поняттям їх підсудності. Помилковість такого ототожнення пояснюється тим, шо до діяльності товариських судів поняття підсудність застосовуватися не може. Підсудність - категорія, яка відноситься до певної судової системи.
Товариські суди, як відомо, є громадськими організаціями і до складу судової системи не входять ЛІ П Чередниченко.
Товариські суди Української РСР Наукова думка, Київ, 1969 р стор. 51 Важливо звернути увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти виникнення процесу, повинен довести, що товариським судом розглянуто у межах його компетенції дана вимога, на тих же підставах, між тими ж сторонами.
Тому, якщо позивач пред являє в суд позов на інших підставах не на тих, які були в товариському суді , таке пред явлення позову вважається правомірним, і відповідач не вправі заявляти по ньому заперечення. Кірілова і Герасенкова пред явили позов до Інсарова про визначення порядку користування земельною ділянкою.
Суд відмовив у прийнятті заяви, вказавши, що даний спір вже був розв язаний товариським судом. У вищестоячій судовій інстанції було встановлено, що справді свого часу товариський суд розділив присадибну ділянку. Однак нині змінилося співвідношення часток у жилому домі. Тому позов пред явлено на новій підставі і має бути розглянуто народним судом у загальному порядку. Інший приклад, Сокара пред явив позов до Сунгуру про встановлення меж користування присадибною земельною ділянкою.
Суд позов задовольнив. Вищестоячими судовими інстанціями за скаргою відповідача було встановлено, що свого часу земельна ділянка була розділена між тими ж сторонами на тих же підставах рішенням товариського суду, тому суддя не вправі був приймати цей позов до свого судочинства.
Отже, в цьому випадку заперечення відповідача проти виникнутого процесу були обгрунтовані. Діючий процесуальний закон ст. 136 ЦПК ознакою винятковості наділяє лише рішення товариських судів, а не інших громадських організацій. Ленінський районний народний суд м. Львова закрив судочинство за позовом Лопушанського до Шалейського про стягнення 130 крб. у відшкодування збитків, завданих знищенням посаджених позивачем городніх культур порушення права землекористування на колективних городах на тих підставах, що цей спір розв язаний вже місцевим профспілковим комітетом.
Тут очевидна судова помилка, бо місцевий комітет профспілки не може розглядати такі спори, а тому і заперечення відповідача проти виниклого процесу є предметним Радянське право . 1968 р 2, стор 34 . Г. Процесуальні інтереси відповідача можуть зачіпатися також у зв язку з порушенням позивачем правил про підсудність. Ці заперечення відповідача не зустрічаються у питаннях родової підсудності, Со згідно з сі. 123 ЦПК всі справи, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними міськими народними судами2. Отже, процесуальні заперечення відповідача мають практичне значення для територіальної підсудності. Однак і тут ці заперечення не завжди можуть мати місце. Виключаються заперечення відповідача при договірній підсудності ст. 129 ЦПК , бо цей вид територіальної підсудності визначається згодою сторін. І якщо відповідач дав свою згоду на розгляд пред явленого до нього позову в певному суді, то, природно, і заперечувати проти цього відповідач не може. Не можуть бути припушені процесуальні заперечення відповідача і у справах з винятковою підсудністю ст. 130 ЦПК , бо в цих випадках місце розгляду і розв язання справи заздалегідь визначається законом. Такі ж висновки з являються і при аналізі підсудності кількох зв язаних між собою справ ст. 131 ЦПК . Таким чином, процесуальні заперечення відповідача з питань підсудності можуть мати місце передусім у справах з альтернативною підсудністю. Відомо, що в зазначених у законі випадках, позивач може пред явити позов за місцем знаходження майна відповідача, за місцем його тимчасового проживання або за останнім відомим постійним місцем проживання відповідача ст. 126 ЦПК . І ось у таких випадках відповідач з врахуванням наданих йому законом прав ст. 133 ЦПК може заперечувати проти обраного позивачем місця розгляду цивільно-правового спору.
Тут, як відомо, відповідач повинен довести у своїх запереченнях, що справа може бути розв язана в іншому суді, де є більше можливостей для повного і всебічного дослідження матеріалів справи.
Відповідач, місце проживання якого не було відоме в -момент подання позову, може також просити суд про розгляд справи за його справжнім місцем проживання.
Природно, що ці заперечення відповідача повинні бути достатньою мірою обгрунтовані. Д. Відповідач має право на процесуальні заперечення проти виниклого процесу, якщо позов пред явлено недієздатною особою.
Цивільна процесуальна дієздатність позивача по-різному визначається з урахуванням суб єктивного складу і підстав.
За суб єктивним складом спірних правовідносин розрізняють цивільну процесуальну дієздатність соціалістичних організацій і окремих громадян. Цивільну процесуальну дієздатність мають лише ті організації, які мають ознаки юридичної особи. Тому в своїх запереченнях відповідач повинен доводити неправомірність виникнення процесу в зв язку з тим, що позов пред явлено організацією, яка не є юридичною особою.
Цивільна процесуальна дієздатність громадян визначається або віком, або станом здоров я. За віковою ознакою доказ недієздатності позивача особливих труднощів не являє. Щодо недієздатності осіб за станом здоров я слабоумкість або важке психічне захворювання, то тут вже відповідач обмежений у засобах доказу цього стану позивача. Відомо, що особа може бути визнана недієздатною лише за рішенням суду. Тому єдиним засобом доказу недієздатності позивача може бути лише судове рішення, яке вступило в законну силу. Відсутність дієздатності у позивача може спричинитися до різних наслідків ст. 136 ЦПК , припинення судочинства ст. 221 ЦПК , залишення позову без розгляду ст. 229 ЦПК . Однак, незалежно від можливих наслідків при відсутності у позивача процесуальної дієздатності, заперечення відповідача спрямовані на досягнення загальної для нього головної мети - доказу неправомірності виниклого процесу нині з даної конкретної справи.
Е. Процесуальні заперечення відповідача проти виниклої цивільної справи можуть стосуватися випадків пред явлення позову особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Вказане у законі поняття, відсутність повноважень на порушення справи слід розуміти у двох значеннях. Передусім, маються на увазі випадки, коли цивільна справа порушується представником сторони, який повноважень на ведення справи не має. Під час прийняття позовної заяви від представника позивача суддя зобов язаний перевірити у нього наявність повноважень.
Якщо таких повноважень немає, суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви. Процесуальні заперечення відповідача проти пред явленого до нього позову представником позивача без повноважень і спрямовані на те, щоб довести неправомірність виниклої цивільної справи. Громадянин Дідик О.О звернувся до суду з позовом до Мариняк А.О. в інтересах своєї сестри Кос О.А. про відібрання майна, яке їй нале жить. У судовому засіданні з ясувалося, що у позивача не було повноважень на ведення справи своєї сестри.
За запереченням відповідача суд цілком правильно визнав виникнення процесу неправомірним і залишив позов без розгляду. Важливо звернути увагу на те, що відсутність повноважень на ведення справи закон зв язку з моментом пред явлення позову. Отже, якщо позивач сам пред явив позов, але представник, що з явився у судове засідання, не матиме належних повноважень, він просто не буде допущеним судом до участі в справі. На прохання позивача суд може відкласти слухання справи, запропонувавшії представнику оформити свої повноваження.
Порушення цього правила спричиняється іноді до порушення державних інтересів. Київський районний відділ соціального забезпечення пред явив позов до громадянина Ш. про стягнення незаконно одержаної пенсії. У судовому засіданні з ясувалося, що представник відділу соціального забезпечення не має повноважень на ведення справи. Суд залишив позов без розгляду Є. Пушкар, Наслідки подання позову без належних повноважень Радянське право , 1972 р 2, стор 41 З формальної точки зору заперечення відповідача досягли своєї мети. Однак суду необхідно було з урахуванням інтересів держави відкласти слухання справи, запропонувавши представнику позивача належним чином оформити свої повноваження. Поняття пред явлення позову особою, яка не має повноважень застосовується тоді, коли особа організація або окремий громадянин пред являють позов на захист інтересів інших осіб з порушенням вимог закону ст. 5 ЦПК . Відомо, що організації і окремі громадяни можуть пред являти позови в інтересах інших осіб лише у випадках прямо вказаних у законі ст. 121 ЦПК . Цивільне процесуальне законодавство ці питання не регулює. Відповідь на них ми знаходимо у нормах матеріального права.
Так, наприклад, державні і громадські організації можуть в інтересах дітей порушувати справу про позбавлення батьківських прав ст. 71 Кодекс про шлюб і сім ю, окремі громадяни можуть бути ініціаторами справ про визнання усиновлення недійсними ст. 121 Кодекс про шлюб і сім ю державні, громадські організації, окремі громадяни можуть порушувати справи про скасування усиновлення ст. 125 Кодекс про шлюб і сім ю. Таким чином, процесуальні заперечення відповідача зводяться до чого, щоб в одному випадку зіслатися на відсутність повноважень судового представника або їхнє неналежне оформлення, а в другому випадку - вказати на відсутність правової норми, яка припускає пред явлення позову особою в чужих інтересах.
Природно, що в питаннях судового представництва ми маємо на увазі лише добровільне статутне представництво.
Ці питання не виникають при законному представництві, бо для законного представництва ніяких повноважень не потрібно Л А н и с и м о в а. Залишення позовів без розгляду. Радянська юстиція , 1960 р , 6, стор 53 5. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА З ОКРЕМИХ ПИТАНЬ. Процесуальні заперечення відповідача визначаються тими широкими гарантіями, якими закон забезпечує його для захисту проти пред явленого до нього позову.
Не заперечуючи вже проти виниклого процесу як це було раніше відповідач може користуватись окремими процесуальними правами, забезпечувати собі реальну можливість захисту проти позову. Встановлені законом процесуальні права захисту проти позову, їх реалізація повинні поєднуватися з активністю суду, який має вживати всіх заходів до того, щоб у відповідності з принципом рівності відповідач не був поставлений у гірше становище, ніж позивач.
Цивільне процесуальне законодавство ст. 143 ЦПК покладає на суддю обов язок викликати відповідача на бесіду лише в необхідних випадках Таким чином, суддя сам повинен визначити так необхідність, виходячи з актуальності і складності справи.
Під час бесіди з відповідачем суддя повинен роз яснити його процесуальні права, допомогти йому виробити заперечення проти пред явленого позову. Суддя зобов язаний також проявити активність у захисту прав та інтересів відповідача, сприяти правильному поєднанню тих прав з інтересами суспільства в цілому В Ф. Ковін. Підготовка цивільних справ до судового розгляду. Автореферат кандидатської дисертації, Свердловськ, 1971 р У судовій практиці провадиться чіткий напрямок в тому, що виклик відповідача слід визнати необхідним у тих випадках, коли із змісту позовної заяви вже видно можливі заперечення відповідача з істотних питань позову.
Виклик відповідача на бесіду може за певних умов привести до ліквідації між сторонами цивільно-правового спору шляхом укладання мирової угоди. У процесуальній літературі висловлювалися практично важливі рекомендації з приводу викликуа відповідача у найбільш складних цивільних справах.
Вказувалося, що, наприклад, у справах про встановлення батьківства виклик відповідача на бесіду є обов язковим. Оскільки відповідач не подав добровільної заяви у РАГС про те, що він є батьком дитини, то, мабуть, він заперечує проти позову, і з ясування його заперечень дасть можливість суду правильно побудувати і забезпечити доказову діяльність у справі Л. В о лохова.
Докази у спорах про встановлення батьківства Радянська юстиція , 1969 р 18, стор. 12 Отже, правильно організована і проведена бесіда з відповідачем створить останньому реальну можливість захисту проти предявленого позову. Важливе значення для процесуальних заперечень відповідача проти позову має питання про процесуальну співучасть на відповідній стороні. Іноді для відповідача не байдуже залучення на його бік співвідповідачів, про що він має право заявити клопотання перед судом.
У необхідних випадках суд зобов язаний ці клопотання задовольнити. Леушкін А. Д. пред явив позов до свого сина і невістки про стягнення 2760 крб мотивуючи тим, що він виконував для відповідачів роботу по спорудженню будинку. У судовому засіданні позивач підтримував позовну вимогу лише до сина. Леушкін В. А. син позов визнав повністю. Наглядова інстанція, скасовуючи судову постанову, вказала, що суд зобов язаний був з ясувати причину відмови позивача від залучення як відповідачки Леушкіної і перевірити, чи не порушує ця відмова позивача її права і інтересу, який охороняється законом.
Як згодом з ясувалося, згода Леушкіна А. Д. із своїм сином була фіктивною, а позов був пред явлений з метою зменшення частки відповідачки у спільному майні3. На цьому прикладі видно, що незалучення до справи особи як співвідповідача, може істотно порушити його інтереси. На захист свого права відповідач і заявляє заперечення. Заперечення відповідача за позовом можуть полягати також у тому, що він наполягає на залученні на його боці співвідповідачів, заінтересованих в результаті справи. Так, велике значення для відповідача має це правило за позовами про виселення в порядку ст. 62 ЦК України. Якщо відповідач підлягає виселенню з наданням іншого жилого приміщення, право на нову житлову площу мають всі члени його сім ї . Тому вони повинні бути для захисту своїх справ залучені у справі як співвідповідачі. Процесуальні заперечення відповідача можуть проявлятися у вимогах про залучення на його стороні третьої особи, що не заявляє самостійної вимоги.
Так, згідно з ст. 238 ЦК при пред явленні до покупця позову про відібрання купленої ним речі, покупець відповідач у справі для захисту в майбутньому від позову в порядку зворотньої вимоги може просити суд про залучення на його боці продавця як третьої особи, що не заявляє самостійних позовних вимог ст. 108 ЦПК . Незалучення продавця третьою особою у справі може мати невигідні наслідки для покупця відповідача . Істотніми слід визнати заперечення відповідача за позовом при судових дорученнях по збиранню доказів ст. 33 ЦПК . Порушення прав відповідача зводяться тут до того, що при порушенні правил територіальної підсудності позивачем, суди замість виправлення цієї помилки опитують відповідача шляхом судових доручень, істотно зачіпаючи при цьому його права.
На ці помилки судів неодноразово зверталася увага при узагальненні судової практики.
Так, в Постанові Пленуму Верховного Суду від 28 лютого 1968 р. вказувалося, що у справах, прийнятих до судочинства за місцем проживання позивача з порушенням правил про підсудність, судам даються доручення заслухати пояснення відповідача, який проживає в іншому населеному пункті, замість того, щоб розглянути справу за місцем проживання, тобто відповідно до закону, надавши таким чином відповідачу реальну можливість захисту своїх інтересів. Іноді при судових дорученнях інтереси відповідача зачіпаються ще й тим, що суди розглядають справи, не повідомляючи про це відповідача. Кадирова С.С. звернулася до суду з позовом до Гініатуліна про встановлення батьківства і стягнення алимектів на сина. Позов був задоволений.
При розгляді справи вищестоячими судами було встановлено, що справа була розглянута у відсутності відповідача, пояснення у якого були одержані у порядку судового доручення судом за його місцем проживання, причому у справі немає відомостей про те, чи направлена йому судова повістка. Однак одержані в порядку судового доручення пояснення не звільняють суд, який розглядає справу по суті, від обов язку повідомити відповідача про час і місце судового засідання.
Не повідомивши відповідача про розгляд справи, суд істотно порушує його права1. Як відомо, закон ст. 144 ЦПК припускає об єднання в одному судочинстві кількох позовних вимог з метою найшвидшого і найправильнішого їх розгляду та розв язання.
Однак не завжди суд може об єднати позови. Не припускається об єднання позовів якщо це суперечить інтересам відповідача, істотно зачіпає його права.
Типовим прикладом об єднання позовів є можливість- у справах про розірвання шлюбу розгляду так званих супутніх питань - при кому з батьків залишаються діти, їх матеріальне забезпечення, розділ майна між подружжям, про дошлюбне прізвище одного з подружжя ст. 137, ЦПК . Зустрічаються у судовій практиці випадки, коли суди не додержуються умов об єднання позовів, припускаючи при цьому порушення прав відповідача. Так, наприклад, при розірванні шлюбу не може бути розв язаним питання про розділ майна вкладу, якщо на це майно претендують треті особи.
Порушенням прав відповідача будуть також випадки, коли суд об єднує позови, що випливають з різних правовідносин, при цьому спільний їх розгляд не може бути допущений. Назарова звернулася до суду з позовами до Назарова про розірвання шлюбу і про виселення, обгрунтувавши позовну вимогу тим, що відповідач систематично приходить додому нетверезим, виражається нецензурними словами. Народний суд, об єднавши позовні заяви в одне судочинство, розірвав шлюб між Назаровими і виселив Назарова з будинку, який належав позивачці на праві особистої власності. Вищестояча інстанція, скасовуючи рішення по справі, вказала, що, виносяче рішення про розірвання шлюбу, суд повинен визначити долю дітей, у необхідних випадках розділити майно між подружжям, вирішити питання про дошлюбове прізвище ст. ст. 34, 36 Кодексу про шлюб і сім ю. Оскільки в одне судочинство можуть бути об єднані лише вказані вимоги, суд не вправі був об єднати вимогу Назарової про розірвання шлюбу і виселення відповідача. Відомо, що в певних випадках закон припускає альтернативну підвідомчість, тобто можливість звернення за захистом свого права в один з кількох органів. Для захисту інтересів відповідача йому небайдуже, у який саме орган звернувся з вимогою позивач, і де вона розглядатиметься.
У судовій практиці виникли принципово важливі питання захисту інтересів відповідача у зв язку з правом суду передавати цивільні справи на розгляд, товариських судів. Право народного суду на передачу справи товариському суду сумнівів не викликає. Виникає лише складне питання про згоду сторін на цю передачу. У процесуальній літературі була висловлена думка, що народний суд може передати справу на розгляд товариського суду лише за взаємною згодою сторін або на прохання про це позивача.
Це залежить від категорії справ.
Однак Є. Філіпов висловлює тут надто сумнівні рекомендації. Він пише, що позиція відповідача згода або незгода розглянути спір у товариському суді правового значення не має, якщо згоду на передачу справи у товариський суд висловлює лише позивач. З подібною думкою погодитися не можна.
Необхідно виходити з того, що відповідач може заперечувати проти передачі справи товариському суду, посилаючись на переконливі підстави некомпетентність членів товариського суду, їх заінтересованість у результаті справи та ін. Тому слід вважати припустимою передачу справи в товариський суд лише за згодою обох сторін. Цим самим будуть гарантовані права та інтереси заінтересованих у результаті справи осіб сторін. Переконливі аргументи висловлені з цього питання стосовно до передачі товариським судам справ про дрібні правопорушення Р. Ч е р т к о в. Особливості передачі деяких справ на розгляд товариських судів Радянське право, 1965 р 6, стор. 51-62 Істотним порушенням права на захист відповідача є розгляд і розв язання цивільної справи у його відсутність без належного повідомлення часу і місця розгляду справи.
Токарський звернувся до суду з позовом до Токарської про визнання заповіту і договору дарування недійсними.
Народний суд у порушення вимог процесуального закону розглянув справу без відповідачки, позбавивши її тим самим права захищати в суді свої інтереси. Наглядова інстанція на цих підставах скасувала рішення, вказавши, що рішення належить скасуванню, якщо справа розглянута судом у відсутність когось з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання.
Процесуальні заперечення відповідача можуть виявлятися також у заяві клопотання про відводи. Інститут відводу, як відомо, покликаний забезпечити об єктивний розгляд і розв язання справи шляхом усунення з процесу тих його суб єктів, неупереджена діяльність яких викликає сумнів у осіб, які беруть участь у справі. Захищаючись проти пред явленого до нього позову, відповідач може заявляти клопотання про відвід складу суду, прокурору, секретарю судового засідання, експерту, перекладачу.
Правильне розв язання цих клопотань судом гарантуватиме захист процесуальних прав відповідача Г. Любарська, Відводи Радянська юстиція , 1969р 14, стор. 21 Своєрідні риси мають процесуальні заперечення за обставин, які ускладнюють нормальний розвиток і рух процесу з конкретної цивільної справи. Звичайний рух цивільної справи передбачає розгляд і розв язання її в одному судовому- засіданні з винесенням рішення по суті спору.
Однак наше процесуальне законодавство з урахуванням потреб судової практики припускає відхилення від звичайного руху справи-справа може бути відкладена, судочинство у справі може бути зупинено, закрито, позов може бути залишений судом без розгляду. Ці ускладнення процесу можуть істотно зачіпати інтереси відповідача і тут також можуть проявитися його процесуальні заперечення. При відкладенні слухання справи, якщо у судовому засіданні були присутні всі особи, які беруть участь у справі, суд може допросити свідків і на наступні судові засідання їх не викликати ст. 176 ЦПК . Відсутність у наступному судовому засіданні допрошених свідків може вплинути на реалізацію відповідачем його права заперечення проти позову.
Відповідач може наполягати на повторному виклику цих свідків до суду. З приводу умов застосування ст. 176 ЦПК УРСР в нашій літературі були висловлені різні точки зору. Так, О. Селезнєв вказував, що ст. 176 ЦПК не забороняє суду допитувати свідків і в тому випадку, коли в судове засідання не з явився хтось з осіб, які беруть участь у справі. Інше розуміння правил ст. 176 ЦПК О. Селезнєв вважав формальним О. Селезнєв. Деякі питання застосування нового цивільного процесуального кодексу УРСР Радянське право, 1964 р 4. З позицій захисту інтересів відповідача з такою думкою погодитися не можна.
Допит свідків у відсутність відповідача істотним чином торкатиметься його прав на захист проти позову. Більше того, в даному випадку будуть порушені основні вимоги принципів безпосередності та змагальності. Допит свідків, природно, можливий тоді, коли справа не відкладається, а слухається судом без участі відповідача, що не з явився.
Однак це може мати місце лише тоді, коли у суду немає даних про причину неявки відповідача або причини неявки визнані судом неповноважними, у справі є досить матеріалів про права і взаємовідносини сторін у випадках повторної неявки відповідача у судове засідання Я Штутін, Коментар до ст. 176 ЦПК УРСР Радянське право, 1965 р , 1, стор 68. У судовій практиці виникло питання - чи можна використати показання свідків, допитаних при відкладенні справи, якщо при новому розгляді зміюється склад суду Про розв язання питань, які виникли у судовій практиці при застосуванні ЦПК Радянська юстиція, 1965, Л з 2, стор 5, На це запитання повинна бути дана позитивна відповідь, бо закон ст. 185 ЦПК УРСР цим показанням надає доказового значення.
Процесуальні інтереси відповідача можуть зачіпатися зупиненням судочинства по справі На перший погляд створюється враження, що відповідач завжди заінтересований у зупиненні судочинства, бо при цьому відкладається на майбутнє винесення судом можливого несприятливого для нього рішення по справі. Однак це не так, у судовій практиці зустрічаються випадки, коли відповідач заперечує проти зупинення судочинства по справі, однак суд його думку не враховує. Смирнов В. завідував майстернею на одному з підприємств. За розпорядженням військкомату він був призваний на збір командного складу. Підчас інвентаризації майстерні була виявлена нестача на суму 156 крб. У своїх письмових поясненнях за позовом відповідач визнавав позовні вимоги і просив суд розглянути справу у його відсутність. Однак суд на підставі ст. 222 ЦПК УРСР зупинив судочинство у справі Архів Харківського районного суду, 1971 р. У даному випадку у суду не було достатніх підстав для зупинення судочинства. Іноді в судовій практиці суди нібито стають на захист інтересів відповідача, однак при зупиненні судочинства у справі припускають порушення закону.
Овчинникова звернулася до суду з позовом про розторгнення шлюбу з Овчинниковим, посилаючись на те, що він був засуджений до одного року позбавлення волі і нині відбуває покарання.
Відповідач, повідомлений судом про день розгляду справи, про сив суд зупинити судочинство до його повернення з місця позбавлення волі. Суд зупинив судочинство у справі. Верховний Суд, скасовуючи ухвалу суду, вказав, що знаходження відповідача у місцях позбавлення волі не є підставою зупинення судочинства у справі. Процесуальні заперечення відповідача можуть бути спрямовані на закриття судочинства у справі. Зарицький П звернувся з позовом у суд до Зарицької О. про надання йому можливості бачитися з сином.
У позовній заяві позивач вказував, що після припинення спільного проживання з відповідачкою, остання позбавила його можливості бачитися з сином.
У зв язку з цим він просить суд зобов язати відповідачку не перешкоджати йому зустрічатися з сином.
Відповідача проти позову не заперечувала. Рішенням Дзержинського районного народного суду м. Харкова позовні вимоги були задоволені. Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду рішення суду скасувала і судочинство по справі закрила. У своїй ухвалі колегія вказала, що Зарицький П. можевпливати на процес виховання дитини лише через органи опіки і піклування, а не шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у побаченнях з сином та його вихованні . У позивача було б право звернутися до суду, якщо б відповідач не виконував вказівок органів опіки і піклування про умови спільного виховання дитини.
Своєрідними рисами характеризуються процесуальні заперечення, спрямовані на залишення позову без розгляду. Як відомо, ст. 229 ЦПК встановлює дві групи підстав залишення позову без розгляду. Такими підставами, передусім, будуть обставини, які свідчать про неправомірність виникнення процесу п. 1, 2,3, 5ст. 229 ЦПК . Стосовно до цих обставин процесуальні заперечення відповідача зводитимуться до того, щоб довести відсутність у позивача передумов права на пред явлення позову або умов здійснення цього права.
Другу групу підстав становлять обставини, які підтверджують недоцільність розгляду і розв язання справи у випадках дворазової, неявки у судове засідання позивача або обох сторін п. 4 ст. 229 ЦПК . За певних обставин ст. ст. 172, 173 ЦПК неявка сторін у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи. Однак, якщо відповідач доведе, що позивач вдруге не з являється до суду без поважних причин, позов має бути залишеним без розгляду Є Пушкар Деякі питання залишення позову без розгляду Радянське право, 1969 р , 3, стор. 50 Природно, інтереси відповідача будуть гарантовані лише в тому випадку, якщо при залишенні позову без розгляду суд суворо керуватиметься приписанням закону з цього питання М. Гурвич Залишення позову без розгляду, Радянська юстиція, 1964 р, 6, стор. 10 Процесуальні інтереси відповідача можуть зачіпатися про розв язанні судом питань, зв язаних з судовими витратами.
Лученков звернувся до суду з позовом до Лазька про визнання договору купівлі-продажу автомашини Волга недійсним.
У судовому засіданні позивач подав заяву про відмову від позову, бо відповідач виконав своє зобов язання передав йому автомашину. Суд, прийнявши відмову від позове, судочинство закрив. Питання про повернення йому сум державної пошлини позивач не ставив. Після цього позивач звернувся до суду із заявою про повернення державної пошліни, яку він сплатив при поданні позовної заяви.
Суд виніс ухвалу, якою у поверненні пошліни і розподілу судових витрат відмовив. Вищестояча судова інстанція скасувала цю ухвалу суду і запропонувала розглянути питання по суті. Вважаєю, що вищестояча інстанція зробила неправильно. Питання про судові витрати повинно бути розглянуте під час розгляду справи тією судовою інстанцією, яка закрила судочинство у справі. Виходячи з закону ст. 78 ЦПК , суд повинен був розв язати питання про витрати при наявності спеціального про це прохання позивача.
Під час відмови від позову позивач такого прохання не висловлював. Закон не передбачає можливості стягнення з відповідача судових витрат за заявою позивача, а говорить лише про можливість такого прохання у момент закриття судочинства у справі. Незрозумілий і характер судочинства, на яке орієнтує вищестоячий суд по викладеній справі. 6. МАТЕРІАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА. Як вже відзначалося вище, матеріально-правові заперечення відповідача - це заперечення його проти пред явленого позову по суті. Переконливість цих заперечень відповідача вирішальне вплине на зміст судового рішення у справі - буде позов задоволений чи в позові буде відмовлено.
Матеріально-правові заперечення відповідача стосуються галузі матеріального права. Фактичні відносини сторін, які регулюються нормами матеріального права, зумовлюють виникнення і розвиток матеріальних і правових відносин, результатом які і є виникнення цивільно-правового спору в суді . Наука цивільного процесуального права не займається питаннями матеріально-правових заперечень.
Однак, враховуючи нерозривний зв язок між матеріальним і процесуальним. Правом, процесуалістів цікавлять окремі аспекти матеріально-правових заперечень з питань, де тісно стикаються матеріально-правові і процесуальні інтереси. Це передусім стосується питань належної та неналежної сторони в процесі. Матеріально-правова сторона питання полягає в тому, що належні сторони - це справжні учасники спірних правовідносин.
Процесуальна сторона питання - чи справді позивачем і відповідачем по виниклій в суді справі виступають суб єкти спірних матеріально-правових відносин. Заперечення відповідача зводяться тут до того, що відповідач може довести, що позов до нього пред явлений неналежним позивачем або те, що він е неналежним відповідачем у справі. Громадянин Максимов, який управляв автомашиною Побєдой, зіткнувся з автомашиною, яка належала фабриці. У результаті зіткнення машина Побєда була пошкоджена і за ремонт Максимов сплатив 175 карбованців після ремонту Максимов пред явив позов до фабрики про відшкодування збитків. За заявою представника відповідача у суді було встановлено, що автомашина належить не Максимову, а його родичу Кириллову, який і може бути належним позивачем у справі1. Заперечення відповідача проти неналежної позивача, природно, мають тимчасовий характер Якщо відповідач є зобов язаною особою по спірним правовідносинам, він всерівно принципі повинен нести матеріально-правову відповідальність. Однак вже саме усунення неналежного позивача з процесу може створювати для відповідача певні вигоди.
Так, наприклад, належного позивача взагалі може не виявитися, або належний позивач пропустить строк позовної давності, або зустрічатиме певні утруднення у своїй доказовій діяльності. Відповідач у справі може доводити, що він є неналежним, не він повинен нести відповідальність перед позивачем.
Тимофєєв -водій таксі порушив правила вуличного руху, в результаті чого збив велосипедиста Юр єва, пошкодивши при цьому велосипед.
За позовом Юр єва суд стягнув з Тимофєєва 35 крб. на відшкодування матеріальна збитків. Однак належним відповідачем у справі повинен був виступити не Тимофєєв, а таксомоторний парк, якому належить машина. Заперечення відповідача можуть полягати також і в тому, що він повинен нести відповідальність, але не перед позивачем, а перед іншою особою, яка є належним позивачем у справі. В цих випадках відповідач не вибуває з, процесу, а суд змінює його процесуальне становище У наведеному вище прикладі водій Тимофєєв не вибуває з процесу, а повинен бути притягнений як третя особа, що не заявляє самостійних позовних вимог, на боці відповідача. Неналежному відповідачу легше довести непричетність до даної справи, якщо закон або керівні вказівки Пленуму Верховного Суду чітко визначають, хто повинен бути належним відповідачему справі. Так, за позовом на захист честі і гідності ст. 7 ЦК України належними відповідачами повинні бути як автор відомостей, які не відповідають дійсності, що оспорює позивач, так і той друкований орган, який опублікував ці відомості Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР 19 березня 194? р. Про судову практику у справах про виключення майна з опису звілльнення майна від арешту з редакції Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 24 червня 1960 р. Збірник стор. 71. У справах про звільнення майна від арешту позови пред являються до боржника і стягувача.
Якщо арешт проведено в зв язку з конфіскацією майна, як відповідач притягаються засуджений і відповідний фінансовий орган.
Якщо заарештоване майно вже реалізоване, відповідачем у справі суде також особа, якій передано це майно2. Недодержання цієї вимоги може істотним чином зачіпати права та інтереси відповідача Судова практика у справах про звільнення майна від арешту Радянська юстиція, 1969 р. Кї 8, стор. 5. Див. М. Сл ес а ре вс ь к й й, Розгляд справ про виключення майна з опису Радянське права . 1969 .р. 9. стор. 43. Отже, заперечення відповідача з посиланням на те, що у справі виступає неналежний позивач або він відповідач є неналежним, поєднує в собі ознаки як матеріально-правового, так і процесуального заперечення.
Велике практичне значення в процесуальній діяльності по захисту проти позову є посилання відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності. Якщо б позовна давність була поняттям лише матеріально-правовим і не мала прямого відношення до процесу, то пропуск строку позовної давності погашав би саме суб єктивне цивільне право, а відновлення строку означало б відновлення суб єктивного права.
Відновлення строків давності в той же час означає можливість процесуальної перевірки обгрунтованості позовних вимог позивача.
Відомо, що одним з наслідків пропуску строку позовної давності є те, що із закінченням строку ускладнюється процес доказу як підстави позову, так і заперечень проти нього. Тому відповідач прямо може посилатися на те, що через давність подій у нього не збереглося доказів заперечень проти позову по суті. Для відповідача небайдуже і питання про відновлення пропущеного позивачем строку давності, бо він може вважати причини пропуску позивачем строку неповажними М. П. Ринг. Позовна давність та її значення в зміцненні господарського розрахунку Питання радянського цивільного права, М 1955,ст. 89-93 Питання позовної давності цікавлять процесуалістів, бо з ними пов язане питання про право на позов. Про вплив строку позовної давності на право на позов у юридичній літературі були висловлені різні точки зору. Одні автори вважають, що пропуск строку позовної давності погашає право позивача на розгляд справи по суті Питання загальної теорії права , М 1960, стор. 207 . Друга група авторів вважає, що пропуск строку позовноїдавності погашає і право на пред явлення позову і право на його задоволення. Більшість вчених вважає, що закінчення строку позовної давності не погашає права на пред явлення позову, але погашає право на задоволення позову і саме спірне матеріальне право О. С. Іоффе, Курс цивільного права.
Вид. ЛДУ, 1958, стор. 250 І, нарешті, остання група авторів вважає, що закінчення строку позовної давності не погашає права на звернення до суду, не пога шає саме матеріальне право а лише право на задоволення позову А. О. Добровольський.
Вказана робота, стор. 105-109 Нібито підбиваючи підсумки висловленим точкам зору, А. А. Добровольський пропонує своєрідну конструкцію цього питання.
Він вважає, що питання про відновлення пропущеного строку позовної давності повинно розв язуватися в самостійному процесі. Якщо позивач пропустив строк позовної давності, суддя повинен відмовити йому у прийнятті позовної заяви і запропонувати звернутися до суду з заявою про відновлення пропускного строку.
При відновленні пропущеного строку позовна заява повинна прийматися до судочинства. При відмові у відновленні пропущеного строку позовна заява не повинна прийматися.
Така конструкція хоча іноді значною мірою ускладнює процесу справі, однак вона найбільш глибоко гарантує право відповідача. Йому заперечує О. С. Іоффе, який показує, що давність не погашає права на звернення до суду. Суддя пише О. С. Іоффе зобов язаний прийняти позовну заяву навіть у тому випадку, якщо вже в момент її подання стає очевидним, що позов пред являється з пропуском давності строку. Така вимога закону не є формальною. Перебіг строку позовної давності може зупинятися, перериватися, а перевірити з повною достовірністю факт наявності або відсутності цих обставин можна лише в результаті розгляду справи О. С. Іоффе, Вказана робота, стор. 261 Детально аналізуючи докази О. С. Іоффе, А. О. Добровольський, на мою думку, приходить до правильного висновку про те, що питання про відновлення строку необхідно вирішувати в окремому судочинстві. Якщо суд не відновить пропущеного строку, він не повинен приймати позову до розгляду по суті, бо при пропуску строку давності без поважних причин дальший розгляд справи непотрібний, оскільки суд всерівно повинен відмовити в позові через пропущення строку давності. Така конструкція питання А. О. Добровольським повинна бути визнана - найбільш переконливою, такою, що забезпечує гарантію прав відповідачау справі. 7. ЗУСТРІЧНИЙ ПОЗОВ Зустрічний позов Боржник, до якого, інколи сам має до кредитора- позивача- право вимоги, яке по своєму змісту може бути протилежне праву вмиоги кредитора.
Потреба до протиставлення зустрічних вимог кредитора була викликана створенням в цивільному процесуальному праві інституту зустрічного позову. Зустрічним називається позов, заявлений відповідачем у вже виникнувшому процесі по першоначальному позову, який підлягає спільному з первісним позовом розглядом у суді . Інститут зустрічного позову дає можливість шляхом сумісного розгляду першоначального і зустрічних вимог більш повно врахувати правові відносини сторін. Він відповідає вимогам процесуальної економії, сприяючи швидкому відпрвленні правосуддя з можливо меншими затратами учасників процеса сил, засобів і часу. Протипоставлення зустрічного позовним вимог першоначальному передбачає співвідношення між ними, звязку, від якої залежить можливість протипоставити їх один одному ст 140 ЦПК . При відсутності такого звязку розгляд в одному процесі зустрічного позову разом з першоначальним не знаходило б виправдання і тільки уповільнювало б роботу суду, перешкоджаючи вирішенню кожного з них. Вказаний звязок може бути обумовлений різними причинами і відповідно мати різний зміст а відповідачу протистоїть вимога позивача однорідної вимоги, строк якому вже настав, предявляючи його для заліку основної вимоги п.1 ст.140 ЦПК . Такий, наприклад, випадок предявляючи відповідачем до позивача зустрічного позову про відшкодування причиненого позивачем майнової шкоди прти первісного позову про стягнення даних відповідачу в позичку і в строк неповернутих їм грошей.
Зустрічний позов направлений і в тому випадку на залік первісного позову в цілому чи в частині, в залежності від співвідношенняїх розмірів. Можливість заліку визначаються правилами Цивільного кодексу глави 9 ст 229-231 ЦК . Залік може бути в процесі здійснення також у формі заперечення Така заява відрізняється від зустрічного позову не тільки по своєму змісту, але й по своїм наслідкам якщо суд по будь-яким причинам в основ