Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні.
Злочини проти власності передбачені 6 розділом Особливої частини (статті 185-198 КК України).
Родовим об’єктом цих суспільно небезпечних діянь виступає право власності, тобто право володіти, користуватися і розпоряджатися майном. Безпосередні об’єкти кожного із злочинів цього розділу повністю співпадають із родовим.
Для деяких злочинів проти власності характерним є додатковий безпосередній об’єкт (насильницький грабіж, розбій, вимагання, знищення або пошкодження майна, умисне пошкодження об’єктів електроенергетики та ін.). Це, зокрема, здоров’я і життя особи, особиста недоторканість, інколи громадська безпека та довкілля.
Характерною ознакою усіх злочинів проти власності є їх предмет. Таким предметом, зокрема, є: 1) майно; 2) право на майно; 3) дії майнового характеру.
З об'єктивної сторони більшість злочинів проти власності сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом (крадіжка, грабіж, шахрайство, самовільне зайняття земельної ділянки та ін.) – їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак, для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (злочини із формальним складом), вони вважаються закінченими з моменту вчинення діяння.
Злочини проти власності, як правило, вчиняються шляхом активної дії (заволодіння, привласнення, знищення, придбання і т.д.), однак, можлива і бездіяльність (невиконання обов’язків щодо охорони майна).
Для деяких посягань цього розділу обов’язковим із об’єктивної сторони є спосіб їх вчинення ( таємне або відкрите вилучення майна, обман або зловживання довірою, підпал, вибух або інший загально небезпечний спосіб).
З суб'єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього. Поряд з цим знищення або пошкодження майна (ст. 194) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197) можуть бути вчинені через необережність або характеризуються змішаною формою вини. Для окремих із них обов’язковим є або мотив їх вчинення або мета.
Суб’єктом злочинів проти власності можуть бути:
1. особа віком з 14 років (крадіжка, розбій вимагання та ін.);
2. особа віком з 16 років (шахрайство, погроза знищення майна, необережне знищення або пошкодження майна і ін.);
3. спеціальний суб’єкт (службова особа, особа, якій майно було ввірене чи перебувало у її віданні, особа, під охороною якої перебуває майно).
Таким чином, злочини проти власності – це винні (умисні або через необережність), протиправні, суспільно небезпечні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на право володіння, користування чи розпорядження майном, вчинені суб’єктом злочину.
Усі злочини проти власності поділяють на такі види:
1. Корисливі злочини проти власності, пов’язані із оберненням майна на користь винного.
2. Корисливі злочини проти власності, не пов’язані із оберненням майна на користь винного.
3. Некорисливі злочини проти власності.