Частина 1 ст. 185 КК України визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.
Безпосереднім об’єктом є право власності. Предметом злочину є чуже майно.
Із об’єктивної сторони крадіжка є злочином із матеріальним складом. Тому для неї характерно:
1) суспільно небезпечне діяння, що полягає у безоплатному, протиправному вилученні суб’єктом чужого майна і оберненні його на свою користь;
2) суспільно небезпечний наслідок, що виражається у майновій шкоді, яка завдана потерпілій особі в результаті вилучення її майна. Саме за майновою шкодою слід відрізняти кримінально карану крадіжку від дрібної, відповідальність за яку встановлена адміністративним законодавством.
3) причинний зв'язок;
4) спосіб вчинення – таємне викрадення майна. Таємне викрадення означає, що майно вилучається потайки, непомітно, за відсутності власника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші особи не здатні усвідомлювати факт викрадення.
Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отримання винним хоча б первинної можливості розпорядитись вилученим (сховати, передати, викинути тощо).
Із суб'єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. І це психічне відношення винного має вирішальне значення для кваліфікації вчиненого як крадіжки. Якщо злочинець помиляється, вважаючи свої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає, вчинене є крадіжкою. Обов’язковою ознакою крадіжки є також корисливий мотив.
Суб’єктом крадіжки є особа з 14 річного віку.
Кваліфіковані види крадіжки (ч. ч. 2-5 ст.185 КК України): 1) крадіжка, вчинена повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) з проникненням в житло, приміщення чи інше сховище; 4) крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому; 5) у великих розмірах; 6) в особливо великих розмірах; 7) вчинена організованою групою.