Фіктивне банкрутство – це завідомо неправдива офіційна заява суб’єкта злочину про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.
Безпосередній об'єкт цього злочину – суспільні відносини в сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань.
Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) діяння у вигляді неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом; 2) наслідок – у вигляді великої матеріальної шкоди кредиторам або державі; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідком.
Банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Кримінальна відповідальність за ст.218 КК України настає лише у випадках, коли подана офіційна заява є неправдивою. Це означає, що викладені у заяві відомості не відповідають дійсності і справжній фінансовий стан боржника дає змогу йому виконати свої зобов’язання.
Цей злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків (матеріальний склад), а саме великої матеріальної шкоди. Згідно з приміткою до ст. 218 КК України – це шкода, яка в 500 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.
Суб'єктивна сторона злочину – прямий умисел, при якому особа усвідомлює неправдивість інформації про фінансову неспроможність суб'єкта господарювання, яка передається нею. Мотив і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.
Суб'єкт злочину: 1) громадянин-засновник (учасник) або службова особа суб'єкта господарської діяльності; 2) громадянин-підприємець.