Цей злочин нерозривно пов'язаний із одержанням хабара і полягає в передачі службовій особі матеріальних цінностей, права на майно або у вчиненні на її користь дій майнового характеру за виконання (невиконання) в інтересах того, хто дає хабар або третіх осіб, дій з використанням службового становища.
Предмет давання і одержання хабара повністю співпадає. Хабар може передаватися в будь-якій формі – відкритій або завуальованій.
Об'єктивна сторона цього злочину вичерпується самим фактом передачі хабара, тому для кваліфікації не має значення, хто є власником матеріальних благ, що передаються як хабар, – той, хто його дає, або інші особи; діє він з власної ініціативи або від імені (за дорученням, проханням) та в інтересах інших осіб; чи є ці особи фізичними або юридичними. Якщо предмет хабара викрадений або здобутий іншим злочинним шляхом, дії того, хто дає хабар, кваліфікуються за сукупністю.
Давання хабара є закінченим злочином з моменту прийняття службовою особою хоча б його частини. Якщо запропонований хабар не прийнятий, відповідальність настає за замах на давання хабара.
З суб'єктивної сторони давання хабара вчиняється тільки з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду саме як хабар.
Суб'єктом цього злочину може бути як приватна, так і службова особа (загальний суб’єкт).
Кваліфікуючою ознакою давання хабара є повторність.
У частині 3 ст. 369 КК України сформульовані умови звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка дала хабар. Закон називає дві таких умови:
1) якщо стосовно особи, яка дала хабар, мало місце його вимагання;
2) якщо мала місце добровільна заява особи про давання нею хабара.