У статті 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом. Саме тому основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту чи тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту недоторканість. Додатковим безпосереднім об’єктом може виступати честь і гідність особи, а в разі настання тяжких наслідків – життя, здоров’я, інші блага.
Потерпілими від злочину є: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, а також свідок і потерпілий.
Із об’єктивної сторони цей склад злочину є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення однієї із наступних альтернативних дій: 1) незаконне затримання (ч.1 ст. 371 КК України); 2) незаконний привід (ч.1 ст. 371 КК України); 3) незаконний арешт (ч.2 ст. 371 КК України); 4) незаконне тримання під вартою (ч.2 ст. 371 КК України).
Незаконним вважається вчинення вище перелічених дій не на підставі або не в порядку, що регламентується чинним процесуальним законодавством (привід або затримання без складання відповідних процесуальних документів, арешт без рішення суду, тримання під вартою після закінчення встановлених в законі строків та ін.).
Із суб’єктивної сторони злочин вчиняється з прямим умислом.
Суб’єкт злочину – спеціальний, а саме службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор або начальник місця попереднього ув’язнення.
Ч.3 ст. 371 КК України містить такі кваліфікуючі ознаки: 1) вчинення діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах; 2) вчинення діяння, що спричинило тяжкі наслідки (смерть потерпілої особи, шкода здоров’ю та інші).