Пункт 6 ст. 129 Конституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Відповідно до цієї статті в ст. 374 КК України встановлена кримінальна відповідальність за порушення цього принципу.
Основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення конституційного права на захист. Додатковим безпосереднім об’єктом може виступати честь і гідність особи, а в разі настання тяжких наслідків – життя, здоров’я, інші блага.
Потерпілими від злочину є: підозрюваний, обвинувачений, підсудний.
З об'єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у недопущенні чи ненаданні своєчасно захисника (наприклад, захисник не допущений до участі в допиті обвинувачуваного або не був наданий обвинувачуваному в момент пред'явлення обвинувачення) або 2) в іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного на захист (наприклад, вплив на потерпілу особи з метою, щоб вона відмовилась від запрошеного захисника, позбавлення чи істотне скорочення часу на ознайомлення обвинувачуваного з матеріалами закінченої слідством кримінальної справи, невручення підсудному копії обвинувального висновку, ненадання останнього слова підсудному тощо).
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідного діяння (формальний склад).
Суб'єктивна сторона цього злочину – тільки прямий умисел, при якому особа усвідомлює, що грубо порушує право на захист, і бажає цього.
Суб'єкт цього злочину спеціальний – особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.
У частині 2 цієї статті встановлені кваліфікуючі ознаки цього злочину: засудження внаслідок зазначених порушень невинної у вчиненні злочину особи; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; настання внаслідок порушень інших тяжких наслідків.