Об'єктом злочину є нормальна діяльність виправних установ з виконання покарань у виді обмеження волі чи позбавлення волі.
Об'єктивна сторона злочину полягає у злісній непокорі законним вимогам адміністрації виправної установи або в іншій протидії адміністрації такої установи у законному здійсненні її функцій.
До представників адміністрації виправних установ, які мають право пред’являти вимоги до засуджених і за злісну непокору котрим настає відповідальність – належать службові особи установи, які мають право накладати на засуджених дисциплінарні стягнення. Зокрема, це начальник установи або особа, яка виконує його обов’язки, а також заступник начальника установи та начальник відділення соціально-психологічної служби. Непокора іншим особам не містить складу даного злочину. За такі дії може наставати дисциплінарна відповідальність.
Під злісною непокорою вимогам адміністрації виправної установи слід розуміти відкриту відмову засудженого від виконання конкретних законних вимог представника адміністрації установи, який за своїм службовим становищем мав право пред'явити таку вимогу, а засуджений був зобов'язаний і міг її виконати, але умисно не виконав. (Наприклад, це відмова від роботи без поважних причин, невиконання вимог про припинення порушення режиму відбування покарання, відмова виконувати законні вимоги адміністрації та ін.). Непокора вважається злісною, якщо відмова від виконання законних вимог була неодноразовою або була виражена в демонстративній чи зухвалій формі.
Інша протидія адміністрації установи у законному здійсненні її функцій може полягати у навмисних діях засудженого, спрямованих на перешкоду нормальній праці засуджених або проведенню заходів адміністрації згідно з правилами внутрішнього розпорядку установи. Як злісну непокору слід кваліфікувати дії засуджених, які були організаторами та активними учасниками страйків у виправній установі.
Не є злісною непокорою чи іншою протидією порушення форми одягу в установі, запізнення на шикування та інші малозначні порушення.
Обов’язковою ознакою даного складу злочину є місце вчинення злочину, тобто місце відбування покарання.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення вказаних у ст. 391 КК України дій.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Суб'єктом злочину є особа, яка засуджена до обмеження волі або позбавлення волі і відбуває ці види покарання у виправній установі.