Класифікація правил кримінально-правової кваліфікації
Кримінально-правова кваліфікація, за рівнем їх узагальнення (з врахуванням співвідношення останніх, яке виражається філософськими категоріями загального, одиничного і особливого) можуть бути класифіковані на:
1) загальні, що поширюються на кримінально-правову оцінку будь-якого діяння;
2) типові — які стосуються кваліфікації певних видів злочинних діянь (попередньої злочинної діяльності, злочинів, вчинених у співучасті, повторних злочинів тощо);
3) конкретні — котрі застосовуються при кваліфікації окремих видів злочинів (крадіжки, тілесні ушкодження, хуліганство тощо).
Ознаки принципів кримінально-правової кваліфікації.
Визначаючи поняття принципів кримінально-правової кваліфікації (частиною з яких є принципи кваліфікації злочинів), слід назвати їх істотні, необхідні і достатні ознаки.
Насамперед, це системний характер принципів, який відображає те, що принципи кримінально-правової кваліфікації несуперечливі, узгоджені між собою, можливі протиріччя між ними усуваються за допомогою звернення до того принципу, котрий є головним у даній системі.
Наукова обгрунтованість принципів — ознака, яка вказує, що вони відображають об'єктивно існуючі закономірності функціонування права.
Стабільність, як ознака принципів кримінально-правової кваліфікації, свідчить про те, що відповідні положення витримали перевірку часом, апробовані у ході теоретичних пошуків та у практиці правозастосування.
У визначенні принципів слід відобразити традиційну для позначення саме цієї правової категорії ознаку — це положення найбільш загальні. Отже, принципи — ті ідеї, які поширюються на всі питання кваліфікації, стосують¬ся кваліфікації усіх злочинів.
Принципи кримінально-правової кваліфікації — це система науково о᬴рунтованих, стабільних, таких, що застосовуються свідомо, найбільш, загальних правил, на підставі яких здійснюється вибір статті кримінального закону, котра передбачає скоєне діяння, доводиться необхідність застосування саме даної статті і процесуально закрі¬плюється висновок, що діяння охоплюється саме обраною статтею.
Види принципів кримінально-правової кваліфікації
кримінально-правова кваліфікація повинна здійснюватися з дотриманням наступних принципів:
законність; офіційність; об'єктивність; точність; індивідуальність; повнота; вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються; недопустимість подвійного інкримінування; стабільність
Принципом кримінально-правової кваліфікації є принцип законності випливає з наступних положень:
• філософські категорії «зміст і форма», «абстрактне і конкретне», якими виражається співвідношення принципів кримінально-правової кваліфікації та інших видів кримінально-правових принципів, дають підстави тверди ти, що кваліфікація, як вид застосування закону, є фор¬мою його вияву, проявом конкретного у правовому регулюванні суспільних відносин.
• норми Конституції закріплюють положення про те, що вся діяльність державних органів, які застосовують закон (а, отже, і у частині кримінально-правової кваліфікації), здійснюється, виходячи із засад неухильного дотримання законності
• міжнародно-правові акти, підписані чи ратифіковані від імені України, які нині визнаються частиною її національного законодавства, засновуються на визнанні того, що будь-яка правозастосовна діяльність має здійснюватися відповідно до принципу законності як при їх зас¬тосуванні, так і при застосуванні внутрішнього законодавства;
• визнання того, що Україна — правова держава (чи, принаймні, йде шляхом створення такої держави) передбачає: вся правозастосовна діяльність здійснюється відповідно до принципу законності.
Принцип стабільності кримінально-правової кваліфікації виводиться, виходячи з того, що:
• положення чинного законодавства і кваліфікація співвідносяться як можливість і дійсність.
• головний принцип кваліфікації - принцип закон ності передбачає, що на основі норм закону повинна відбуватися не лише кримінально- правова оцінка діяння, а й зміна кваліфікації.
• гуманізм права, прагнення забезпечити повну реалізацію законних прав та інтересів учасників процесу полягає у тому, що зміна кваліфікації, яка призводить до погіршення становища особи, діяння котрої підлягає оцінці, можлива лише за умови повторення необхідних процесуальних дій, повернення справи на попередню стадію кримінального процесу.
Принцип офіційності кримінально-правової кваліфікації має свою основу в наступних положеннях:
• кримінально-правова кваліфікація — результат взаємодії необхідності і випадковості у кримінально-правовому регулюванні суспільних відносин.
• правова оцінка вчиненого є одним з важливих завдань держави, виступає не правом, а обов'язком її компетентних органів.
• чинне процесуальне законодавство визначає коло органів, які здійснюють кримінально-правову оцінку діяння особи від імені держави, встановлює їх повноваження, передбачає порядок закріплення результатів кримінально-правової кваліфікації у процесуальних документах.
• існуюча практика застосування кримінального закону полягає у тому, що кваліфікація, здійснена в не офіційному порядку, не тягне за собою правових наслідків.
• зроблений вище аналіз суб'єктів кримінально-правової кваліфікації показує неприйнятність того положення, коли у ряді випадків чинний кримінальний закон, по суті, покладає обов'язок провести кримінально- правову оцінку діянь чи то інших осіб, чи то власної поведінки на окремих громадян.
Принцип повноти кримінально-правової кваліфікації виділяється,
оскільки:
• в кваліфікації знаходить свій прояв діалектика необхідності і випадковості.
• необхідність забезпечення повноти кваліфікації випливає також з принципу законності.
• системний характер права передбачає, що при кваліфікації повинні знайти свій розвиток інші правові принципи.
Принцип точності кримінально-правової кваліфікації базується на таких положеннях:
• злочинець повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності і покараний саме за вчинений ним злочин;
• необхідність кримінально-правової кваліфікації діянь, які стали відомі правоохоронним органам, передбачає, що така кваліфікація має бути проведена у відповідності із законом.
• головний принцип кримінально-правової кваліфікації (принцип законності) включає обов'язок відповідних органів застосовувати закон у точній відповідності з його змістом, виходити з того, що злочином може визнаватися лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом.
• магістральні шляхи розвитку кримінального законодавства (створення узагальнюючих норм та диференціація кримінальної відповідальності) призводять до наявності багатьох норм, які передбачають вчинене діяння.
• точність кваліфікації спрямована на те, щоб забезпечити реалізацію законних інтересів як держави, так і окремих осіб, пов'язаних з правильною кримінально-правовою кваліфікацією діяння.
Принцип індивідуальності кримінально-правової кваліфікації є:
• співвідношення законодавства та його застосування (кваліфікації) як сутності і явища, абстрактного та конкретного.
• необхідність індивідуалізації кримінально-правової кваліфікації базується, як і всі інші її принципи, на принципі законності.
• принцип індивідуалізації кваліфікації ґрунтується також на такому принципі кримінального права, як справедливість.
• вказаний принцип кваліфікації безпосередньо випливає з конституційного положення про те, що юридична відповідальність кожної особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61 Конституції України).
Принцип недопустимості подвійного інкримінування (недопустимості кваліфікації за певною нормою, якщо діяння вже охоплене іншою нормою з числа поставлених у вину цій же особі) при кримінально-правовій кваліфі¬кації ґрунтується на наступних положеннях:
• кваліфікація — явище стосовно норм чинного законодавства — сутності.
• вказаний принцип кримінально-правової кваліфікації базується на конституційному положенні, згідно з яким ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61 Конституції України);
• в основі даного принципу лежить правова аксіома поп Ьіз іп ісіет, відома протягом всього періоду існування і розвитку юриспруденції.
Принцип об'єктивності кримінально-правової кваліфікації виділяється з врахуванням співвідношення об'єктивного і суб'єктивного у підставах кваліфікації та безпосередньо при її проведенні.