Поняття замаху на злочин.
Поняття замаху на злочин міститься у ч. 1 ст. 15 КК. Як і поняття готування до злочину, воно потребує конкретизації шляхом виділення та аналізу ознак цієї стадії вчинення злочину. Вони такі:
1). виконуються дії, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину.
2). об'єктивна сторона злочину не завершується — не настають наслідки або ж, навіть, діяння не доводиться до кінця
3). злочин не доводиться до кінця з причин, що не зале¬жали від волі винного.
Злочини, при вчиненні яких замах неможливий.
До деліктів, стосовно яких замах неможливий, насам¬перед, належить заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони (статті 118 та 124 КК). Доведення гіпо¬тези про те, що при вчиненні вказаних посягань неможли¬ва стадія замаху, полягає в обґрунтуванні двох положень:
1. про те, що перевищення меж необхідної оборони не може вчинятися з прямим умислом;
2. що замах неможливий у зв'язку з особливостями конструкції відповідних кримінально-правових норм.
Неможливий замах також щодо злочинів, які вчи¬няються у стані сильного душевного хвилювання — статті 116 та 123 КК. Вчиняючи таке посягання, особа на¬магається розправитися з тим, хто застосував протизакон¬не насильство, систематично знущався або тяжко образив. При цьому відбувається звуження сфери свідомості, змен¬шується можливість керувати своєю поведінкою. Внаслі¬док цього особа, вчиняючи дії у стані сильного душевного хвилювання (психологічного афекту), не може точно пе¬редбачати наслідки своєї поведінки і не бажає якихось певних наслідків, не діє цілеспрямовано.
Також неможливий замах на ті злочини з формаль¬ним складом, об'єктивна сторона яких включає лише одну обов'язкову дію або бездіяльність. Якщо така дія ще не почала виконуватися, то вчиняється лише готуван¬ня до злочину, коли ж вона виконана — має місце закін¬чений злочин.
Неоднозначно вирішується у юридичній літературі питання про можливість замаху на злочини, які вчи¬няються шляхом бездіяльності.
Неможливий замах і щодо злочину з двома форма¬ми вини. Для таких злочинів, як відомо, притаманна на¬явність двох чи більше наслідків (один з яких називають основним або, за іншою термінологією — проміжним), а другий — похідним. При цьому суб'єктивне ставлення до основного наслідку характеризується умислом, а до по¬хідного — необережністю.
Види замаху на злочин і питання кваліфікації .
Кримінальний закон поділяє замах на злочин на окремі види за ступенем реалізації злочинного умислу —закінчений і незакінчений. У теорії кримінального права і на практиці прийнято класифіку¬вати замах, принаймні, ще за однією підставою — з ура¬хуванням причин, залежно від яких злочин не було дове¬дено до кінця — замах «нездійсненний» та «здійсненний».
Кваліфікація посягання при «відхиленні дії».
Кваліфікація при «відхиленні дії» визначається залеж¬но від того, чи однакова відповідальність встановлена за посягання на об'єкт, якому винний прагнув заподіяти і якому фактично заподіяв шкоду, а також від суб'єктив¬ного ставлення до фактично заподіяної шкоди. При цьому можуть бути виділені такі ситуації, з врахуванням яких проводиться кваліфікація скоєного:
1. відповідальність за «бажану» і «фактичну» шкоду передбачена однією і тією ж статтею Особливої частини — об'єкти збігаються, є рівноцінними. Оскільки кваліфі¬кація закінченого злочину охоплює собою кваліфікацію попередньої злочинної діяльності, то таке посягання ква¬ліфікується як відповідний закінчений злочин;
2. У такому разі скоєне кваліфікується за сукупністю статей — як замах на злочин, що його вин¬ний бажав виконати, та відповідний необережний злочин;
3. Оскільки за не¬ винне, внаслідок випадку заподіяння шкоди, кримінальна відповідальність не настає, то скоєне кваліфікується лише як замах на злочин, що його винний бажав виконати;
4. скоєне кваліфікується за сукупністю — як замах на злочин, що його винний бажав вчинити, та як закінчений фактично вчинений злочин;
5. При випадковому заподіянні шкоди скоєне кваліфікується лише за статтями про замах на злочин, що його винний бажав вчинити;
6. Якщо при цьому є різна фор¬ма вини щодо бажаної і фактичної шкоди, то скоєне кваліфікується за сукупністю — як замах на злочин, що його прагнув вчинити винний, та як відповідний необе¬режний злочин. Якщо ж має місце прямий умисел щодо бажаної шкоди і непрямий (стосовно фактично заподія¬ної), то скоєне кваліфікується лише за статтею про більш, тяжкий злочин.