Термін «конкуренція» походить від лат. сопсиг еге, яке означає бігти разом (наввипередки); стикатися, змагатися, зіштовхуватися.
Сучасні словники української мови слово «конкуренція» визначають як: 1) боротьбу між товаровиробниками за вигідні умови виробництва та збуту товарів; 2) суперництво між окремими особами, заінтересованими в досяг¬ненні певної мети кожен для себе. Таким чином, врахування походження та семантичного значення слова «конкуренція» дає підстави вважати, що ним позначається суперництво, боротьба за досягнення кращих результатів, змагання, змагальність, боротьба, суперництво.
Конкуренція як правове поняття означає наявність кількох правових положень, які «претендують» на застосування до певного випадку. При цьому суперництво між ними полягає лише у ході їх застосування до конкретних фактичних обставин. Поза правозастосуванням вони між собою не суперечать, можуть існувати одночасно.
об'єктом конкуренції пропонується визнавати статті кримінального закону (їх частини, пункти). Саме щодо них виникає проблема вибору — визначення того, яку із них застосувати до конкретного діяння. Саме окремі статті закону одночасно «претендують» на застосування до конкретних випадків.
Характерні ознаки конкуренції статей кримінального закону
Конкуренція
Існують дві чи більше статті закону та викладені у них правові норми, які стосуються однієї і тієї ж ситуації
Визначається між статтями (їх структурними частинами) одного кримінального закону
Статті одна одній не суперечать
Конкуруючі статті закону існують паралельно
Виявляється лише в ході правозастосування (при кримінально-правовій
кваліфікації
Вирішується на підставі правил подолання конкуренції (загальної і спеціальної норм, норм, які мають різний "обсяг" регулювання, тощо)
Співвідношення конкуренції статей кримінального закону із сукупністю злочинів має вирішуватися виходячи з наступних засад:
• конкуренція статей кримінального закону має місце при кваліфікації одного діяння, щодо якого має бути застосована одна із конкуруючих між собою статей;
• сукупність злочинів передбачає наявність двох чи більше складів злочинів, кожний із яких передбачений окремою статтею (частиною, пунктом статті) Особливої частини КК
Співвідношення конкуренції статей кримінального закону та їх суміжності характеризується тим, що суміжні статті закону (чи передбачені ними суміжні склади злочинів) мають розмежувальні ознаки, за якими можна провести різницю між ними.
Види конкуренції в кримінальному праві.
Критерії поділу конкуренції в кримінальному праві.
Питання класифікації конкуренції в кримінальному праві детально аналізувалися в юридичній види та причини її літературі, зокрема в українській — виникнення О. К. Маріним. Виходячи з обґрунтованих у його дисертації та монографії положень, критерієм класифікації пропонується вибрати характер взаємозв'язку між нормами, викладеними у конкуруючих статтях закону, який може виявлятися у підпорядкуванні передбачених ними норм за змістом та за обсягом. Розвиваючи запропоновані класифікації, можна обґрунтувати виділення таких видів кон¬куренції.
Види конкуренції в кримінальному праві
Характер Суть співвідношення Вид конкуренції
взаємозв'язку між між конкуруючими
конкуруючими статтями
статтями
Підпорядкування за Одна стаття Статей про
обсягом двох статей Особливої частини загальну і
— обсяг однієї кримінального спеціальну
ширший, іншої — вужчий закону повністю включає (поглинає собою) посягання, передбачене іншою статтею норми
Підпорядкування за обсягом принаймні трьох статей — обсяг однієї ширший і включає в себе обсяг інших Дві чи більше статті Особливої частини кримінального закону передбачають посягання, кожне з яких охоплюється ще однією статтею Статей, які передбачають спеціальні норми
Підпорядкування за змістом, коли зміст однієї статті повністю
складається зі змісту інших статей Одна стаття Особливої частини кримінального закону передбачає посягання (складене), яке одночасно передбачене ще двома чи більше статтями Цілого і частин
(сукупність
злочинів
врахована
законодавцем)
Підпорядкування за змістом, коли зміст однієї статті як свою частину містить зміст іншої статті Одна стаття Особливої частини кримінального закону передбачає посягання, частина якого передбачена іншою статтею Цілого і частини
У КК є велика кількість випадків невиправданої конкуренції, які пов'язані з недоліками при формуванні кримінального закону. Як в ході кодифікації, так і особливо під час поточної правотворчості, законодавець нерідко недосить вдумливо підходить до формулювання диспозицій статей Особливої частини КК. Одним із проявів цього є використання термінів, які в тій чи іншій мірі охоплюють поняття, що стосуються двох чи більше статей (їх частин, пунктів).
Наприклад, вводячи кримінальну відповідальність за катування (ст. 127 КК), законодавець, як видається, не врахував, що відповідним поняттям охоплюється застосування насильства або знущання над особою при примушуванні давати показання (ч. 2ст. 373 КК), примушуванні до антиконкурентних узгоджених дій (ст. 228 КК), та й чи не всі злочини, які полягають у застосуванні насильства.
уточнити і сформулювати так: застосуванню підлягає стаття Особливої частини, яка передбачає ознаки спеціальної норми.
За наявності багатоступеневої конкуренції статей, які передбачають загальну та спеціальні норми (тип В з відображених на схемі), застосовується стаття, яка передбачає норму, найменшу за обсягом — інакше кажучи — спеціальну щодо спеціальної чи найбільш спеціальну.
Постає питання щодо кваліфікації у тих випадках, коли скоєне не охоплюється ознаками жодної із спеціальних норм. Звичайно говорять, що в таких випадках слід звертатися до загальної, яка відіграє роль резервної — служить для застосування у тих випадках, які не підпадають під спеціальні. Правило ж кваліфікації для таких випадків наступне: якщо діяння не охоплюється жодною із статей, що передбачають спеціальні норми, то воно кваліфікується за статтею про загальну норму. При цьому слід застосовувати статтю, яка передбачає найближчу за обсягом загальну норму (середню з відображених на схемі В). Коли посягання не охоплюється найближчою за обсягом нормою — застосовується стаття про норму, більш широку за обсягом.
Однак потрібно зважати на те, що статті про загальні норми не виступають резервними щодо статей, які передбачають так звані привілейовані норми (їх ще називають нормами про привілейовані склади злочинів чи нормами про привілейовані види злочинів — детальніше про це буде сказано далі). Тому, якщо скоєне не охоплюється статтею, яка передбачає привілейовану норму, то стаття, яка передбачає більш широку за обсягом норму, не застосовується — в такому випадку відповідні діяння повинні взагалі не визнаватися кримінально караними, що буде обгрунтовано далі у розділі, присвяченому кваліфікації злочинів, вчинених при кваліфікуючих та привілеюючих ознаках.
Наприклад, в окремих статтях Особливої частини КК передбачена відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК) чи у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 КК). Заподіяння при цих же обставинах легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження не означає, що скоєне слід ква¬ліфікувати за статтями, які передбачають «прості» види цих злочинів — ст. 125 або ст. 122 КК.