Правила кваліфікації злочинів, відповідальність за які диференційована

Кваліфікація за наявності кількох кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак

При розслідуванні та судовому розгляді конкретних кримінальних справ часто встановлюється наявність одночасно кількох ознак, з урахуванням яких диференційована кримінальна відповідальність. Якщо поєднується кілька привілеюючих ознак чи встановлена наявність як привілеюючих, так і кваліфікуючих ознак, то має місце їх конкуренція, яка буде проаналізована згодом. Розглянемо питання кваліфікації у випадках поєднання кількох ознак, які посилюють кримінальну відповідальність.

Наприклад, крадіжка вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у приміщення і у особливо великих розмірах.

Не викликає сумніву, що вчинення злочину за наявності кількох ознак, з урахуванням яких диференційована кримінальна відповідальність, свідчить

про більш високий ступінь його суспільної небезпеки, порівняно з по¬сяганням, яке характеризується наявністю лише однієї такої ознаки. Очевидно, що в ідеалі кваліфікація повинна відображати наявність одночасно кількох аналізованих ознак. Однак це можливе лише за умови, що кожна ква¬ліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака має своє позначення — цифрою чи буквою.

У чинному ж КК це здійснено лише щодо кваліфікуючих ознак умисного вбивства, які в ч. 2 ст. 115 КК виділені в окремих пунктах і пронумеровані; в той же час окремі пункти не мають своїх санкцій. Тому умисне вбивство, вчинене при кількох кваліфікуючих ознаках, кваліфікується з вказівкою на них і в формулюванні звинувачення, і в формулі кваліфікації. Сама ж формула ква¬ліфікації, наприклад, умисного вбивства двох або більше осіб, вчиненого з корисливих мотивів та за попередньою змовою групою осіб, виглядає так:

пп. 1, 2,12 ч. 2 ст. 115 КК України.

В усіх же інших випадках — коли кваліфікуючі чи особливо кваліфікуючі ознаки окремо не виділені — наявність кількох із них відображається лише у формулюванні звинувачення.

У формулі кваліфікації посилання робиться:

1. на частину статті, яка містить наявні ознаки, з врахуванням яких диференційована кримінальна відповідальність — якщо всі такі ознаки передбачені однією і тією ж частиною;

2. якщо кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі ознаки передбачені різними частинами статті, то скоєне кваліфікується за частиною статті, яка передбачає найбільш тяжкий вид злочину.

Зокрема, у наведеному вище випадку крадіжки, яка вчинена за вказаних ознак, у формулі кваліфікації здійснюється вказівка на ч. 5 ст. 185 КК.

Неприпустимо кваліфікувати один злочин, вчинений при кваліфікуючих ознаках, передбачених різними частинами статті КК, за їх сукупністю, наприклад, у наведеній вище ситуації за чч. 2, 3, 5 ст. 185 КК. В юридичній літературі, щоправда, без жодної аргументації вказується, що «коли вчинено крадіжку повторно, з проникненням до житла, у великих розмірах, організованою групою, то необхідно кваліфікувати один злочин за чч. 2, 3, 4 і 5 ст. 185 КК, що і робиться на практиці» 1. Насамперед, автор цього твердження суперечить сам собі, оскільки вже в наступному реченні пише, що «злочин з більш обтяжуючими кваліфікуючими ознаками повинен поглинати попередні частини з менш обтяжуючими ознаками і не потрібно вказувати всі попередні частини, а тільки перелічити всі кваліфікуючі ознаки (як, наприклад, в ст. 185 КК)»2. По-друге, як вже вказувалося, при цьому має місце один злочин, а не сукупність злочинів. Пропонована ж кваліфікація

веде до штучного конструювання сукупності. По-третє, така кваліфікація може призвести до неправильного призначення покарання — спочатку окремо за кожною із частин статті, а потім за сукупністю. По-четверте, голослівним є посилання на практику. Вона цього не допускає, навпаки, Пленум Верховного Суду України у п. 32 постанови від 25 грудня 1992 р. (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» дав інше роз'яснення, а саме, що в таких випадках вчинене належить кваліфікувати за тією частиною, яка передбачає більш суворе покарання. При цьому всі кваліфікуючі ознаки повинні бути вказані в постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку і в мотивувальній частині вироку.