конституції приймаються і змінюються в особливому порядку, більш складному, ніж звичайна законодавча процедура. Політична практика напрацювала низку способів прийняття конституцій, які можуть бути зведені до трьох основних:
- прийняття конституції представницькою установою;
- прийняття конституції виборчим корпусом;
- уведення конституції виконавчою владою. Ці способи прийняття конституції можуть застосовуватися як у чистому вигляді, так і комбінуватися.
Повноваження з прийняття першої або нової писаної конституції називається установчою владою. Повноваження з прийняття першої конституції називається першопочатковою установчою владою, а нової конституції - похідною установчою владою. Першопочатковою установчою владою зазвичай наділяються устаповчі збори - вищий представницький державний орган, який обирається з метою розробки і прийняття або зміни конституції. Такий орган може мати також назви «конституційна асамблея», «конституційні збори», «конституційний конвент», «конвент», «конституанта» тощо. До складу установчих зборів зазвичай входять депутати (члени) парламенту, представники виконавчої і судової гілок влади, суб'єктів федерації, автономних утворень, органів місцевого самоврядування, найбільших і найвпливовіших громадських організацій, зокрема професійних спілок та об'єднань підприємців. 'Установчі збори не тільки приймають конституцію, а й зазвичай розробляють її проект.
Такий орган може мати також назви «конституційна асамблея», «конституційні збори», «конституційний конвент», «конвент», «конституанта» тощо. До складу установчих зборів зазвичай входять депутати (члени) парламенту, представники виконавчої і судової гілок влади, суб'єктів федерації, автономних утворень, органів місцевого самоврядування, найбільших і найвпливовіших громадських організацій, зокрема професійних спілок та об'єднань підприємців. Установчі збори не тільки приймають конституцію, а й зазвичай розробляють її проект.
Установчими зборами були прийняті історично перші конституції США та Франції.
Прийняття конституції установчими зборами є досить поширеним способом введення основного закону. Після другої світової вlИНИ установчими зборами були розроблені і прийняті конституції Бангладеш, Болгарії, Болівії, Бразилії, Греції, Індії, Італії, Камбоджі, Колумбії, Намібії, Пакистану, Португалії, Румунії, Таїланду, Тунісу та деяких інших держав. У деяких країнах члени установчих зборів частково обиралися на корпоративній основі з представників різних груп населення, а частково призначалися військовими, які перебували при владі (Гана, Нігерія, 'Туреччина).
Іншою представницькою установою, яка може приймати конституцію, є парламент. Парламенти зазвичай приймають не першу, а нову КОНСТИТУЦІЮ, оскільки самі утворюються на основі положень попередньої конституції. Для розробки проекту конституції при .парламенті створюється спеціальний орган - конституційна комісія, основну частину членів якої становлять депутати парламенту. До складу конституційної комісії включаються також представнки виконавчої і судової гілок влади, суб'єктів федерації, оргaНlB МІсцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, фахівці з конституційного права тощо. Така комісія може створюватися і при установчих зборах.
Парламент приймає конституцію на основі кваліфікованої бульшості у 2-3 або більше голосів. У новітній політичній практиці зарубlЖНИX держав прийняття конституцій парламентом є досить поширеним. Парламентами були прийняті чинні конституції Австрії, Швеції (акти про форму правління, про свободу друку), Японії, а також основні закони переважної більшості держав Центральної І CXlДHOI Європи та тих, що утворилися на території колишнього Радянського Союзу. Перші конституції більшості франкомовних держав Африки та деяких інших країн, що розвиваються, були приИНЯТІ параламентами, які прголосили себе установчими зборами.
Прийняття конституції виборчим корпусом здійснюється шляхом референдуму. Цей процес складається з двох етапів: розробки проекту конституції і затвердження його на референдумі. Проект конституції розробляють конституційна комісія, парламент або установчі збори. Іноді розробку проекту конституції контролює уряд або глава держави (Казахстан, Росія, 'Туреччина, Франція. Якщо до референдуму конституція не тільки розробляється, а и ухвалюється парламентом чи установчими зборами, то відбувається застосування комбінованого способу прийняття основного закону. Чинну Конституцію Румунії, наприклад, 21 листопада 1990 року було ухвалено установчими зборами, а 8 грудня 1991 року затверджено на референдумі. У післявоєнний період шляхом референдуму були затверджені, зокрема, конституції Данії (1953), Франції (1958), Сенегалу (1963), Гамбії (1970), Камеруну (1972), Іспанії (1978), Філіппін (1987), Росії (1993), Азербайджану (1995).
Ще одним способом прийняття конституції є введення її виконавчою владою - одностороннім актом глави держави, рідко _ урядом. Введення конституції главою держави називається октроюванням (або октроїруванням) (від фр. octroy~r - .дарувати):
Октройована конституція - «дарована» КОНСТИТУЦія. У її ввeдeнні не беруть участі ні представницька установа (парламент чи установчі збори), ні виборчий корпус. Октройовані конституції характерні насамперед для країн з монархічною формою правління. Проект конституції розробляється під контролем самого монарха (в парламентарних монархіях - уряду) і ним же затверджується.
Є три різновиди октройованих конституцій. Перший полягає в тому, що монарх приймає
конституцію для своєї держави.
Другий різновид октройованих конституцій - основні закони, «даровані» метрополіями своїм колоніям. Октройованими таким чином були, зокрема, перші конституції колишніх британських колоній, «даровані» їм монархом Великобританії під час пpoгoлошення незалежності. Ці конституції приймалися у фОРМІ акта британського монарха в Таємній Раді, але фактично видавалися урядом.
Третій різновид октроювання - введення конституції президентом або урядом. Октройованими слід визнати і конституції, прийняті вищим керівним органом правлячої політичної партії або всілякого роду «революційними радами», «комітетами національного порятунку» тощо, які зазвичай створюються внаслідок військових переворотів у країнах, що розвиваються. Октроювання таких конституцій іноді маскується різними зовні демократичними формами - конституції приймаються на з'їздах, зборах, конференціях тощо.
Спосіб прийняття конституції значною мірою впливає на її зміст і відіграє важливу роль у визначенні основних характеристик державного ладу конкретної країни, насамперед його демократизму. Октроювання конституцій вважається авторитарним актом, несумісним із демократією. Такі конституції зазвичай встаНОвлюють авторитарний політичний режим.
Найдемократичнішим способом прийняття конституції, здавалося б, є референдум. Конституція, затверджена на референдумі, вважається народною. Однак роль референдуму як способу прийняття конституції, взагалі політичних рішень, не слід перебільшувати. Референдум може використовуватися і як засіб політичного маніпулювання виборцями, досягнення бажаних не для суспільства, а для правлячої еліти політичних цілей. За допомогою референдуму країні можна нав'язати і недемократичну конституцію. Референдум слід розглядати як спосіб, швидше, легітимізації конституції, аніж її прийняття.
Політичний досвід свідчить, що найбільшою мірою демократизму конституції і досягненню громадянського консенсусу сприяє розробка і прийняття її установчими зборами. Партійнополітичний склад парламенту формується за результатами чергових або позачергових парламентських виборів і не відбиває всієї багатоманітності наявних у суспільстві соціальних інтересів. Політичні партії, які переважають у парламенті на момент прийняття конституції, прагнуть прийняти ЇЇ, виходячи із власних ідеологічних і політичних уподобань. Установчі збори, як більш широка за своїм соціальним і політичним складом колегія, повніше враховують усю багатоманітність соц інтересів.