Суверенітет (фр. souveraineté -самостійність, верховна влада) — верховенство і незалежність політичної влади. Розрізняють кілька видів С: С. державний — верховенство влади держави на її території та незалежність держави у зовнішніх зносинах. С. є необхідною політичною та юридичною ознакою держави. Він означає, що влада держави стоїть над всіма іншими конкретними формами і виявами влади на відповідній території. Внутрішній аспект С. полягає у можливості для держави розпоряджатися своєю територією і ресурсами, а також примушувати громадян (підданих) і всіх, хто перебуває на території держави, до виконання її приписів. Зовнішній аспект С. полягає у забезпеченні територіальної цілісності держави і невтручання у її внутрішні справи зовнішніх сил та у можливості держави проводити незалежну політику; С. народний — повновладдя народу, верховенство його влади в державі. Принцип народного С, який означає визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в державі, є найважливішим принципом конституційного ладу у всіх демократичних державах. Зв'язок між державним і народним С. полягає в тому, що народ є єдиним джерелом влади, яка здійснюється державою та її органами; С. національний — повновладдя нації, її реальна можливість визначати характер свого національного життя аж до політичного самовизначення та утворення самостійної держави. Вживання в конституціях терміна «національний С.» відображало процес формування у XVII— XIX ст. національних держав. Нації, які на той час утворилися, набували державних форм, тому поняття національного С. у політико-правовій науці стало сприйматися як першооснова державного С; С. парламенту — формальне верховенство парламенту в законодавчій сфері, яке полягає в тому, що парламент може приймати, змінювати та скасовувати будь-які закони. Принцип С. парламенту визнається у Великій Британії та інших англомовних країнах, що сприйняли головні ідеї британського конституціоналізму. Найповніше він виявляється у Великій Британії і Новій Зеландії, де через відсутність писаних конституцій немає обмежень компетенції парламенту основним законом. С. парламенту означає не абсолютну, суверенну владу парламенту, а лише його формальне верховенство в законодавчій сфері. Сучасне тлумачення С. парламенту передбачає розрізнення політичного С, носієм якого є виборці (народ), і юридичного С, що належить парламенту. Зміст юридичного С. полягає в тому, що парламент має формально абсолютну законодавчу компетенцію.